Езопівська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Езо́пова мо́ва — замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Поняття "езопова мова" виникло в ХІХст. в Російській імперії, де була надзвичайно жорстока, прискіплива цензура. Вільно висловлювати свої погляди було і небезпечно, і неможливо. Тоді й з'явився зашифрований спосіб викладу думок з натяками і недомовками, коли цензорам начебто не було до чого причепитися, а адресати все читали "поміж рядків". Термін запровадив М. Салтиков-Щедрін у 70-ті роки XIX століття. Походить від імені відомого давньогрецького байкаря Езопа.

До езопової мови зверталися Тарас Шевченко, Іван Франко, Леонід Глібов, Леся Українка, Микола Куліш, Остап Вишня та ін. Особливо вона була поширена під час панування нормативів соціалістичного реалізму, коли письменники намагалися знайти шляхи художньої і життєвої правди («Короїди» М. Гірника, «Казка про Дурила» В. Симоненка та ін.).

Джерела[ред.ред. код]

  • Антична література : навч. посіб. / Ковбасенко Ю. І. - 2-ге вид., розшир. та доповн. - К.: Київський університет імені Бориса Грінченка, с.73
  • Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007