Діаспора (соціологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Цей термін має інші значення

Діа́спора (грец. διασπορά — «розсіяння») — будь-яке представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність. Поняття походить мовно з давньогрецької, але змістовно — з іудейської традиції.

Зміст

Етимологія [ред.]

Первісно в Новом Заповіті та у евреїв, що розмовляли грецькою, "діаспорою" звалася сукупність євреїв, що з часів Вавілонського полону були розсіяни поза межами Палестини серед язицьких племен та народів - в Єгипті та Малій Азії. З I ст. нашої ери ця назва була перенесена євреями-християнами на єдиновірців, що мешкали поза межами церковних громад.

В Новий час ця назва використовувалася гернгутерами (гуситами - послідовниками Моравської церкви), котрі звали так усіх братів, що мешкали поза межами секти. В XIX віці назву Діаспора почали використовувати католики для позначення католицькі громади в іновірних країнах.

Поняття діаспора в Україні [ред.]

Див. основну статтю: Українська діаспора

В Україні термін «діаспора» інколи трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світові; в інших — лише дисперсні (розпорошені) їх частини, що не становлять якоїсь спільноти; нарешті, діаспорою вважають усіх українців поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Неоднозначне тлумачення поняття «діаспора» призводить до розмаїття його визначень. На Заході, наприклад, найчастіше вдаються до поєднання етноніма та політоніма («українські канадці», «україноканадці») або етноніма і громадянства («українець Канади», «українець США»), а при визначенні діаспорної групи —до термінів «українська етнічна група», «українська імміграція», «канадські вихідці з України» тощо. Через таку різноплановість учені віддають перевагу універсальному термінові — «українська діаспора».

За своєю структурою діаспора виступає у двох основних формах: дисперсій — невеликих вкраплень в іноетнічному масиві; компактних утворень — суцільних етнічних районів. Щодо природи діаспор, то вони утворюються або шляхом міграцій, або внаслідок насильницького відторгнення частини етносу від основного масиву.

В історії української еміграції простежуються два основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком її умовно поділяють на східну і західну.

Східна діаспора [ред.]

Східна діаспора утворювалася шляхом переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії, пізніше — до республік колишнього СРСР. Поодинокі міграції зафіксовані ще у XVI ст., коли українські козаки разом із російськими землепрохідцями освоювали простори Сибіру, Далекого Сходу, Камчатки та Чукотки. Масові ж переселення мають більш визначений час та ґрунтовніше мотивування.

До східної діаспори (а вона налічує до 10 млн. осіб) слід залучити і українців Берестейщини, Курщини, Кубані, Придністров'я тощо, історичною долею відрізаних від колись цілісного етнічного масиву, й етнічні вкраплення в населення Прибалтики, Москви та Санкт-Петербурга, і цілі етнічні райони в Башкортостані, Закавказзі, Казахстані та Середній Азії, де у 20-ті роки утворилася так звана «Сіра Україна», і великий клин у Сибіру та на Далекому Сході, що дістав назву «Зеленої України».

Див. також: Українці на Півдні Росії

Західна діаспора [ред.]

До західної української діаспори (понад 5 млн. осіб) слід додати також українців Холмщини, Перемишлянщини, Надсяння, Підляшшя, Пряшівщини, Мараморошчини та Сучавщини, свого часу відокремлених від суцільного українського етнічного масиву, і давні компактні утворення в Угорщині, Югославії, Австрії, Німеччині, й етнічні вкраплення в населення Великобританії, Франції, Італії, Бельгії та інших європейських країн, і суцільні райони та навіть провінції у Канаді, США, Аргентині, Австралії.

Кількісна характеристика західної діаспори виглядає нині таким чином. У США проживає близько 2 млн. осіб, половина з яких — у штаті Пенсильванія, до 20 % — у штатах Нью-Джерсі, Нью-Йорк, менше — в Мічигані, Огайо та Коннектикуті. Серед них спостерігається стійка тенденція до збереження національних цінностей, зокрема, мови.

У Канаді мешкає близько 1 млн. україноканадців, в основному у провінціях Манітоба, Саскачеван, Альберта, Онтаріо (2,3%), де створені національні громадські організації, школи, відділення університетів. Українська діаспора в Канаді також прагне зберігати національні традиції. Подібне спостерігається також в інших країнах, але у менш відчутних проявах: в Аргентині та Бразилії, де проживає приблизно по 300 тис. українців, у Парагваї (понад 10 тис.), Венесуелі (понад 4 тис.), Уругваї (10-15 тис.), Австрії (понад 5 тис.), Бельгії (4 тис.), Великобританії (понад 30 тис.), у Данії, Іспанії, Греції, Італії, Люксембурзі (приблизно по 1 тис. осіб).

