Едіп
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Еді́п (грец. Οιδίποδας) — давньогрецький (фіванський) герой, син Лаія та Іокасти. Оракул провістив, що Лаія вб'є власний син. Коли народився Едіп, Лаій наказав пробити дитині ступні й залишити на горі Кітерон на поживу звірам. Раб пожалів хлопчика й відніс його корінфському пастухові, який передав дитину своєму бездітному цареві Полібу. Поліб назвав хлопчика Едіпом (дослівно «пухлоногий») і виховав як рідного сина. (Первісний варіант: батько кинув Едіпа вморе, але він урятувався, і його всиновив сікіонський цар). Нічого не знаючи про своє походження, хлопець ріс при корінфському царському дворі, готуючись до геройських подвигів. Коли Едіп ще був юнаком, [[дельфійський оракул]] застеріг його: «Уникай своєї батьківщини, бо станеш убивцею власного батька і чоловіком рідної матері». Едіп переконаний, що його батьківщина Корінф, утік до Беотії, в Фіви. На роздоріжжі він зустрів Лаія, який їхав до Дельфів, і в сутичці вбив його. Едіп прибув до Фів, де на скелі перед міською брамою сидів Сфінкс, що звертався до подорожніх із загадками. Хто загадки відгадати не міг, того Сфінкс пожирав (варіант: скидав у безодню). Едіп він загадав таке: «Хто вранці ходить на чотирьох, удень на двох, увечері на трьох ногах?» Едіп відповів: це людина в дитячому віці, доросла і в старості. Розгадавши загадку та вбивши потвору (варіант: Сфінкс сам Кинувся в прірву), Едіп визволив фіванців, які обрали його своїм царем і дали йому за дружину вдову Лаія Іокасту. Від цього шлюбу народилися сини Етеокл, Полінік і дочки Антігона й Ісмена (варіант: усіх дітей народила друга дружина Едіпа). Після багаторічного щасливого владарювання Едіпа в Фівах почався голод, спалахнула чума. Дельфійський оракул провістив, що лихо минеться, коли буде покараний убивця царя Лаія. Дбаючи про щастя держави, Едіп енергійно розшукує винуватця злочину. Нарешті він довідується, що сам убив батька, а одружився з матір'ю. Іокаста з розпуки вкоротила собі віку, а Едіп осліпив себе. Найдавніший міф розповідає, що сліпий Едіп аж до смерті перебував у Фівах. За пізнішими міфами, Едіпа прогнали його сини. Залишаючи Фіви, Едіп прокляв синів, і це прокляття стало причиною їх розбрату й загибелі (варіант: загибель Етеокла й Полініка спричинена суперечкою за володіння намистом Гармонії). Згідно з афінським переказом, Едіп у супроводі своєї дочки Антігони прибув до передмістя Афін Колона, де володарював Тесей. За допомогою Тесея Едіп випросив прощення у розгніваних богів; Аполлон оповістив, що щасливою й непереможною буде та країна, яка матиме прах Едіпа. Міф про Едіпа — варіант поширеного серед багатьох народів переказу про дитину, яка приносить нещастя. У покаранні Едіпа відбито заборону шлюбу між кровними родичами.
[ред.] Образ Едіпа у мистецтві
Трагічна доля Едіпа привернула увагу Софокла («Едіп-цар», «Едіп у Колоні»), Сенеки «Едіп», Стація «Фіваїда». В літературі нового часу образ Едіпа надихав Вольтера, Шеллі та інших. Композитор І. Стравінський написав однойменну оперу-ораторію. Також існує опера «Едіп» румуна Джордже Енеску
