Діжка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Класичні дерев'яні бочки
Сучасні бочки з нержавіючої сталі для пива

Ді́жка (або бо́чка, барило, чи ку́хва) — циліндричні посудини, зазвичай дерев'яні (із клепки — дощок, що приготовано спеціальним чином) та стягнені дерев'яним (найчастіше з черемшини) або металевим обручем.

В деяких діжках роблять отвори, аби цідити рідину, не відкриваючи діжку. Пробка для закупорювання такого отвору називається чіп.[1]

Класифікація кухов[ред.ред. код]

Чани - великі бочки, їх як правило монтують у землі, вони призначені для закваски і солінь.

Діжка (рос."Кадка") - невелика кухва до 100 л, являє собою усічену піраміду

Ушат - бочка або діжка з висунутим двома дошками, що в них пропущено палиця для перенесення.

Шайка - перевернута невисока діжка, використовують що прати, мити в лазні, годувати та напувати худобу.

Далеко не всі породи дерев можуть використовувати щоб виготовляти кухви. Породи дерев, що беруть на бочки - липа, бук, дуб, осика. Щоб виготовляти обручі - горіх, черемшина, ялівець.

Використання[ред.ред. код]

Худ. Адріан Брауер, «Випивоха», Рейксмузей, Амстердам.
Худ. Адріан Брауер, «Корчма»

Зазвичай дерев'яну діжу використовувано як ємність щоб зберігати та перевозити харчові продукти - від оселедців і пива до вина та олії. В побуті простих людей та моряків невеличка діжа часто слугувала за тимчасові меблі - стільці чи столи. І, навпаки, стару діжу бідні верстви населення переробляли на постійні стільці, що помітно з картин фламандських та голландських майстрів XVII століття ( Адріан Брауер, Адріан ван Остаде ).

В Німеччині, де була потреба перевозити нові книжки на далеку відстань з друкарень, в якості тари використовували діжки, набиті новими виданнями. Саме цей момент став сюжетом гравюри Кристофа Вайгеля «Книготорговець» ( альбом «Представники різних професій», Регенсбург, 1698).

Форма діжки в кераміці[ред.ред. код]

Форму дерев'яної діжі чи дерев'яного цеберка (створеного за технологією діжі) визнавано настільки вдалою, що у XVIII століття кумедним чином вона перейшла в порцеляну. На хвилі моди у сільські забави для королеви Франції Марії Антуанетти Севрська порцелянова мануфактура у 1787-1788 роках виготовила порцелянові відерця для її молочної ферми в Версалі. Порцеляна та її розфарбування імітують дерев'яні дошки й обручі від діжі.

Імітація невеличкої діжки давно перейшла в кераміку та фаянс як сувенірна продукція.

Діжа в мистецтві[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • сборник «Панорама искусств», № 5, М, 1982
  • журнал «Гутен Таг», сентябрь, 1982

Посилання[ред.ред. код]