Експеримент з пеком, що капає

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Експеримент у Квінслендському університеті (2007 рік).

Експеримент з пеком, що капає — довгостроковий експеримент, який вимірює швидкість руху шматка пеку протягом багатьох років. Пек у цьому випадку — це назва будь-якої можливої ​​рідини з високим показником в'язкості, які є формально твердими сполуками; найчастіше це бітум. При кімнатній температурі смола тече дуже повільно: за кілька років формується всього одна крапля.

Експеримент в Квінслендськом університеті[ред.ред. код]

Вид експерименту в Квінслендськом університеті 1990 року під час формування 8-й краплі та тодішній хранитель експерименту професор Джон Мейнстоун.

Найвідоміший варіант цього експерименту було розпочато 1927 року професором Томасом Парнеллом з університету Квінсленда в Брісбені (Австралія), щоб продемонструвати учням, що деякі сполуки, які здаються твердими, насправді — рідини дуже високої в'язкості. Парнелл налив нагрітий зразок пеку до запаяної воронки та залишив його там на три роки. 1930 року ущільнення на шийці воронки було зменшено, що дозволило пеку почати текти. Великі краплі формувалися і падали з періодичністю раз на десятиліття. Восьма крапля впала 28 листопада 2000 року, що дозволило експериментаторам підрахувати, що пек має в'язкість приблизно у 230 мільярдів (2,3 × 1011) разів більше, ніж вода.[1]

Цей експеримент зафіксований у Книзі рекордів Гіннесса як найдовший, що проходить у безперервному режимі лабораторний експеримент у світі, і очікується, що якщо кількість пеку у воронці буде достатньою, то експеримент зможе тривати принаймні ще сто років.

Експеримент спочатку не проводився ні за яких спеціально контрольованих атмосферних умовах, і це означає, що в'язкість могла змінюватися протягом року у зв'язку з коливаннями температури. Тим не менш, через деякий час після падіння сьомий краплі 1988 року в місце, де проходив експеримент, було додано кондиціонер. Температурна стабільність подовжує час падіння кожної краплі, перш ніж вона відокремлюється від решти частини пеку у воронці.

У жовтні 2005 року Джон Мейнстон, поточний «охоронець» експерименту в Квінслендськом університеті, і вже покійний Томас Парнелл були нагороджені Ігнобелівською премією з фізики, пародією на Нобелівську премію, за цей експеримент.

На сьогоднішній день ніхто ніколи не був свідком реального падіння крапель. Сьогодні експеримент фіксується за допомогою веб-камери, хоча технічні проблеми завадили записати моменти падіння останньої краплі.[2][3] Експеримент з пеком демонструється для загального огляду на дисплеї рівня 2 будівлі Парнелла у школі математики та фізики в кампусі Сент-Люсія Квінслендського університету.

Хід експерименту[ред.ред. код]

Pitch drop experiment graph - 2.jpg
Дата Подія Тривалість
(місяці) 
Тривалість
(роки) 
1927 Початок експерименту
1930 Видалення заглушки з воронки
Грудень 1938 1-а крапля 96-107 8,0-8,9
Лютий 1947 2-а крапля 99 8,3
Квітень 1954 3-я крапля 86 7,2
Травень 1962 4-а крапля 97 8,1
Червень 1970 5-а крапля 99 8,3
Квітень 1979 6-а крапля 104 8,7
Липень 1988 7-а крапля 111 9,3
28 листопада 2000 8-а крапля 148 12,3

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Edgeworth, R., Dalton, B.J. & Parnell, T. «The Pitch Drop Experiment». Архів оригіналу за 2012-09-10. Процитовано 2012-01-28. 
  2. University of Queensland page on the Pitch Drop experiment
  3. Link to Webcam

Посилання[ред.ред. код]