Едіп (опера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Еді́п (Едип) (фр. Œdipe) — франкомовна опера композитора Джордже Енеску у 4 діях з прологом і епілогом; лібрето Едмона Флеґа. Прем'єра — Париж, «Гранд-Опера», 13 березня 1936 р.

«Едіп» — єдина опера видатного румунського композитора, дириґента, скрипаля і піаніста Дж. Енеску. Праця над твором тривала протягом десятиліть — перші партії Енеску написав у 1910 році, а прем'єра на сцені відбулася у 1936-му. Автор змальовує трагічну давньогрецьку легенду про Едіпа, який здійснив подвійний злочин: вбив батька і став чоловіком власної матері. Енеску зобразив Едіпа, яко непохитного героя, котрий кидає виклик долі і жорстокій волі богів. Тому композитор не обмежився використанням трагедії Софокла «Цар Едіп» (яка закінчується катастрофою), а показує все життя героя. Фінал опери — моральна перемога Едіпа — ґрунтується на трагедії Софокла «Едіп у Колоні». Композитор хотів зробити Едіпа символом мужности, благородства та сили волі. Одною з ключових сцен є зустріч із Сфінксом, який загороджує героєві дорогу до Фів. Сфінкс питає: «Чи є на світі істота, яка здатна перемогти долю?» і отримує відповідь Едіпа: «Це — людина».

Музична мова опери дуже своєрідна. У народних сценах, особливо на початку опери, використано мелодії та ритми румунських народних пісень. Композитор не використовує стилізацію, як Ігор Стравінський у опері «Цар Едіп», а спрямовує ефекти безпосередньо на глядача. В опері нема ні довгих арій ні ансамблів. Переважає декламаційно-речитативне начало у сольних партіях. Хор поділено на жіночі та чоловічі гурти, котрі ніби ведуть діалог. Яскравою і виразною є гра оркестру.

«Едіп» — гуманістична музична трагедія, виконаної зі специфічним, витонченим смаком і майстерністю композитора.