Діапроектор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дитячий фільмоскоп «Казка»
(Азовський оптико-механічний завод)
Дитячий фільмоскоп «Деф-4» з переглядом на вбудованому екрані (1980-і роки)
Приклади рамок слайдів
Пристрій дитячого фільмоскопа (розмір кадру 18 × 24 мм) :
1 — понижуючий трансформатор
2 — об'єктив
3 — перемикач напруги мережі (127 — 220 вольт)
4 — фільмовий тракт
5 — конденсор
6 — лампа розжарювання на напругу 6 вольт
7 — рефлектор

Діапрое́ктор (фільмоскоп, слайдпроектор, кадропроектор) — різновид проекційного апарату для демонстрації діапозитивів, діафільмів та інших носіїв на прозорій основі. Найбільшу популярність набув у XX столітті.

В СРСР випускалися діапроектори[1] «Етюд», «Світло», «Світязь», «Альфа 35-50», «Екран», «Супутник», «Протон» та багато інших.

Діапроектори, призначені для перегляду тільки діафільмів, виготовлених на 35-мм фотокіноплівці з розміром кадру 18 × 24 мм — традиційно називалися «фільмоскоп» (недорогі дитячі фільмоскопи).

Характеристики[ред.ред. код]

Більшість діапроекторів призначалася для демонстрації діапозитивів у спеціальних рамках розміром 50 × 50 мм. Рамки виготовлялися з тонкого картону або пластмаси. Розмір кадру 24 × 36 мм, рідше зустрічалися рамки на 18 × 24 мм.

Деякі моделі діапроекторів («Київ-66 Універсал») застосовувалися для демонстрації діапозитивів, виготовлених на фотоплівці шириною 61,5 мм в рамках розміром 70 × 70 мм.

Конструктивно діапроектор складається з розташованих в корпусі лампи розжарювання (спеціальної лампи або від кінопроектора) з рефлектора у вигляді параболічного дзеркала, лінзового конденсора, пристроя для зміни діапозитивів або перемотування діафільму та проекційного об'єктива. Живлення діапроектора (фільмоскопа) від мережі 220 В. У дитячих фільмоскопах стояв понижуючий трансформатор та застосовувалися лампи розжарювання на 6 або 12 В (від мотоциклів або автомобілів).

У діапроекторі з лампами розжарювання великої потужності (більш 100 ват) для охолодження застосовувався вентилятор з електроприводом та перед конденсором встановлювалося скло, поглинаюче теплове випромінювання (захист лінзового конденсора та діапозитива від перегріву та викривлення).

Зміна діапозитивів могла здійснюватися вручну, по команді з пульта дистанційного керування або автоматично за програмою. Для розміщення діапозитивів і їх заміни при демонстрації застосовувались спеціальні прямокутні (ящикові) та кільцеві (барабанні) діамагазіни.

Дорогі моделі діапроекторів мали пристрій синхронізації з магнітофоном — показ діафільмів супроводжувався звуковим супроводом, записаним на магнітну стрічку, додатково записувався сигнал, по якому вироблялася автоматична зміна діафільму.

Деякі моделі діапроектором мали пристрій автоматичного фокусування — при перегляді через нагрівання відбувалася деформація слайда та зображення на екрані ставало розмитим.

На Харківському виробничому машинобудівному об'єднанням «ФЕД» випускалась в невеликій кількості стереофотоаппарат «ФЕД-Стерео», призначений для аматорської та професійної стереоскопічної зйомки на чорно-білу та кольорову фотоплівку типу 135. Для перегляду стереоскопічних діапозитивів випускався в невеликій кількості спеціальний стереоскопічний діапроектор та стереоскопічні окуляри для корекції вад зору.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фотокінотехніка: Енциклопедія/Гол. редактор Є. А. Іофіс. — М.: Радянська енциклопедія, 1981. — 447 з.

Література[ред.ред. код]

  • Фотокінотехніка: Енциклопедія/Гол. редактор Є. А. Іофіс. — М.: Радянська енциклопедія, 1981. — 447 з. — С. 77.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]