Електродинаміка класична

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Електродинаміка класична (рос.электродинамика, англ. electrodynamics, нім. Elektrodynamik f) — розділ фізики, який займається вивченням взаємодії наелектризованих, намагнічених тіл та провідників зі струмами. Базовими поняттями класичної електродинаміки є уявлення про електричне та магнітне поле навколо заряджених тіл і провідників зі струмом.

Cкладається з двох частин: макроскопічної Е., що базується на рівняннях Максвелла, і класичної електронної теорії.

Основнии рівняннями класичної електродинаміки є рівняння Максвелла, які встановлюють зв’язок величин, що характеризують електричні та магнітні поля, з розподілом у просторі зарядів та струмів. Суть чотирьох рівнянь Максвелла для електромагнітного поля якісно зводиться до наступного:

1. Магнітне поле породжується рухомими зарядами та змінним електричним полем;

2. Електричне поле з замкнутими силовими лініями (вихрове поле) породжується змінним магнітним полем;

3. Силові лінії магнітного поля завжди замкнуті (це означає, що воно не має джерел – магнітних зарядів, подібних електричним);

4. Електричне поле з незамкненими силовими лініями (потенційне поле) породжується електричними зарядами – джерелами цього поля. З теорії Максвелла витікає скінченність швидкості розповсюдження електромагнітних взаємодій та існування електромагнітних хвиль.

В класичній електродинаміці розглядаються також електромагнітні хвилі, їхнє випромінювання й розповсюдження в просторі.

Окремим розділом класичної електродинаміки є електродинаміка сущільних середовищ, в якій розглядається відклик фізичних середовищ на збурення зовнішнім електричним і магнітним полем.