Ектор Ґімар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ектор Ґімар
Guimard subway canopy.jpg
Народився 10 березня 1867(1867-03-10)
Ліон, Франція Франція
Помер 20 травня 1942(1942-05-20) (75 років)
Нью-Йорк, США
Громадянство Франція Франція
Ім'я при народженні Hector Germain Guimard
Діяльність архітектор

Екто́р Ґіма́р або Гектор Ґімар (фр. Hector Guimard 10 березня 1867, Ліон, Франція — 20 травня 1942, Нью-Йорк, США) — французький архітектор, дизайнер, декоратор і майстер ужиткового мистецтва, провідний представник мистецтва модерн (ар-нуво) у Франції. Вчився, а пізніше викладав у школі декоративних мистецтв і школі прекрасних мистецтв в Парижі. Найбільш яскраво проявив себе в оформленні станцій метро, як автор унікального дизайну вхідних порталів в паризький метрополітен. До найвідоміших творів Гімара відносяться комплекс Кастель Беранже (18941898), що отримав в 1899 році приз за найкращий фасад Парижа, і павільйони-входи паризького метрополітену (18991904)[1].

Біографія[ред.ред. код]

Ектор Ґімар народився 10 травня 1867 року в Ліоні. З 1882 по 1885 роки навчався в Школі декоративних мистецтв, а з 1885 по 1889 роки — у Школі витончених мистецтв в Парижі[1]. Гімар робив успіхи у навчанні і був нагороджений поїздкою до Англії і Бельгії. В 1887 році він отримав своє перше замовлення — будівництво кафе-ресторану в Парижі. Закордонна подорож дуже вплинула на молодого майстра, особливо будівлі за проектами бельгійського архітектора Віктора Орта. У 1894 році Ектор Ґімар повертається у Францію і чотири роки викладає у Школі декоративних мистецтв у Парижі. У 18941899 роках працює над втіленням проекту особняку Беранже. Ґімар уперше зробив металеву конструкцію одним з елементів архітектурного рішення — вписав в кам'яну арку входу асиметричну композицію кованих воріт і продовжив металевий декор у вестибюлі. Була створена жива композиція з готичного і японського стилів та рококо. В оздобленні фасаду він використовував цеглу, щебінь, частково кольоровий камінь, піщаник і глазуровану керамічну плитку, створивши вражаючу композицію матеріалів «ручної роботи». Фасад Кастель Беранже у 1898 році був удостоєний міської премії Парижа і у тому ж році Гімар опублікував про цей будинок книгу з 65 ілюстраціями і навіть переніс в нього свою майстерню[2]. Завдяки цьому проекту Ґімар став відомим і отримував багато замовлень, в яких потім продовжилися його модерністські дослідження. У 1898 році Гімар отримав замовлення на зведення станцій паризького метрополітену. Їх будівництвом він займався з 1898 по 1904 роки[3]. У 1907 році вийшов каталог металевих елементів, що застосовуються до будівель: «Художній метал, стиль Гімар», в тому числі і картуші для балконів, кнопки дзвінків і таблички з номерами будинків. Його універсальні креслення можна було виконувати в будь-якому матеріалі[2]. У період між 1900 і 1913 роками він створював у місті оригінальні конструкції: скляні дахи схожі на крила комах і зелені стійки, що нагадували за формою вусики. З часом вони стали сприйматися як складова частина традиційної паризької архітектури, але в той час це був виклик проти пануючого класицизму. Як один з найбільш успішних і популярних архітекторів стилю «ар-нуво» Гімар оформив ще безліч житлових будинків і вілл. Але на початку XX століття страх війни зробив Ектора Гімара вигнанцем (його дружина була єврейкою) і у 1938 році він емігрував до США[1]. Як представник мистецтва модерну він часто стикався з тим, що його не розуміли, тому в останній період його життя його проекти не фінансувалися і остаточно про Ектора Гімара забули після його смерті в Нью-Йорку у 1942 році.

Творчість і «стиль Ґімар»[ред.ред. код]

