Економіка Узбекистану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Економіка Узбекистану

Ташкент, слолиця Узбекистану.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Узбекистан — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, газова, легка, харчова, хімічна, машинобудівна, електроенергетика, кольорова, чорна металургія, паливна і нафтохімічна. Транспорт — автомобільний, залізничний, трубопровідний, річковий, повітряний. Приблизно 80% всіх вантажообігу в Узбекистані припадає на залізниці. Мережа залізниць загальною протяжністю бл. 3400 км зв'язує республіку з сусідніми країнами. Є також 63 000 км шосейних доріг, але число доріг з твердим покриттям невелике. Найважливіші з них — шосе Ташкент — Термез, Ташкент — Бухара — Муйнак, Ташкент — Коканд. Майже кожне велике місто Узбекистану має свій аеропорт. Ташкентський міжнародний аеропорт здійснюється регулярне повітряне сполучення з багатьма країнами, включаючи Росію, Німеччину, Туреччину, Великобританію, Нідерланди, Індію і США.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 24 млрд. Темп зростання ВВП — 4,4%. ВВП на душу населення — $1007. Прямі іноземні інвестиції — $ 55 млн. Імпорт — $ 7,3 млрд. (г.ч. РФ — 16%; Південна Корея — 11%; Німеччина — 8,4%; США — 7,4%; Туреччина — 6%). Експорт — $ 7,6 млрд. (г.ч. РФ — 14%; Швейцарія — 10%; Великобританія — 10%; Бельгія — 4,2%; Казахстан — 3,5%).

Промисловість і сільське господарство[ред.ред. код]

У 1980-і роки основним промисловим центром країни була Ташкентська область, де вироблялося понад 40% всієї промислової продукції і 20% сільськогосподарської продукції республіки. Ферганська долина, що займає 5% території Узбекистану, дає понад 30% всього виробництва бавовни. Це також важливий район шовківництва, городництва, садівництва і переробки фрукти; тут же зосереджено видобуток і переробку нафти. Ще один важливий сільськогосподарський район Самаркандська і Кашкадар'їнська області, де на базі скотарства виробляється велика кількість вовни. Природний газ добувається в основному в пустелі Кизилкум і районі Бухари. Каракалпакська автономна республіка відрізняється високою культурою вирощування рису і бавовни. Скотарство і виробництво каракулю поширені на всій території Узбекистану.

Майже половина працездатного населення Узбекистану зайнята в сільському господарстві. Великою проблемою є безробіття, яке досягає 20%.

Основним енергетичним ресурсом республіки є природний газ, видобуток якого зосереджений головним чином в районах Газлі і Карші. Нафта добувається переважно у Ферганській долині і в Бухарській області. На початку 1992 в західній частині Ферганської долини відкрите нове родовище нафти, за попередніми оцінками, одне з найбільших у світі. Видобуток кам'яного вугілля проводиться під Ташкентом, Денау і в Ферганській долині. Ведеться також промислова розробка родовищ кольорових металів, включаючи цинк, мідь, свинець, вольфрам, і неметалічних корисних викопних - польового шпату, кварцу, вапняку, бірюзи. У басейні р. Зеравшан і в Кизилкумах добувається золото. Повідомлялося про видобуток урану в Ферганській долині. Нафтогазовий сектор залишається виключно в руках державних компаній, але в гірничодобувну промисловість запрошуються західні фірми. Особливо це торкається золотовидобутку, що вимагає застосування нових технологій.

Машинобудування в Узбекистані виникло головним чином в післявоєнний період. Під час Вітчизняної війни сюди було евакуйовано понад 100 промислових підприємств з Європейської частини СРСР. Однак попри те, що евакуація сприяла диверсифікації господарства республіки, велика частина промислового потенціалу Узбекистану залишається пов'язаною із землеробством і переробкою бавовнику. Іноземні інвестиції і технічна допомога в автомобілебудуванні (Андіжан), електроніці (Самарканд), виробництві одягу (Ташкент) дозволяють сподіватися на подальший промисловий розвиток Узбекистану.

У проведенні приватизації та інших економічних реформ Узбекистан займає набагато обережнішу позицію, ніж Казахстан і Киргизія, оскільки уряд побоюється соціальної і політичної нестабільності. У 1994 почався продаж з аукціону деяких підприємств сфери обслуговування. У сільському господарстві приватизація протікає повільніше, ніж в торгівлі і сфері послуг. Стратегічні галузі економіки, такі, як важка промисловість, експортне сільське господарство, нафтова промисловість, мається намір залишити в руках держави. Проте в 1998 майже 30% ВВП Узбекистану було вироблений в приватному секторі. Список підприємств, які продаються в 2001-2002 включає 1244 підприємства. Зокрема, це Узбекнафтогаз, Узтрансгаз, Узгеонафтогазвидобуток, Узбурнафтогаз, Узнафтопереробка, Узнафтопродукт, Узнафтогазмаш, Узавтогаз.

На початку XXI ст. (2001) Узбекистан згідно з урядовою програмою реалізує бл. 110 інвестиційних проекти загальною сумою інвестицій US$909.86 млн. З них US$727.01 млн. - позики, які гарантує уряд. Найбільші сторонні інвестиції - US$179.84 млн здійснені в паливно-енергетичний сектор. Інші US$456.62 млн інвестовано в сектор виробництва електрики. Виробництво електроенергії – 51 млрд кВт·год у 1992 р., г.ч. на ТЕС.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. — 752 с. ISBN 966-7804-78-X

Посилання[ред.ред. код]