Дягель лікарський
| Дягель лікарський | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
|
Дя́гель ліка́рський, або Дя́гиль ліка́рський, або Дя́гіль ліка́рський, або Ду́дник ліка́рський (лат. Angelica archangelica L.; Archangelica officinalis (Moench.) Hoffm.) Місцеві назви — дяглиця, дзенгель.
Зміст |
Ботанічний опис [ред.]
Дворічна трав'яниста рослина родини зонтичних з товстим, порожнистим, округлим, гіллястим стеблом, часто червонуватим, особливо в верхній частині. Листки (до 80 см завдовжки) зверху яскраво-зелені, знизу сіруваті, тонкі, м'які з великими здутими піхвами, двічі-, тричіперисторозсічені, з великими яйцеподібними, гострозубчастими листочками, інколи при основі серцеподібними. Прикореневі листки довгочерешкові, верхні — сидячі. Суцвіття 10-17 см у діаметрі, зонтик великий, без обгортки або з одним (двома) листочками і численними опушеними променями. Зонтички мають багатолисті обгортки. І вітки дрібні, правильні, зубці чашечки малопомітні. Віночок п'ятичленний, пелюстки зеленувато-білі, еліптичні, з загнутою верхівкою, майже без виїмки. Тичинок .п'ять, маточка одна, з нижньою зав'яззю і двома стовпчиками. Плід — двосім'янка завдовжки 5-6 мм. Сім'янки овальні, стиснуті із спинки, з майже рівними крайовими ребрами.
Росте дягель у сирих листяних і мішапих лісах, у вільшняках, поблизу водойм, на лісових луках і болотах. Тіньовитривала рослина Цвіте у червні — вересні. Поширений у лісових і лісостепових районах України. Основна заготівля можлива у Львівській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Сумській, Полтавській і Черкаській областях. Запаси сировини значні, але зменшуються у зв'язку з осушенням боліт.
Практичне використання [ред.]
Лікарська, ефіроолійна, медоносна, харчова рослина.
У науковій медицині з лікувальною метою використовують кореневище з коренями — Radix Archangelicae, як шлунковий засіб для поліпшення травлення, посилення секреторної і рухової функції кишківника і як сечогінний засіб. У коренях дягелю містяться ефірні олії, гіркі й дубильні речовини, смоли, цукор (до 20%), органічні кислоти. Цей набір речовин зумовлю сечогінну, потогінну; вітрогінну, болезаспокійливу відхаркувальну дію; а також дезинфікуючі і антипаразитарні його властивості.
У народній медицині корені дягелю застосовують при стійких бронхітах, здутті кишечника, каліках в животі, сильних проносах, як сечогінний і заспокійливий засіб. Квітучі стебла дягелю рекомендують, при запаленні дихальних шляхів, при епідеміях (тиф, холера, скарлатина, кір) . Зовнішньо дягель часто використовують для ароматичних ванн при подагрі, істерії ревматизмі, болях у поясниці, нервових збудженнях. Свіжий сік. із дягелю заспокоює зубний біль і біль у вухах. У плодах дягелю міститься ефірна олія (1 — 2%), придатна для використання у парфумерії, а також жирна олія (до 20%), яку можна використовувати для технічних цілей.
Дягель лікарський у теплу і вологу погоду виділяє багато нектару; його охоче відвідують бджоли Мед приємний на смак ароматний, добре кристалізується. Медопродуктивність 90 кг з 1 га.
Молоді стебла дягелю вживають у їжу у вигляді салату, в деяких західноєвропейських країнах він культивується для потреб харчової та лікеро-горілчаної промисловості. Корені дягелю використовують при виготовленні деяких сортів горілки і для ароматизації лікерів.
Збирання, переробка та зберігання [ред.]
Однорічні кореневища з коренями першого року збирають восени, а з дворічних рослин — рано навесні до відростання пагонів. Їх викопують. лопатами, струшують землю обрізують ножами надземну частину і миють холодною водою. Сушать на повітрі, на горищах під залізним дахом або в сушарках при температурі 35-40°, розстилаючи тонким шаром на папері, тканині або решетах. Сировину пакують у тюки вагою по 50-100 кг і зберігають, у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, Строк зберігання — три роки. Під час збирання кращі рослини слід залишати на насіння.
Див. також [ред.]
Література [ред.]
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова; «Дикорастущие полезные растения Украины» Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. (рос.)
Джерела [ред.]
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
- Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7
 |
Цю статтю потрібно вікіфікувати, щоб привести її вигляд до стандартів Вікіпедії. (Грудень 2006) |