Вихованець Школи декоративно-прикладного мистецтва і Школи витончених мистецтв Парижа, починав з неоготичних тенденцій. Використовуючи скло і сталь, він багато експериментував з рослинними орнаментами і віньєтками в дусі рококо. Потім активно працює у стилі модерн[3]. Саме в ті часи модерн отримав поширення у Європі (18901910 роки). Це стиль, витвори якого характеризуються гнучкими, природними лініями. У модерні немає місця прямим лініям і гострим кутам, а також використовуються нові для того часу технології і матеріали — скло і метал. Для модерну характерні як і оригінальні дизайни фасадів, так і ретельно опрацьовані інтер'єри, поєднання естетичної краси та функціональності. Фантазія дизайнерів-модернистів торкнулася усіх конструктивних елементів: сходів, дверей, стовпів, балконів. Саме Ектор Гімар розвивав ідеї модерну у Франції[2]. Гімара можна зарахувати до числа найбільш значних французьких представників флорального модерну, його власний стиль («стиль Гімар») характеризується особливою лінією і грою контрастів. Він створював незвичайні інтер'єри, був автором проектів меблів. Деякі створені Гімаром предмети внутрішнього оздоблення належать до найкращих зразків французького «ар-нуво»[1]. Гімар хотів широко поширити нове мистецтво. У 1920 році він спроектував одну з перших ліній меблів для масового виробництва[3]. Попри те, що більшість його робіт швидше інженерні, ніж архітектурні він розглядав себе як архітектора мистецтва. Його житловий будинок Кастель Беранже в Парижі був одною з перших будівель «ар-нуво» за межами Бельгії. Його найвідоміші роботи — це створені у 18981901 роках кілька входів у паризьке метро. Наприклад, станція «Площа Бастилії» демонструє архітектурне поєднання китайської пагоди з «ар-нуво». Замок Henriette в Севрі, створений у 1903 році, виконано вигадливо і навіть дивно. Гімар також проектував синагогу в стилі модерн в Парижі у 1913 році[4].

Проекти Ґімара[ред.ред. код]

  • Готель Rosze, Париж, Франція (1891 рік)
  • Вілла Jassede, О-де-Сен, Франція (1893 рік)
  • Замок Beranger, Париж, Франція (1895–1898 роки)
  • Вілла Берта, Івелін, Франція (1896 рік)
  • Вілла «La Bluette», Кальвадос, Франція (1899 рік)
  • Замок Henriette — Севр, Франція (1899–1903 роки)
  • Готель Nozal, Париж, Франція (1902–1906 роки)
  • Замок Orgeval, Ессон, Франція (1904 роки)
  • Група будівель на вул. Ла Фонтен, Париж, Франція (1909–1911 роки)
  • Готель Guimard, Париж, Франція (1909–1912 роки)
  • Готель Mezzara, Париж, Франція (1910–1911 роки)
  • Вхід у метро Chatelet, Париж, Франція (1912 рік)
  • Синагога, Париж, Франція (1913 рік)
  • Офісна будівля, Париж, Франція (1914–1919 роки)
  • Прибуткові будинки, Париж, Франція (1927–1928 роки)

Метро[ред.ред. код]

k
i
k
k

Паризьке метро (Paris Métro) — один з найстаріших метрополітенів в Європі. Його відкриття відбулося 19 липня 1900 року. Перші станції паризького метрополітену оформляли в стилі модерн[5]. Це була перша спроба європейської архітектури надати транспортному спорудженню мистецьке обличчя. Завдяки Гімару з'явився термін «стиль метро» — одне з численних найменувань стилю модерн. Під час будівництва паризького метрополітену був організований конкурс ескізів наземних входів у метро. Головний приз у цьому конкурсі отримав проект архітектора Дере. Але паризька мерія відхилила проект Дере, і замовлення отримав Ектор Ґімар, знаменитий майстер стилю модерн. Сьогодні, здається, неможливо уявити Париж без цього «метро Гімара». Тим не менш, керівництво паризького метрополітену поступово замінює гімаровські решітки біля входів на станції і ліхтарі на прості балюстради. Коли закінчився архітектурний розквіт «ар-нуво», йому на зміну прийшов конструктивізм. Стиль модерн «вийшов із моди», і частина будинків, побудованих Гімаром, була зруйнована. Виконуючи проект для паризького метрополітену, Гімар надбудував над входами на деякі станції легкі павільйони. Таких станцій було небагато, а до наших днів дійшли взагалі одиниці[6]. Якщо свого часу творець знаменитої Ейфелевої вежі — Гюстав Ейфель рекламував метал перш за все як будівельний і конструктивний матеріал, то Гімар показав його пластичні можливості. Павільйони трьох станцій метрополітену (вони не збереглися) архітектор збудував зі стандартних металевих елементів, кольорового скла і вставок з емалі на сталі. Метал був забарвлений в темно-зелений колір, який імітував патину — стару бронзу[3].

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Про архітектора Ектора Ґімара 1992 року у Франції режисером Паскаль Кані знято документальний фільм «Ектор Ґімар, архітектор і його божевілля» (Hector Guimard, un architecte et ses folies)[7].
  • У Москві біля входу на станцію метро «Київська» є вивіска «Metropolitain» — це подарунок Паризького управління транспорту[8].
  • Багатьох дослідників в галузі архітектури цікавить ім'я Ектора Гімара. Вони довгий час вивчали і відновлювали його біографію і основні етапи творчості. Однак багато інформації було втрачено, як і більшість споруд Ґімара залишаються недоступними для публіки[3].

Виноски[ред.ред. код]