Екоцентризм
Екоцентризм (від грец. οἶκος, oikos — «дім» і грец. κέντρον, kentron — «центр»; екоцентричний холізм) — світоглядна концепція, згідно з якою всі види дикої природи та екосистеми є морально значущими й вимагають більшої моральної турботи, ніж окремі особини. Як суб'єкт моралі, моральний партнер розглядаються види живих істот і екосистеми. У цьому екоцентризму протистоїть антропоцентризм, який суб'єктом моралі розглядає тільки людину. Також екоцентризм відрізняється і від біоцентризму, який розглядає суб'єктом моралі тільки особин птахів і ссавців[1][2].
Нині екоцентризм і біоцентризм розглядаються як два рівнозначних і взаємодоповнюючих напрямки в екологічній етиці.
У рамках екоцентризму захист дикої природи й видів живих істот проводиться не скільки для цілей людини, а насамперед для захисту дикої природи заради себе самої.
Становлення екоцентризму[ред. | ред. код]
Засновником екоцентризму є американський еколог і екофілософ Олдо Леопольд. У своїй книзі «Календар піщаного графства» він вперше став говорити про те, що екосистеми і види живих істот є морально значущими[3].
У 1990-роки його погляди були розвинені американськими екофілософами Холмсом Ролстоном III[4], Беярдом Каллікоттом, Джеком Тернером[5].
Екобіоцентризм в охороні природи[ред. | ред. код]
Активними практичними прихильниками екобіоцентрізму є громадські екологічні організації, що займаються охороною дикої природи, такі як американська «Земля перш за все», на базі якої був створений Фронт визволення Землі, а також «Фронт визволення тварин». Ці організації здійснюють диверсії та діють терористичними методами, в результаті яких не раз страждали і навіть гинули люди (див. Фронт визволення Землі).
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Ворона В.А. Подолання антропоцентризму як передумова зміни ставлення до тварин в Західній культурі // Гілея : науковий вісник : збірник наукових праць 2016. – Вип. 114 (11). – С.215.
- Ворона В.А. Права тварин: моральна теорія та законодавча практика // «Дні науки філософського факультету – 2016» (20-21 квітня 2016р.) матеріали доповідей та виступів, Частина 5.- С.11-14.
- Нэш Р. Права природы. История экологической этики. — К.: КЭКЦ, 2001. — 180 с.
- «Экологическая педагогика и психология» С. Д. Дерябо, В. А. Ясвин // Феникс, 1996. — 470 стр. ISBN 5-85880-117-X
- Bosselmann K. 1999. When Two Worlds Collide: Society and Ecology. ISBN 0-9597948-3-2
- Eckersley R. 1992. Environmentalism and Political Theory: Toward an Ecocentric Approach. State University of New York Press.
- Hettinger Ned and Throop Bill 1999. Refocusing Ecocentrism: De-emphasizing Stability and Defending Wilderness. Environmental Ethics 21: 3-21.
Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]
- Тернер Дж. Дикость и дикая природа. — К.: КЭКЦ, 2003. — 72 с. [1] [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Сингер П. Освобождение животных. — К.: КЭКЦ, 2002. — 136 с. [2] [Архівовано 17 березня 2016 у Wayback Machine.]
- «Основы экологическое этики» Гл. «Основные направления» [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.]
- «Экологическая этика» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. Патрик Кэрри // Polity, 2005. — 224 с. ISBN 978-0-7456-2908-7
- «Манифест Земли»
- Мировоззренческие основания экоцентризма [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Изв. Томск. Политех. Ун-та, 2005 № 1
- Ecospheric Ethics [Архівовано 8 червня 2013 у Wayback Machine.]
- Marginalization of Ecocentrism [Архівовано 1 січня 2014 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Риган Т. В защиту прав животных. — К.: КЭКЦ, 2004. — 104 с.
- ↑ Сингер П. Освобождение животных. — К.: КЭКЦ, 2002. — 136 с.
- ↑ Леопольд О. Календарь песчаного графства. — М.: Прогресс, 1980. — 216 с.
- ↑ Ролстон Х. Наш долг в отношении исчезающих диких видов // Гуманитарный экол. журн. — 2005. — № 2. — С. 50-59.
- ↑ Тернер Дж. Дикость и дикая природа. — К.: КЭКЦ, 2003. — 72 с.
|
