Діонісій I Сіракузький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Діонісій I Сіракузький, зображення, наведене у «Promptuarii Iconum Insigniorum»
Дамоклів меч, картина Ричард Вестол, яка зображує Діонісія І та Дамокла

Діонісій I Сіракузький, також Діонісій Старший (грец. Διονύσιος, 431 до н. е. — 367 до н. е.) — сіракузький тиран, в добу його правління Сіракузи стали найпотужнішою грецькою колонією на заході. Водночас Діонісій у стародавніх вважався першим і найвидатнішим прикладом пізніших «поганих» тиранів, внаслідок своєї жорстокості, свого безбожництва і крайньої недовіри до оточуючих його осіб[1][2][3].

Із життям Діонісія І пов'язаний давньогрецький переказ про Дамоклів меч.

Ранні роки[ред.ред. код]

Діонісій походив з нижчого стану. Діонісій відзначився у війні, яку Сіракузи вели з Карфагеном, починаючи з 410 до н. е.[4] Втікачи після перемоги карфагенян в Сіракузи, агрігентці вважали, що причиною взяття їх міста карфагенянами (406 до н. е.) була нездатність надісланих до них сіракузьких полководців. Діонісій звинуватив останніх перед народом у зраді і домігся завдяки підтримці Філіста того, що народ обрав інших полководців, в тому числі і його самого. Він посилив свою партію поверненням із заслання вигнанців, прив'язав до себе військо підвищенням платні, усунув своїх товаришів і став єдиним воєначальником.

Здобуття Сіракуз[ред.ред. код]

Наступним кроком Діонісія стало формування загону охоронців, і 406 до н. е. у віці 25 років він відправився в Сіракузи, де оголосив себе одноосібним володарем міста[5]. Незважаючи на поразку при Гелі і на обурення війська, він досяг миру, поступившись Гімерою і Агрігентом карфагенянам і забезпечив своє панування над Сіракузами залученням до себе найманців, особливо кампанців, зміцненням частини міста, яка називалася Ортігією і завоюваннями (406 до н. е.)[6] Він одружився на дочці полководця Гермократа, а після смерті її одружився в один і той же час з Арістомахою, сестрою Діона, і локрянкой Доридою.

Друга війна з Карфагеном[ред.ред. код]

Сицилія у 397 році до н.е.

399 до н. е. Діонісію йому належала вся частина Сицилії, що не перебувала в руках карфагенян. Здійснивши масштабні приготування (побудовано кораблі з п'ятьма рядами полиць для веслярів і катапульти), він почав другу війну з Карфагеном, у 397 до н. е. обложив місто Мотію (Μοτύη), але перед чисельною перевагою Гімільконового війська мав відступити в Сіракузи й тут сам був обложений.

Діонісій захищався успішно, налаштував прихильно до себе громадян поблажливістю і помірністю і був врятований завдяки епідемії чумі, що спалахнула в таборі карфагенян у 396 до н. е.[7]. Гімількон відступив з рештою свого війська, але Ганнібал Магон продовжував війну, поки карфагеняни не уклали мир в 392 до н. е., поступившись Діонісію містом Тавроменія. Вже під час війни Діонісій виявляв свою жорстокість тим, що карав багатьох громадян з метою захопити їхні гроші для покриття військових витрат. Тепер він звернув свою зброю проти грецьких міст Нижньої Італії. Кротонці були переможені, а місто Регій після одинадцятимісячної облоги голодом примушений здатися і піддався всій жорстокості переможця в 387 до н. е.[8]

Третя і четверта війна з Карфагеном[ред.ред. код]

Після кількох років миру, в продовження яких встановилися дружні відносини зі Спартою і утвердилося панування Сіракуз на Адріатичному морі, Діонісій почав третю війну з Карфагеном, в якій здобув перемогу над Магоном при Кабалі, потім сам зазнав поразки біля Кронії і при укладенні миру змушений був зробити деякі поступки Карфагену. Відтак річка Галік (Άλυκος) перетворилась на кордон його володінь (383 до н. е.)[9] Коли його плани на Епір і Дельфи не вдалися, він почав четверту війну проти Карфагена. Спочатку воював успішно, але, коли флот його було знищено в гавані під горою Еріксом (Eryx), послідувало перемир'я.

Смерть Діонісія[ред.ред. код]

Незабаром за тим 367 до н. е. Діонісій помер від непомірності або від отрути, піднесеної йому сином, або від радості з приводу перемоги, здобутої ним як драматичним письменником[10]

Діонісій Молодший, або Діонісій II Сіракузький, — його син від локрянки Дориди, став наступником. Не отримавши внаслідок недовіри до нього батька в юності доброго виховання, він успадкував від батька твердо встановлену владу 367 до н. е. Не маючи войовничих нахилів, поспішив закінчити війну з Карфагеном. Загалом його правління не ознаменувалося видатними військовими подіями.

Поетичний талант Діонісія[ред.ред. код]

Не зважаючи на свою жорстокість та імпульсивність, в душі Діонісія виявлялися іноді благородні пориви (Дамон Афінський і Фінтій) і він ясно усвідомлював своє становище. Спонукуваний марнославством і майже хворобливою схильністю до трагедії, він хотів бути поетом, не володіючи талантом. Його поетичні твори сміливо критикувались Філоксеном і висміювали в Олімпії, в Афінах. Проте в 367 до н. е. він отримав приз за одну зі своїх трагедій «Λύτρα Έκτορος», уривки якої зібрав Йоган Август Наувах у праці «Tragicorum Graecorum Fragmenta».

Образ в літературі[ред.ред. код]

Діонісій I Сіракузький виступає одним з головним діючих персонажів в романі «Маска Аполлона» британської письменниці Мері Рено. Значна увага приділяється реалістичному опису міста Сіракузи доби Діонісія: його городян, деяких споруд, зокрема театру, а також облаштування фортеці Ортігія. Згадується поетичний талант правителя, його товариські відносини із Діоном Сіракузьким та нетривала зустріч із Платоном.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]