Дягілєв Сергій Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Художник В. Серов. Портрет Сергія Дягілєва (незавершений), Російський музей, Петербург

Дягілєв Сергій Павлович (* 19 березня 1872, садиба Грузіно — 19 серпня 1929, Венеція) — російський реформатор театрального мистецтва, геніальний антрепренер, засновник легендарних Руських сезонів в Парижі на початку 20 століття. Створив у Парижі Російський балет Сергія Дягілєва.

Біографія[ред.ред. код]

Арх. В. Стасов. Руїни комплексу військового поселення, с. Селище, стан на 2010 р.

Він син російського військового, кавалергарда. Мати (з родини Єврєінових) померла під час пологів. Дитину виховувавла мачуха — Олена Панаєва. Сергій мав двох братів, Юрія і Валентина.

Садиба Грузіно колись належала сумно відомому Аракчеєву. Первісне найменування Друзіно з часом перетворилося на Грузіно. Аракчеєв вислужився перед імператором Павлом, отримав графа, був комендантом самого Петербурга. Садибу в Грузіно будували 38 років. До розбудови причетна низка відомих майстрів (арх. В. П. Стасов, Ф. П. Демерцов та ін.), серед яких і скульптор Мартос, українець за походженням. Садиба зруйнована під час 2-ї світової війни, зараз не існує. Практично зруйноване і військове поселення Селищі, (Новгородська область), де народився Дягілєв.

Батька перевели в місто Перм, куди переїхала і вся родина. Зберігся родинний будонок Дягілєвих в місті в стилі пізнього російського класицизму (арх. Карвовський Р. О., 1850-ті рр.), де тепер гімназія (дані на 2009 рік). В родині полюбляли музику. Сергій займався співом, а потім композиторством. Після закінчення гімназії в Пермі, Сергій переїхав до Петербурга, де жили родичі і де він став студентом юридичного факультету Петербурзького універсітету.

Петербурзький період з 1890 року[ред.ред. код]

Головний корпус Петербурзького університету

Універсітет і студентство мало цікавили Сергія. Тиск батьків і необхідність мати освіту, якийсь фах привели до закінченя універсітету і диплому, яким Дягілєв не скористався. Зате провінціал швидко набирався столичного досвіду і шалено займався самовдосконаленням. Цьому сприяв і гурток однодумців, в який входили Олександр Бенуа і Костянтин Сомов, в майбутньому відомі художники, Вальтер Нувель, Дмитро Філософов, Лев Розенберг (уславлений Леон Бакст),Юрій Мамонтов та ін. З гуртка виростуть майбутні діячі Світу мистецтв, цікавого мистецького об'єднання графіків, художників, художніх критиків, мистецтвознавців Петербурга. Розпочав свою бурхливу діяльність і Дягілєв. Він не став ні художником, ні композитором, ні співаком. Він став надзвичайно енергійним менеджером і антрепренером.

1897 р.-виставка англійських і німецьих акварелістів (успіх).

1898 р.-виставка художників Фінляндії, що входила тоді в склад Російської імперії.

10 листопада 1898 р.-за участю Дягілєва надруковане 1-е число часопису (журналу) «Світ мистецтва».

1899–1901 рр.-невдала спроба кар'єри чиновника при Імператорських театрах.

1902 р.-дослідження Дягілева, присвячене художнику Дмитру Левицькому (1735–1822), українцю за походженням. Дослідження мало схвалення від самої Академії мистецтв Петербурга.

1905 р. — Таврійський палац, художньо-історична виставка російських портретів 1705–1905 років. Вперше в одному місці побачили твори митців імперії за 200 років. Шість тисяч творів, іноземних і своїх майстрів, серед яких були першокласні. Гучний успіх.

1906 р. — виїзд за кордон.

Подорож Європою. Париж[ред.ред. код]

Париж, універсітет Сорбонна

1906 рік. Він вдивлявся в Західну Європу, яку буде підкоряти декілька десятиліть. Подорож закінчив у Парижі, де готував художню виставку з Росії. І знову успіх. Тоді і з'явилась думка про показ в Парижі панорами російського мистецтва взагалі, а не тільки живопису і скульптури. Так народилась концепція Руських сезонів.

Незвичний проект збігся з думками російського уряду, зацікавленого в відвищенні свого престижу за кордоном. Дягілєв навіть буде отримувати гроші від держави і підтримку від посла в Парижі. Але свою бурхливу і талановиту діяльність Дягілєв не припинить і після сварки-лайки, після забраної субсидії, і після відмови самого Дягілєва від покровителів з Росії.

Недовге повернення до Петербурга. Підготовка до нового Руського сезону, на цей раз до концертів. Серед учасників — Рахманінов, Римський-Корсаков, Глазунов, співак Шаляпін, всесвітня слава якого і почалася з Руських сезонів Дягілєва. Відбулося п'ять надзвичайних концертів.

Мадам Едвардс (Місі Серт)[ред.ред. код]

Відома особа привертає увагу незвичних людей. Серед знайомих Дягілєва — балерини Ганна Павлова і Карсавіна, Жан Кокто, Пікассо, Коко Шанель та ін. З 1908 року він заприятелював з мадам Едвардс, полькою за походженням. Вона буде довгий час підтримувати Дягілєва, а їх приятелюваня продовжиться 20 років.

