Ева Перон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Евіта» перенаправляє сюди; див. також Евіта (фільм).
Марія Ева Дуарте де Перон
María Eva Duarte de Perón
Evaperoncasarosada.jpg
Народилася 7 травня 1919(1919-05-07)
провінція Буенос-Айрес, Аргентина
Померла 26 липня 1952(1952-07-26) (33 роки)
Буенос-Айрес
від раку шийки матки
Проживання Буенос-Айрес
Ім'я при народженні Марія Ева Дуарте
або Ева Марія Ібаргурен
Прізвисько Евіта
Діяльність актриса, політик
Титул перша леді Аргентини (1946-1952)
Посада кандидат у віце-президенти Аргентини (1951)
Партія хустисіалістська
Батько Хуан Дуарте
Матір Хуана Ібаргурен
Чоловік Хуан Домінго Перон (1945-1952)
Автограф Автограф — Марія Ева Дуарте де Перон

Марі́я Е́ва Дуарте де Перо́н (ісп. María Eva Duarte de Perón; *7 травня 1919, провінція Буенос-Айрес — 26 липня 1952, Буенос-Айрес), відоміша як Евіта — аргентинський політичний лідер.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Перше причастя Евіти (1926)
Клас Евіти (1933)

Ева Марія Ібаргурен народилася 7 травня 1919 року поблизу містечка Лос-Тольдос у провінції Буенос-Айрес. Водночас існує свідоцтво про народження, підроблене Евітою 1945 року задля приховання свого походження, де зазначено, що вона народилася у місті Хунін (провінція Буенос-Айрес) 7 травня 1922 року під іменем Марія Ева Дуарте[1].

Ева була позашлюбною донькою політика Хуана Дуарте і продавщиці Хуани Ібаргурен. Законна родина Хуана Дуарте жила у місті Чівілкой, а незаконна (Хуана Ібаргурен і їхні п'ятеро дітей) — поблизу Лос-Тольдоса. Жодного зі своїх дітей від Хуани Ібаргурен, зокрема Евіту, Дуарте не визнав, через що за тодішніми аргентинськими законами вони були суттєво обмежені у правах. 1926 року батько Евіти помер, відтак її родина виявилася цілком беззахисною і навіть на похорон батька потрапила не без труднощів. Після цього родина Евіти змушена були перебратися до маленького індіанського містечка Лос-Тольдос, де її мати працювала швачкою, щоб прогодувати дітей.

1927 року Ева пішла у школу, але навчання їй не давалося, її навіть залишили на другий рік у другому класі. 1930 року родина Евіти перебралася до міста Хунін. Фінансові справи родини покращилися, оскільки тепер працювала не лише мати, але й троє старших дітей: Еліса, Бланка і Хуан. 1934 року Евіта закінчила школу. Хоча у навчанні дівчина не виявляла особливих успіхів, вона виділялася серед однолітків своїм акторським талантом і брала участь у всіх шкільних спектаклях.

Акторська кар'єра[ред.ред. код]

2 січня 1935 року 15-річна Евіта переїхала до Буенос-Айреса. На перших порах, поки Ева не знайшла роботу, з нею жила мати. Згодом дівчина влаштувалася на другорядну роль у театрі. Її дебют відбувся 28 березня 1935 року у п'єсі «La Señora de los Pérez» і був відмічений позитивним відгуком часопису «Критика»[2]. Наступні кілька років Ева жила бідно, разом зі старшим братом Хуаном, заробляючи собі на життя невеликим ролями у театрі.

1936 року молода акторка отримала контракт на чотиримісячні гастролі містами Росаріо, Мендоса і Кордова. 26 липня у газеті «La Capital de Rosario» з'явилася її перша фотографія у пресі. У цей час Евіта познайомилася з двома іншими актрисами, Анітою Хордан і Хосефіною Бустаменте, які залишалися її подругами до кінця життя.

Поступово до Евіти прийшло деяке визнання, вона знімалася у другорядних ролях у кіно, працювала моделлю, але найбільший успіх вона мала як диктор і радіоактриса. 1937 року вона отримала першу роль у радіоспектаклі, а 1938 року вже грала головну роль. 1942 року Евіта отримала постійний контракт на радіо, а з ним популярність і гроші. Тоді ж вона після 7 років життя у Буенос-Айресі змогла придбати власне житло, до того ж у престижному районі Реколета.

Водночас Ева отримала змогу займатися громадською діяльністю і 3 серпня 1943 року почала працювати у профспілці, відстоюючи права подібних собі.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

22 січня 1944 року Ева познайомилася з Хуаном Пероном. 47-річний полковник Перон був одним з учасників військового перевороту 4 червня 1943 року, який за допомогою профспілкового діяча Анхеля Борленгі отримав пост міністра праці Аргентини. У лютому Хуан Перон і Ева Дуарте вже жили разом.

Кар'єра Евіти на радіо і в профспілці швидко розвивалася. 1944 року вона отримала пост голови профспілки[3].

8 жовтня 1945 року відбувся переворот під керівництвом генерала Едуардо Авалоса. Перон змушений був піти з посади і переховуватися, але 13 жовтня його було заарештовано. 15-17 жовтня відбулися велелюдні маніфестації, які вимагали звільнення Перона і добилися свого. 22 жовтня 1945 року Перон одружився з Евітою у місті Хунін. Оскільки вона була незаконнонародженою і за законом не мала права одружуватися, Еві довелося підробити свої документи. Через кілька днів відбулося вінчання пари у місті Ла-Плата.

