Еволюціонізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Еволюціон́ізм (еволюційна школа)— напрям в антропології і етнографії, прибічники якого передбачали існування універсального закону суспільного розвитку, що полягає в еволюції культури від нижчих форм до вищих, від дикості до цивілізації і так далі. Головна ідея еволюціоністів полягала в переконанні про повну тотожність історичних доріг різних народів. Історію еволюціоністи розглядали як суму незалежних еволюцій одиничних елементів культури і соціальної структури. Інтерес до еволюційних ідей в світовій науці про суспільство і культуру не залишався незмінним. Після широкого їх поширення наприкінці 19 ст. цей напрям представлявся мало не єдиною, універсальною теорією для пояснення соціально-культурних явищ і процесів. Проте вже на початку 20 ст. накопичуються багаточисленні факти, непіддатливі еволюційній інтерпретації.

Зародження еволюціонізму[ред.ред. код]

Розвиток еволюційних ідей у ​​біології має досить тривалу історію. Воно пройшло шлях становлення від наукової ідеї до наукової теорії. Початок розгляду питань еволюції органічного світу було покладено ще в античній філософії і тривало більше 2 тисяч років. Основним змістом цього періоду є збір відомостей про органічний світі, а також формування двох точок зору, що пояснюють різноманітність видів у живій природі. Перша з них виникла ще на базі античної діалектики, яка стверджувала ідею розвитку та зміни навколишнього світу. Друга з'явилася разом з християнським світоглядом, заснованому на ідеях креаціонізму. Протягом початкового етапу розвитку еволюційної ідеї між цими двома точками зору йшла постійна боротьба, причому серйозна перевага мала креаціоністська версія. У початковий період було висловлено низку цінних ідей, необхідних для затвердження еволюційного підходу. Ідею поступової зміни організмів можна знайти в Платона (427 - 347 до н.е.). Особливе значення мають і висновки Аристотеля (384 - 322 до н.е.) у праці «Про частини тварин». Цінність представляє передусім його ідея «драбини живих істот», що показує існування організмів різного ступеня складності.

Основоположниками еволюціонізму вважається Фрідріх Клем, що створив вчення про етапи еволюції культури, і Едвард Тейлор. Тейлор, уперше виразив свої еволюціоністські ідеї в книзі "Дослідження в області древньої історії людства" (1865). Він уперше дав досить чітке для застосування в порівняльних дослідженнях поняття культури, і запропонував у своїх працях зразки таких досліджень. Тому саме його багато дослідників і вважають основоположником еволюціонізму.

Основні положення еволюціонізму[ред.ред. код]

  1. Класична еволюціоністська теорія наполягала на існуванні універсального закону розвитку людських культур.
  2. Людський рід єдиний, тому усі люди мають приблизно одні і ті ж розумові здібності і в схожих ситуаціях прийматимуть приблизно аналогічні рішення, що у свою чергу визначає одноманітність культури на схожих східцях розвитку.
  3. У людському суспільстві має місце безперервний розвиток, тобто прямолінійний процес переходу від простого до усе більш складного. Таким чином громадський розвиток йде за законами еволюції.
  4. Розвиток будь-якого культурного елементу спочатку зумовлений, оскільки його пізніші форми формуються і зароджуються у більше ранніх. При цьому розвиток будь-якої культури багатоступінчастий, а східці і стадії розвитку єдині для усіх культур у світі.
  5. Культурні відмінності народів викликані їх різними східцями розвитку, а усі народи і усі культури сполучені між собою в один безперервний і прогресивно такий, що розвивається еволюційний ряд.
  6. Первісне суспільство, з точки зору еволюціоністів, мало єдині для усіх народів соціальні, культурні і економічні моделі. А сучасні неписьменні народи розглядалися як пережиток древніх часів. Передбачалося, що вивчення їх культури веде до реконструкції культури первісного суспільства в цілому.

Розвиток Класичної Теорії еволюції[ред.ред. код]

Еволюціонізм — перша етнологічна теорія, формування якої почалося в середині 19 ст. Джерела її — у принципі розвитку в природознавстві, що завершився появою теорії еволюції. Свою основну задачу прибічники еволюціонізму в науці про культуру бачили в тому, щоб відкрити й пояснити загальні закономірності розвитку культури, у зіставленні рівнів розвитку культури різних народів. Представники еволюціонізму в ВеликобританіїГерберт Спенсер, Едвард Тайлор, Джеймс Фрейзер, у НімеччиніАдольф Бастіан, Теодор Вайц, Генхір Шурц; у ФранціїШарль Летурно; у СШАЛьюїс Генрі Морган. Завдяки їх дослідженням культура, що раніше являла собою сукупність окремих типів і форм, набула цілісність, її було систематизовано.