Самостійна і утаємничена Коко Шанель не афішувала своїх стосунків зі скандально відомим Дягілєвим. Але збіднілого Дягілєва поховали на її гроші.

Сезон 1909 року. Балетний тріумф[ред.ред. код]

Файл:Timbre-poste - Centenaire des Ballets russes.jpg
«Століття Російського Балету Дягілева», 2009. Георгій Шишкін.

Саме Місі Серт врятувала дягілєвський сезон 1909 року. У квітні 1909 р. трупу, яку вдалося зібрати в Петербурзі і Москві, привезли в Париж. Винятком було те, що вперше в столицю Франції привезли російський балет. Прознавши про фінансову скруту Дягілєва, Місі Серт організувала підписку серед меценатів і театралів і зібрала необхідні кошти. А коли не було театру, організувала аренду театру Шатлє.

Російський балет того сезону став європейською сенсацією. Йшли балети " Павільон Арміди " і Половецькі танці з опери " Князь Ігор ". Давали також «Псковітянку» з Шаляпіним, перший акт " Руслана і Людмили ", «Сільфіди» Шагіняна. Серед балетних артистів — Карсавіна, Караллі, Фокін, Ніжинський та ін. Паризька публіка вперше побачила і Ганну Павлову в «Сільфідах». Дягілєвський сезон 1909 року мав шалений успіх. А російський балет породив ще одну театральну легенду.

Дещо про сезони[ред.ред. код]

Сезон тривав шість тижнів. Балетні вистави (аби не набридати)йшли в інші дні після опери. Сенсацією були і оздоби вистав. Почалося нове відродження сценографії. Серед сценографів заблищали імена художників Бенуа Олександра Миколайовича, Костянтина Коровіна, Леона Бакста, Реріха.

Дягілєв ще не мав своєї постійної трупи. Більшість акторів і танцівників балету проводили в Парижі лише свої відпустки. Галас успіхів Дягілєва роздратував російських ворогів антрепренера і йому почали заважати. З 1911 року він організував власну трупу, яку назвав Російський балет Сергія Дягілєва (Le Ballet Russe de Serge Diadilev). Головною базою трупи обрали маленьке князівство Монте-Карло на узбережжі Середземного моря. Сезони Дягілєва проіснували 20 років.

Театральні твори Бакста[ред.ред. код]

Хвороба[ред.ред. код]

Ще у 1921 році і нього виявилися перші ознаки цукрового діабету. З 1927 року він почав згортати свою антрепризу за погіршеним станом здоров'я.

Дягілєв-колекціонер[ред.ред. код]

Вивільнений час сприяв народженню Дягілєва-колекціонера. Він і раніше цікавився портретним жанром. Тепер він портрети збирав. Хвилювала його і мінлива, скороминуща доля вистав і балетів. До портретів він додав і тетральні раритети : музичні партітури, автографи, книги. Коли колекція розрослася, прийшла думка про створення музею-книгозбірки про російську історію і культуру за кордоном. Про повернення до СРСР не йшлося.

Серед раритетів колекції Дягілєва були матеріали про поета Олександра Пушкіна, першодруки Івана Федорова, який помер в Україні в місті Львів. В збірці Дягілєва опинився і унікум — « Церковно-слов'янська граматика» 1574 року, про яку не мали уяви і вчені.

Доля колекції сумна. ЇЇ не придбали для СРСР. Після смерті Дягілева вона розійшлася по спадкоємцях і була розпродана за кордоном.

Смерть. Дягілєв і Венеція[ред.ред. код]

Надгробок на могилі Дягілєва у Венеції

Він помер в улюбленій Венеції. Дягілєв приїздив сюди ще студентом. Незвичний вигляд міста приваблював не тільки Дягілєва, бо в Венеції нема автомобілів, сучасних потворних споруд, притаманних кітчу в архітектурі. До того ж Дягілєв був закоханим в італійську оперу, інші різновиди італійського театру.

Ще у 1902 році, в 30 років він паписав листа, де віднайшли сумні рядки: « Я так полюбляю Венецію, що хотів би, як Вагнер, померти там». Він і помер в Венеції. Його поховали на цвинтарі невеличкого острову Св. Архангела Михаїла (Сан Мікеле) на ділянці для некатоликів.

Доля рідних братів Дягілєва[ред.ред. код]

Брати Юрій і Валентин залишилися в сталінському СРСР. Обидва були репресовані. Валентина розстріляли в Соловецькому концтаборі у 1929 році.

Вшанування[ред.ред. код]

В місті Перм поводять міжнародні фестивалі «Дягілєвські сезони : Пермь-Петербург-Париж». Видано декілька книжок і надруковано декілька статей.

На честь театрального діяча названо астероїд 4005 Дягілєв[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Джерела[ред.ред. код]

  • ж «Ленинградская панорама»,№ 1,1985 (статья И. И. Лисаевич «Был в усадьбе Невский проспект»)
  • Пружан И. Н. «Бакст», Л, «Искусство»,1975
  • Балабко О. В. «Київ, Іринінська, Лифарям…». Повість за листами митця — Чернівці: Букрек, 2011. — 236 с.: іл.

Див. також[ред.ред. код]