Разом з чоловіком Евіта брала участь у виборчій кампанії, супроводжувала його у поїздках, агітувала за його кандидатуру на президентських виборах. Коли Перон став президентом, перемігши на виборах 24 лютого 1946 року, вона стала його основним радником і реально керувала міністерствами охороні здоров'я і зайнятості, присвятила своє життя допомозі незаможним, сиротам, матерям-одиначкам і людям похилого віку, зміцненню освіти, боротьбі за надання права голосу жінкам, зрівнянню у правах законно і незаконно народжених дітей та іншій соціальній роботі.

З 6 червня по 23 серпня 1947 року президент Перон з дружиною перебував у Європі, де відвідав Іспанію, Італію, Ватикан, Португалію, Францію, Швейцарію, а по поверненню відвідав Бразилію і Уругвай. Метою Евіти у цьому турне було дізнатися більше про інститути соціальної допомоги за кордоном, перейняти досвід, щоб заснувати власну аналогічну організацію, яка отримала назву Фундація Еви Перон. У ході поїздки Евіта зустрілася з багатьма європейськими політиками і їх дружинами, папою Пієм XII, відвідала робітничі райони і поспілкувалася з робітничими лідерами.

Після багаторічної боротьби Евіти 9 вересня 1947 року було прийнято закон про надання жінкам права голосу і права обиратися на виборні посади.

8 липня 1948 року Евітою була заснована Фундація Еви Перон, яка розгорнула роботу по будівництву лікарень, притулків, шкіл, літніх таборів, надавала допомогу і житло незаможним людям, проводила спортивні дитячі і юнацькі ігри, організовувала медичні огляди тощо[4]. Багато з установ, заснованих Евітою у той час, нині носять її ім'я. Окрім допомоги нужденним в Аргентині, Фундація Еви Перон допомагала й іншим країнам, зокрема США та Ізраїлю.

1949 року Ева Перон заснувала Жіночу пероністську партію. Того ж року Евіта взяла участь у написанні нової конституції Аргентини, зокрема у пунктах, які стосувалися рівноправності чоловіків і жінок, прав людей похилого віку тощо.

1951 року профспілки висунули кандидатуру Еви Перон на пост віце-президента. Це викликало багато суперечностей як у суспільстві, так і в самій пероністській партії. 22 серпня 1951 року відбулися велелюдні відкриті збори пероністської партії і профспілок у центрі Буенос-Айреса, де народ вимагав від Евіти погодитися балотуватися на цю посаду. Попри це, через кілька днів вона відмовилася від цього наміру, перш за все через хворобу.

15 жовтня вийшла книга мемуарів «La razón de mi vida», написана Евою Перон у лікарні.

11 листопада 1951 року відбулися перші вибори в історії Аргентини, у яких брали участь жінки. Евіта голосувала у лікарні, оскільки у неї виявили рак і за кілька днів до того вона пережила операцію. За результатами виборів депутатами стали 109 жінок[5]. Після виборів Евіта почала надиктовувати свою другу книгу «Mi Mensaje».

Ева Перон померла у віці 33 років 26 липня 1952 року від раку шийки матки у шпиталі Буенос-Айреса. Її тіло було забальзамоване[6] і поховане лише через 24 роки, 24 березня 1976 року на кладовищі Реколета[7].

Ушанування Евіти[ред.ред. код]

Похорон Евіти
Пам'ятник Евіті у Буенос-Айресі

Евіті присвячено фільми «Евіта, яка хотіла чути те, що чула» (1983), «Евіта» (1996) з Мадонною у головній ролі, «Ева Перон» (1996), мюзикли Ендрю Ллойд Веббера «Евіта» (1975) і Альберто Фавери «Ева» (1986 і 2008), оперу Андреса Педро Ріссо «Евіта» (1990), танцювальний спектакль «Ла Дуарте» (2004), спектакль «Марія Ева» (2008), п'єси «Ева Перон» (1969) та «Ева і Вікторія», оповідання Родольфо Волша «Ця жінка» (1963), Нестора Перлонгера «Евіта живе» (1975), Давида Віньяса «Мертва пані» (1963), романи Гільєрмо Саккомано «Роберто і Ева», Томаса Елоя Мартінеса «Свята Евіта» (1995), Даніеля Еррендорфа «Евіта, безумна домогосподарка» (2003), поема Леонідаса Ламборджині «Ева Перон у вогні».

Музеї Еви Перон знаходяться у містах Буенос-Айрес, Авельянеда, Ріо-Терсеро, Лос-Тольдос.

Після смерті постать Евіти перетворилася на культову у певних колах. Її іменем називалися, перш за все, профспілкові і феміністичні рухи. Її книги вивчали у школах. Портрети і бюсти Евіти були майже у кожній державній установі. У назві багатьох станцій метро і залізниці, населених пунктів, вулиць тощо використовувалося її ім'я чи дата народження. На її честь було перейменовано провінцію Ла-Пампа і місто Ла-Плата. Після державного перевороту, який скинув Перона, нова влада і церква активно взялися за викорінення культу особистості Евіти, тим не менше, деякі об'єкти досі носять її ім'я.

Також на честь цієї жінки названо астероїди 1569 Евіта, 1581 Абандерада, 1582 Мартір, 1588 Дескамісада і 1589 Фанатіка[8].

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]