Ейфель Александер Густав
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Александер Густав Ейфель (фр. Gustave Eiffel); (15 грудня 1832, Діжон — 28 грудня 1923, Париж) —французький інженер-будівельник і архітектор.
Зміст |
[ред.] Біографія
Ейфель народився 15 грудня 1832 року у Діжоні, Кот-д`ор, Франція. Прізвище Ейфель дісталося сім'ї Густава від одного з німецьких предків на початку XVIII століття. Воно походить від назви місцевості Ейфель, оскільки французькою мовою було складно вимовити німецьке прізвище Bönickhausen.
У 1852 році Гюстав закінчив ліцей з технічним ухилом і вирішив вступити до знаменитої Політехнічної школи в Парижі, де провалився на вступному іспиті, там потрібно було блиснути красномовством, — в цьому інженерний геній завжди був слабкий. Проте він не пав духом і вступив до Паризької школи мистецтв і ремесел.
У 1855 році Гюстав отримав диплом і влаштувався працювати до конструкторської компанії "Шарль Нево", яка займалася будівництвом мостів. Вже за два роки він став відомим у вузькому колі, після того як засточував під час спорудження залізничного моста в Бордо винайдений ним метод пневматичної установки основи мосту. Після цього його прийняли до престижної Спілки цивільних інженерів, яку він пізніше очолив.
[ред.] Робота
У 1858 році він став компаньйоном працедавця, але вже через 2 роки опісля, незадоволений зарплатнею, пішов і заснував власний завод металоконструкцій в Льоваллуа-перре поблизу Парижу. Незабаром він одружився на 17-річній дочці свого постачальника Марі Годеле. Після п'ятнадцяти років щасливого шлюбу, народивши чоловікові п'ятеро спадкоємців, Марі померла від пневмонії. Більше він не одружувався.
Ейфель побудував більш ніж 200 споруд: мости, віадуки, вокзали, банки, школи, церкви, казино. Майже усі побудовані ним 36 мостів увійшли до підручників як приклади сміливих інженерних рішень. Наприклад, на річці Дору в Португалії, там м'який грунт не дозволяв вбити у дно палі, він побудував єдиний проліт мосту довжиною 160 метрів, що було унікальним для того часу. Для цього інженер поставив з обох берегів Дору високі пілони і натягнув між ними сталевий трос, який тримав двохшарнірну арку. А найзухвалішим його проектом став віадук Гарабіт в Південній Франції, він перекрив арочним прольотом довжиною 165 метрів глибоку ущелину.
У 1870 році Ейфель на три роки покинув Францію і об'їздив майже весь світ, залишаючи архітектурні згадки про себе в Єгипті і Чилі, Угорщині і Португалії. Він навіть брав участь в конкурсі на спорудження Троїцкого мосту в Петербурзі, але російська влада визнали його ажурний міст занадто легковажним і було обрано іншого кандидата.
Ще одна невдача відбулася в Панамі, де Ейфель розробляв проект шлюзів знаменитого Панамського каналу. Після того як будівельники зникли з грошима акціонерів, його звинувачували в отриманні від Панамської спілки 19 мільйонів франків, за фіктивні роботи. Ейфеля було засуджено до 2 років ув'язнення та 20 тисяч франків штрафу, але касаційний суд скасував вирок, в зв'язку з закінченням строку давності.
У 1875 році Ейфель разом з архітектором Буало збудував магазин «Про бон марші» в Парижі. Його пасажі, покриті скляними куполами, стали зразком для наслідування у всьому світі, зокрема їх повторив московський ГУМ. У 1876 році прийшла черга нового проекту: 46-метрового сталевого каркасу знаменитої статуї Свободи, яку скульптор Бартольдіпідніс як подарунок американському народу. Оскільки статую везли через океан розібраною на сотні частин, точність розрахунків при збірці була особливо важливою. Ейфель, як завжди, був на висоті.
[ред.] Ейфелева вежа
2 травня 1886 року французький уряд оголосив конкурс на найкращий проект: було запрошено французьких інженерів та архітекторів, щоб ті “визначили: чи можна на Марсовому полі спорудити залізну вежу з основою 125 метрів і заввишки 300 метрів”. Незалежно від того що запропонують учасники конкурсу, їхні проекти мали відповідати двом вимогам: 1) споруда повинна була себе окупити, тобто вона мала приваблювати відвідувачів, які платили за вхід на виставку і тим самим було б покрито витрати на її спорудження; 2) це повинна була бути бути тимчасова споруда, яку можна було б легко розібрати, коли виставка закінчиться.
До того, як було оголошено конкурс, Ейфель, якого вже тоді уся Франція знала як “найкращого творця споруд із металу”, вже розробив проект вежі. (Згодом його називатимуть Magicien du Fer — Коваль-чарівник.) За кілька тижнів до початку конкурсу він зустрівся з міністром Франції Едуардом Локроєм і продемонстрував проекти кованої залізної вежі, яку він був готовий спорудити. Ейфель виконав на замовлення 5329 креслень, щоб показати 18 038 різних складових, які будуть використані у вежі. Локрой був настільки приголомшений, що підробив результати конкурсу, аби у ньому переміг Ейфель.
У січні 1887 року Ейфель підписав контракт з урядом Франції та адміністрацією Парижу. Його будівельна фірма, погодилася вкласти 1,3 мільйона доларів з 1,6 мільйона доларів, які були необхідні для того, щоб побудувати вежу. Натомість Ейфель мав отримати всі прибутки, які дасть вежа під час виставки, а також за наступні 20 років. (Уряд погодився не розбирати вежу після виставки.) Після цих двадцяти років вежа мала перейти у повну власність міста Париж.
Будівництво розпочалося 26 січня. Не можна було гаяти ані хвилини. До відкриття виставки залишалося менш ніж два роки, і Ейфель мав побудувати вежу швидше за будь-яку подібну споруду, зведену коли-небудь у цілому світі. Щоб спорудити монумент Вашингтону, який був удвічі нижчий за Ейфелеву вежу, знадобилося 36 років.
На тлі 1000-футової вежі всі інші будівлі Парижа здавалися б карликами, а пам’ятні споруди, — включаючи Нотр-Дам, Лувр та Тріумфальну арку, непомітними й нікчемними. Коли почали копати землю для закладення фундаменту, близько 300 видатних парижан підписали петицію, в якій вони протестували проти спорудження вежі. Вони заявляли, що “порожня свічка” Ейфеля “спотворить та збезчестить” місто. Але Ейфель та адміністрація міста проігнорували петицію, і роботи тривали без перерви.
Але вежу продовжували критикувати. Один французький професор-математик прогнозував, що коли вежа буде збудована на 748 футів, вона неодмінно обвалиться; у паризькому виданні “Нью-Йорк геральд” повідомлялося, що вежа змінює погоду; а у щоденній газеті “Ле Матен” вийшла стаття під заголовком “Вежа провалюється”. Але що далі просувалися роботи, то більше почуття страху витіснялося захопленням.
[ред.] Останні роки
З 1900 інтереси Ейфеля зосередилися на питаннях аеродинаміки, при цьому для проведення багатьох експериментів він використовував свою башту. У 1908 він побудував першу сучасну аеродинамічну лабораторію на Марсовому полі, а у 1912 відкрив ще одну в Отеї під Парижем.
У 1920 Ейфель подарував свою лабораторію в Отеї французькому уряду.
Помер Ейфель у Парижі 28 грудня 1923 року.