Особливе місце серед країн української діаспори займає Югославія. Українські переселенці (нині їх налічується близько 36 тис.) перебралися до Воєводини ще у XVIII ст., утворивши у місті Руський Керестур свій значний осередок.

Ще давніша українська діаспора у Болгарії. Українці почали прибувати до неї ще у IX-X ст. — ченці, купці, студенти, а головне — викладачі Києво-Могилянської академії, котрі започаткували там традицію викладання курсів з актуальних гуманітарних проблем. Пізніше в числі таких просвітників був видатний письменник, учений та громадський діяч Михайло Драгоманов.

Загальна динаміка чисельності та розміщення українців у світі має такий вигляд: у 1719 р. із загальної кількості українців (5,8 млн.) в Україні проживало 4,9 млн., у тому числі в межах Російської держави — 448 тис., у зарубіжній Європі 379 тис.; у 1858 р. із загальної кількості українців (16,1 млн.) в Україні проживало 12,8 млн., у Росії — 2,2 млн., в зарубіжній Європі — 941,5 тис.; у 1926 р. відповідно: 37,2 млн., 27,6 млн., 8,4 млн., 745,8 тис. і до 500 тис. в Америці; у 1979 p. — 44,1 млн., 36,5 млн., 5,9 млн., 490 тис. і 1,3 млн.; нарешті, у 1989 р. із загальної кількості українців світу (51,9 млн.) 37,4 млн. проживало в Україні, 11 млн. у республіках СРСР, 853 тис. у зарубіжній Європі, а в країнах Америки — понад 2,5 млн.

Українська діаспора, розсіяна по всьому світові, являє собою могутній етнічний кущ, котрий живиться культурою материнського регіону України — і від того, як проходитимуть етнокультурні процеси в Україні, багато в чому залежить життя української діаспори: як східної, так і західної.

Поняття діаспори в Росії [ред.]

На протязі ХХ ст. основним етно-культурним поняттям та центром тяжіння інтернаціоналистської культурної політики СРСР був “Радянський народ”.

Закордонна етнічна російська еміграція, що утворилася внаслідок Громадянської війни (1-ша хвиля російської еміграції), Другої світової війни (2-га хвиля) політичного та дисидентського руху кінця 70-80х років (3-тя хвиля) - духовно або культурно-спорідненою радянської державою не визнавалися. Оскільки вільна еміграція в СРСР була заборонена, то бувші співгромадяни за кордоном на державному рівні СРСР визнавалися ворожими (“антирадянська еміграція”), а контакти з ними вважалися небезпечними. З іншого боку, більшу частину еміграції останніх десятіліть існування СРСР становили не етнічні росіяни.

Після розпаду СРСР і утворення РФ, її по деяким оцінкам покинуло 15 млн. росіян (близько 11% всього населення)[1]. На відміну від ізоляціонізму радянських часів, відношення до етніних росіян за кордом в наш час в РФ змінюяється, в першу чергу з економічних міркувань.

Але визначення сукупності “духовно споріднених” до РФ, на державному рівні виявилося проблемою. В нас час в Російській державі існують кілька цілком офіційних, але логічно малосумісних, або зовсім протиречних визначень “російської діаспори”:

рос. Русская диаспора
рос. Русскоязычная диаспора
рос. Российская диаспора

8 грудня 1995 г. Державна Дума РФ прийняла Декларацію «о поддержке российской диаспоры и о покровительстве российским соотечественникам». Згідно з декларацією представниками діаспори вважаються...

...выходцы из России и Союза ССР, а также их прямые потомки, не являющиеся гражданами РФ и признающие свою духовную или культурно-этническую связь с РФ или любым из ее субъектов. При этом отнесение тех или иных лиц к Российской диаспоре... ...не зависит от их национальной и этнической принадлежности, языка, вероисповедания, рода и характера занятий, места жительства и других обстоятельств.[2]

Тобто "діаспора" створюється російськими законотворцями не на религійному або мовно-культурному субстраті, ґрунті, а на політичному, державницькому - спорідненостею з державою РФ, а також з не існуючим СРСР.

Джерела [ред.]

  • The New Encycklopaedia Britannica. 15th Edition, vol. 4, p. 68-69.
  • Meyers Konversations-Lexikon. 9. Aufl., Bd. 6, S. 745.
  • Evangelisches Kirchenlexikon. 3. Aufl., Bd. 1, S. 874-875.
  • Энциклопедический Словарь Ф.А.Брокгауза и И.А.Ефрона. (в 86 томах) С.-Пб., 1890—1907.

Посилання [ред.]

Виноски [ред.]

  1. ↑ Інтерв'ю політичного оглядача Анатолія Васермана
  2. ↑ Российская диаспора. - Энциклопедический словарь «Конституционное право России». Под общ. ред. В.И. Червонюка. — М.: Юрид. лит., 2002. — 432 с.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діаспора_(соціологія)&oldid=12647722