Електродвигун постійного струму
Електродвигун постійного струму — електрична машина постійного струму (електродвигун), що перетворює електричну енергію на механічну. Конструкція електродвигуна постійного струму така сама, як і генератора постійного струму. В електродвигуні явище електромагнітної індукції при взаємодії струму обмотки ротора (якоря) з основним магнітним полем зумовлює появу електромагнітного обертального моменту. Розрізняють е.п.с. з незалежним збудженням (напр., від генератора постійного струму) і зі збудженням залежним (самозбудженням). Потужність електродвигуна постійного струму — від часток вата до тисяч кіловат, ККД — від 0,02—0,03 до 0,93. Електродвигуни постійного струму дають змогу плавно і в широких межах регулювати частоту обертання, вдаючись до зміни струму в колі ротора за допомогою додаткового електричного опору, до зміни живильної напруги, а також до зміни магнітного потоку реостатом. Застосовують їх у промислових і транспортних електроприводах, пристроях автоматики, підйомних кранах, на прокатних станах тощо.
Джерела[ред.]
- Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
