Дієго Веласкес
| Дієго Веласкес | |
| Diego Velázquez | |
 Автопортрет Дієго Веласкеса |
|
| Ім'я при народженні | Diego Rodríguez de Silva y Velázquez |
|---|---|
| Дата народження | 6 червня 1599 |
| Місце народження | Севілья, Іспанія |
| Дата смерті | 6 серпня 1660 |
| Національність | іспанець |
| Жанр | портретний живопис |
Діє́го Вела́скес (ісп. Diego Rodríguez de Silva y Velázquez, МФА: [ˈdjeɣo beˈlaθkeθ] Дєго Беласкес) (*6 червня 1599 — †6 серпня 1660) — іспанський художник.
Автор жанрових картин і портретів.
Зміст |
[ред.] Біографія
Дієго Веласкес народився в Севільї в 1599 році, у незаможній дворянській родині вихідців із Португалії. Навчався живопису в рідному місті у Франсиско Еррери-Старшого (Francisco de Herrera) та у Франсіско Пачеко (Francisco Pacheco), з донькою якого, Хуаною Міранді, він одружився в 1618 році.
[ред.] Призначення придворним художником
Молодий художник набув у Севільї досить гарної репутації. Його вчитель Пачеко, а також друзі й земляки намагалися допомогти його кар'єрі. В 1622 р. його вперше було відправлено до Мадриду. Але, незважаючи на те, що земляки, які трималися в столиці разом, намагалися йому допомогти, стати перед королівськими очами йому не вдалося.
Засмутившись, Веласкес повернувся до Севільї. Але не встиг він пробути вдома й двох місяців (1623), як його наздогнав лист від севільця, який служив королівським капеланом. Він писав йому, що придворний живописець Родріго де Вільяндрандо помер, і місце стало вакантним. Веласкес негайно відправився до двору, зупинився в будинку свого друга капелана й написав його портрет. Інший севілець, камердинер кардинала-інфанта (королівського брата), відніс портрет до палацу і показав господареві. Кардинал-інфант прийшов у захоплення і відразу замовив Веласкесу свій портрет. На той час зображення каноніка вже побачив і сам король Філіп IV. Йому воно сподобалося настільки, що він наказав братові - кардиналові-інфантові, поступитися йому чергою позування. Так Веласкес нарешті одержав можливість показати себе.
Картина зчинила фурор («Портрет Філіпа IV із проханням», 1623 р, не збереглася). Веласкесу виплатили гонорар, потім призначили ренту, а також прийняли на посаду придворного художника. Філіп IV повторив йому обіцянку Олександра Македонського до Апеллеса: «ніхто, крім тебе, писати мене більше не буде».
[ред.] Перша подорож до Італії
У 1629—1631 році Веласкес подорожує по Італії. Знайомство з творами великих художників Італії вплинуло на стиль живописця — він зробився більш вільним та блискучим, колорит менш темним в тінях, що передає натуру в яскравому освітленні.
[ред.] Повернення в Мадрид (зрілий період)
У 1634 р. відомий художник отримав почесне звання королівського гардеробмейстера, у 1643 році — камердинера, у 1642—1644 рр. він супроводжував короля в його поході на Арагон.
[ред.] Друга подорож до Італії
Наприкінці 1648 року Веласкес здійснив другу подорож до Італії - найбільш вдалим доробком, написаним у цій поїздці, став портрет папи Інокентія X. В Італії художника чекав гучний успіх, його було обрано членом римської академії.
Відвідав Веласкес і Неаполь, що тоді належав Іспанії.Владу іспанської корони уособлював віце-король.Придворним художником іспанького короля в Неаполі був Хосе де Рібера. Так зустрілися два великих іспанських майстра 17 століття.Веласкес не відчував в Рібері конкурента і всіляко сприяв придбанню картин Рібери в Мадрид, хоча іх художні манери значно розходились.
[ред.] Повернення в Мадрид (пізній період)
У 1651 р. Веласкес повернувся у Мадрид. Цією подією мистецтвознавці датують початок пізнього періоду його творчості.
[ред.] Хвороба і смерть
В 1652 р. художник був призначений королівським обер-гофмаршалом. Нова посада Веласкеса (у його обов'язки входила підготовка й організація свят при дворі) віднімала багато сил і часу. Після великого свята на кордоні із Францією, присвяченого одруженню інфанти Марії-Терезії із французьким королем Людовіком XIV, художник важко занедужав, і незабаром після повернення в Мадрид, 6 серпня 1660 року помер.
[ред.] Творчість
[ред.] Севільський період
Ранні полотна севільского періоду в основному були створені в жанрі бодегонів (ісп. bodegon - трактир). Загалом, то були натюрморти, кухонні сцени, трактирні замальовки. («Сніданок», близько 1617-1618; «Стара куховарка», близько 1620; «Сніданок двох юнаків», «Водонос», близько 1621). У схожому стилі написані й кілька релігійних картин цього ж періоду - «Поклоніння пастирів», «Поклоніння волхвів» (1619); «Христос у будинку Марфи й Марії» (близько 1620).