Едвард Тайлор[ред.ред. код]

Вважав, що всі культури проходять однаковий шлях еволюції від дикості до цивілізації; різні рівні розвитку культур різних народів не залежать від расових відмінностей. Теорії виродження Ж. де Местра Тайлор протиставив ідею прогресивного розвитку культури. При цьому він допускав можливість деградації культур в окремих випадках. У своїх роздумах він спирався на те, що людина — частина природи, що розвивається у зв'язку з її закономірностями. Всі люди однакові за своїми психологічним й інтелектуальним потенціалом. Він стверджував, що еволюція культуриіманентна.

Герберт Спенсер

Герберт Спенсер[ред.ред. код]

Запропонував концепцію еволюції як особливого типу послідовних змін культурних феноменів від однорідних (гомогенності) до узгодженої неоднорідності (гетерогенність). Проводив аналогію суспільства й організму. Культури (або суспільства) розвиваються під впливом зовнішніх (географічне середовище, сусідні культури) й внутрішніх (фізична природа людини, розбіжності психологічних якостей) факторів. «Відсталі» культури були створені фізично, інтелектуально й морально нерозвинутими людьми. Із ранніх стадій людської передісторії продовжується повільна адаптація людьми природи.

Виділив два боки історичного розвитку суспільства — диференціація та інтеграція. Розвиток починається з кількісного зростання, збільшення кількості елементів, що складають культуру. Кількісне зростання веде до диференціації цілого на окремі частини.

Адольф бастіан

Адольф Бастіан[ред.ред. код]

Вважав, що всі люди на ранньому етапі розвитку людства мали однакову психічну структуру — систему адаптації до історично-географічних умов. Це підтверджується тим, що елементарні ідеї багатьох культур схожі між собою. Розвиток суспільства відбувається в формі кругообігу. Цикл розвитку може продовжуватися, якщо для цього є стимули. Чим більше народ пов'язаний із географічним середовищем, тим менше він піддається історичним змінам.

Льюїс Генрі Морган

Льюїс Генрі Морган[ред.ред. код]

Досліджував місто й роль родового строю в історії людства, історію формування сімейно-шлюбних відносин, періодизацію історії людства.

Усю історію він поділив на два періоди: ранній — організація, що базується на родах, племенах; пізній — політична організація, що заснована на різних відношеннях людей до території та власності.

Зробив спробу періодизації первісної культури. Це дозволило об'єднати етнографічні, історичні й археологічні факти. Із теорій еволюціоністів було зроблено ідеологічний висновок: якщо всі народи розвиваються за єдиною схемою і верхівкою в цій схемі вважають європейське суспільство, то імперії, що захоплюють нові колонії, допомагають їм таким чином пришвидшити розвиток. Проте представники еволюціонізму не намагалися пояснити причину виникнення культури.

Критика еволюціонізму[ред.ред. код]

У міру подальшого розвитку науки і відповідно накопичення нових фактичних даних до кінця XIX століття усі більшою мірою стали проявлятися слабкі сторони еволюціонізму, що вступили в протиріччя з фактами реального життя. Зібраний новий етнографічний матеріал часто не підтверджував еволюціоністські положення.

  1. Гіпотеза про єдину логіку історичного процесу не відповідала філософським установкам позитивістів і прибічників інших течій. Так, наприклад, багато істориків, спираючись на конкретні факти, зайняли позицію, названу ідеографічной. З цієї точки зору історичні події мають обмежений і випадковий характер. Деякі критики еволюціонізму звертали увагу на абстрактність концепції універсального закону розвитку людських культур і стверджували про існування лише окремих процесів (міграція, урбанізація і т. д.). Ті ж, хто визнавав існування історичних моделей, обмежував їх епохою, народом або країною і т. д., відмовлялися визнавати існування глобальних історичних законів.
  2. Критики звертали увагу на зневагу еволюціоністами фактами багаточисельних криз, повних колапсів держав і цивілізацій.
  3. Прибічники культурного релятивізму вказували на унікальність кожного етносу і у зв'язку з цим неможливість ранжирувати їх за єдиною шкалою диференціації, зрілості або прогресивності. З цієї позиції багато незахідних суспільств, які можуть здатися європейцям відсталими, такими не є, вони просто відмінні від західних.
  4. Діффузіоністи вказували на ігнорування еволюціоністами факту впливу прямого втручання (колонізація, завоювання, міграції, демонстративні ефекти і т. д.) на процеси соціальних змін, оскільки в результаті вищезгаданих процесів часто відбувається пропуск або прискорене проходження стадій розвитку суспільства.

Джерела[ред.ред. код]

1. Люіс Г. Морган (L. H. Morgan, 1818—1881) — основна робота «Древнє суспільство» («Ancient Society»).

2. Едвард Барнетт Тайлор (E.b. Tyler, 1832—1917) — основна робота «Первісна культура» («Primitive Culture»).

3. Герберт Спенсер — основна робота «Основи соціології».

4. Джеймс Дж. Фрезер (J. G. Frazer, 1854—1941) — основна робота «Золота гілка» («The Golden Bough»).

5. Бібліотека з культурології: http://www.countries.ru/