Дідух

Діду́х (дід, коляда, колядник, дідок) — українська різдвяна прикраса, символ пожертвування найкращого збіжжя у хліборобських культурах. Дідух — символ урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду. Дідух є одним із найдавніших культів у різдвяній обрядовості українців.

Дідух — це дідівський дух, чи дух дідів, тобто всіх попередників роду. Цей давній обряд засвідчує те, з якою великою шаною й повагою ставилися пращури до свого родоводу.

Дідух із солом'яними квітами

Перший або останній сніп або інша частина врожаю має особливе значення в більшості хліборобських культур не лише Європи, але й інших частин світу. Згідно з найбільш загальноприйнятою серед етнографів версією (найдокладніше викладеною в праці Джеймса Джорджа Фрейзера Золота гілка) він символізує дух врожаю (а не предків), який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов'язаним з його знищенням переноситься від минулого врожаю до наступного. Будь які інші пояснення цих традицій є більш пізніми нашаруваннями, обумовленими змінами в культурі та релігії людей, які цих традицій дотримуються.

Дідухом називають все те, що господар і його старший син приносять на Святвечір першими до хати — це житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого господар ставить на покуть, околіт обмолоченої соломи та жмут сіна, яких старший син відповідно стелить на долівку та на стіл під обрус (якщо в сім‘ї немає дітей чоловічої статі, то все це робить лише господар).

Дідухи в звичаєво-фолькльорній палітрі різдвяно-водохресного циклу свят можуть різнитися за місцевим колоритом, мати свої типологічні риси, що зумовлено впливом християнської традиції, зміщенням у календарі, затемненням чи втратою внутрішньої форми звичаїв та обрядів, змінами в традиційному способі життя.

Короткі відомості

Дідуха робили з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв'язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-почечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами.

До хати його вносили напередодні Різдва. Після обходу обійстя урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником». Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят. Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща.

Дідух на вулиці Львова

Колосся дідуха

Шкільний музей "Ясногородська світлиця"

Дідух в Польщі

Символіка і обрядовість

На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім'ї — діда, а також усіх предків, які колись жили в давні часи.

Саме в час перебування дідуха в оселі, мають зійтися всі душі родичів, щоб разом повечеряти. Тому на Багату кутю для покійників клали біля Дідуха, де начебто мають перебувати душі пращурів, ложки, а на ніч поруч ставили й коливо (виготовлену з меду й приправлену кутею страву). Так мало тривати доти, допоки сніп перебуває в оселі.

Дідух ставився на покуті.

Християнська обрядовість

Традиція ставити на Святу вечерю дідух тягнеться з часів язичництва.

Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай — це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп. Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Звідтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух — символ затишку та тепла.

Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами.

Спалення дідуха

Навесні, на Комоїдицю (також як "масляна") дідуха спалювали, на знак закінчення зими. Тліючими вуглинками від дідуха хлопчикам 12—13 років підсмалювали кінчик пучка волосся, «щоб не боявся нічого в цьому житті» — це вважалося першим посвяченням у парубки.

Особливості плетіння та будови

Існують триногі, п'ятиногі дідухи. Плетуть з жита чи пшениці; де їх було обмаль, могли використати овес. Прикрашали дідуха волошками, калиною, стрічками, паперовими чи засушеними квітами.

Література

• Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва.— Львів: Фенікс, 1994.— 608 с. ISBN 5-87332-037-3, с. 130—131.
• Усачёва В. В. Полазник // Славянские древности: Этнолингвистический словарь Т. 4. — Москва: Международные отношения (2009) С. 128-131.
• Бобкова Сюзанна. У львівського дідуха — кілометрова косичка // Леополіс, 3.01.2008, с. 5.
• Плугатор Галина. Дідух до столу — зло з хати // Сім'я і дім

Див. також

• Різдвяні прикраси українців
• Різдвяний павук
• Покуття (елемент домівки)
• Символіка українців
• Баба (сніп)
• Культ предків

Посилання

• Зображення дідуха в інтернеті