Насамперед у них відчувається уважне вивчення молодим Веласкесом караваджистського мистецтва, багато зразків з якого були доступні в Севільї. А також довге перебування в майстерні Пачеко: робота з натури, старанність малюнка, точність подібності з моделлю.
[ред.] Придворний живописець
У мадридський період майстерність художника вдосконалюється. Він звертається до екстраординарних для іспанського живопису античних сюжетів («Вакх, або п'яниці», 1628-1629, «Кузня Вулкана», 1630), а також історичних - «Здача Бреди» (1634).
Портрети, створені Веласкесом в 1630-1640 роках, принесли йому заслужену славу майстра цього жанру. Хоча в портретах Веласкеса звичайно відсутні жести й рух, вони надзвичайно реалістичні й природні. Тло підібране так, щоб максимально відтінювати фігуру, колірна гама сувора, але пожвавлюється ретельно підібраними сполученнями кольорів. Веласкесу вдавалося в портреті передати характер людини, показати суперечливість рис його характеру.
Найвідоміші портрети дона Хуана Матеоса (1632), генерала Олівареса (1633), кінний портрет короля Філіпа III (1635), папи Інокентія X (1648).
Портретам пізнього періоду творчості Веласкеса у великій мірі властиві артистизм і психологічна завершеність (інфанта Марія Тереза, 1651; Пилип IV, 1655-1656; інфанта Маргарита Австрійська, близько 1660).
[ред.] Учні й послідовники
Безпосереднім продовжувачем і спадкоємцем його посади при дворі виявився його учень і чоловік його дочки Франсиски - Хуан Батиста дель Масо (Juan Bautista Martinez del Mazo). Але він не мав таланту свого попередника, і зміг відтворювати лише деякі зовнішні форми. Інший учень Веласкеса - Хуан де Пареха, мавр, що був слугою в його майстерні. (Веласкес зобразив цього негра на одному із кращих своїх портретів). Пареха писав портрети й релігійні картини.
Після Веласкеса при мадридському дворі короля Карла II працювали Клаудіо Коельо й Хуан Каррено де Міранда. Зі зміною правлячої династії (іспаньскі Бурбони) французьке бароко й рококо витіснило у вищих шарах настільки прекрасно створений Веласкесом реалізм і натуралізм. Пізніше до спадщини Веласкеса звернулися вже романтики й імпресіоністи.
Тарас Шевченко, як і його вчитель Карл Брюллов, високо цінував портерти Веласкеса. У повісті «Художник» він згадав портерт у Строгановській галереї, що приписувалася тоді Веласкесу, і копію Брюллова з цього портрета.
[ред.] Відомі картини
[ред.] Бодегонес , ранішній період.
- Три музики , Берлін.
- Сніданок, Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
- Сніданок, Ермітаж
- Мулатка
- Водонос або Аквадор, ( продавець води ).
- Яєчня або Жінка готує яєчню, Едінбург
[ред.] Релігійні та міфологічні сюжети
- «Поклоніння волхвів» (1619, Прадо, Мадрид).
- «Христос в домі Марфи і Марії» (1620, Національна галерея, Лондон).
- «Вигнання маврів» (1627, Прадо, Мадрид).
- «Тріумф Вакха або П'яниці» (1628, Прадо, Мадрид).
- «Кузня Вулкана» (1630, Прадо, Мадрид).
- «Розп'ятий Христос» (1632, Прадо, Мадрид).
- «Здача Бреди (Ліс Списів)» (1634, Прадо, Мадрид).
[ред.] Портрети
- Невідома іспанка , 1646 р.Збірка герцога Девонширського
- «Портрет Олівареса» (1633, Ермітаж, Санкт-Петербург).
- « Філіп IV верхи » (1636, Прадо, Мадрид).
- «Портрет Філіпа IV в військовому костюмі, названий Ла Фрага» (1644, Нью-Йорк, Галерея Фрік)
- «Портрет Філіпа IV» (1656, Прадо, Мадрид).
- (Усього було написано з півтора десятка портретів короля протягом 37 років).
- «Портрет папи Інокентія X» (1648, Рим).
- «Портрет інфанти Марії Терези» (1651, зібрання Леман, Нью-Йорк).
- «Портрет інфанти Маргарити Австрійської» (1660, Прадо, Мадрид).
- "Портрет Хуана Матео,королівського обер-єгермейстера",Дрезден,Галерея старих майстрів
- Портретний етюд папи римського Інокентія 10го,Вашінгтон,Нац.галерея.
[ред.] Бібліографія
- C. Justi, «Diego Velazquez und sein Jahrhundert» (Бонн, 1888, 2 т.);
- W. Stirling Maxwell, «Velazquez und seine Werke» (переклад з англійської, Берлін, 1856)
- Paul Lefort, «Velazquez» (загальнодоступна праця, що входить до збірки серії книжок: «Les Artistes célébres»).
[ред.] Посилання
[ред.] Література
- Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1978.
