Електронний уряд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Електро́нний у́ряд (англ. e-Government) — це модель державного управління, яка заснована на використанні сучасних інформаційних та комунікаційних технологій з метою підвищення ефективності та прозорості влади, а також встановлення суспільного контролю над нею. [1] [2] Електронний уряд являє собою модель управління, у якій вся сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх зв’язків і процесів підтримується й забезпечується відповідними інформаційно-комп’ютерними технологіями. Іншими словами, необхідною умовою переходу до електронного уряду є широка інформатизація всіх процесів у звичайній діяльності міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади, причому як внутрішніх, так і зовнішніх.

Історія[ред.ред. код]

«Піонерами» в даній сфері прийнято вважати західні демократії. Ця обставина має глибокі історичні корені. У західному суспільстві ще з феодальних часів суспільні відносини між людьми традиційно оформлялися у формі контрактів — писаних документів. Європа наслідувала римські традиції писаного права і строгого визначення процедур — будь-які зміни в правовій системі фіксувалися на папері з усіма реквізитами: печатками і підписами.

Тому і сьогодні для більшості європейців зміни в житті — це строго регламентовані і письмово зафіксовані зміни-процедури. З такого підходу логічно виникає ідея автоматизованого керування суспільством за допомогою чітко прописаних і стандартизованих процедур — ідея «електронного уряду».

Саме поняття «електронного уряду» на Заході з’явилося на початку 90-х років, реалізовуватися ж практично воно почало тільки наприкінці 90-х. Однак, першим у світі ідею урядового порталу реалізував Сінгапур. Портал не тільки надає інформацію про державні органи, але й дозволяє зробити деякі дії, для яких раніше населення було змушене відвідувати державні установи. Сервер підтримує кілька розділів: бізнес, оборона, освіта, зайнятість, охорона здоров’я, житло, правопорядок і т. д. У розділі «Сім’я» можна одружитися, у розділі «Правопорядок» — можна відправити в поліцію повідомлення про певну подію. Кожна державна установа підтримує свій сектор.

Законодавча система США пішла далі всіх у процедурному підході до фіксації змін у житті суспільства, тому не дивно, що саме ця держава стала однією з перших у розробці систем електронного уряду.

Ще в лютому 1997 року американська адміністрація виступила з ініціативою «Удосконалення урядової діяльності через нові технології», а в 2000 році стартував проект FirstGov, що об’єднав близько 20 000 сайтів державних органів різних рівнів. Проект здійснювався в кілька етапів: до 2002 року проводилися нескладні операції (наприклад, оформлення водійських ліцензій, заповнення деяких електронних документів), з 2002 по 2005 рік — створювався єдиний сайт електронного уряду, що дозволив американцям спілкуватися в Інтернеті як із представниками федерального уряду, так і з органами урядування штатів і міст.

У Європі лідером є Великобританія — з 2000 року реалізується програма “E-citizen, e-business, e-government” («Електронний громадянин, електронний бізнес, електронний уряд») у рамках проекту «Стратегічної структури для обслуговування суспільства в інформаційному столітті». Програма передбачає розвиток і використання всіх електронних видів державних послуг — вони можуть надаватися через Інтернет, мобільний зв’язок, цифрове телебачення, центри обслуговування викликів (кол-центри). Громадяни можуть одержувати в Інтернеті довідки і документи, подавати скарги і заяви, заповнювати податкові декларації, отримувати реакцію на свої запити в режимі онлайн.

Рівні реалізації[ред.ред. код]

Виділяють такі рівні реалізації моделі Електронного уряду:[3]

«Уряд — громадянам»[ред.ред. код]

(Government 2 Citizens, G2C; організація зворотного зв’язку з громадянами)
З введенням систем G2C громадяни зможуть набагато менше стояти в чергах за типовою інформацією, довідками і формами. Бюджет заощаджує при цьому значні ресурси на адміністрування типових процедур, а громадяни — час і свої гроші.

«Уряд — бізнесу»[ред.ред. код]

(Government 2 Business, G2B; відносини державних органів і бізнесу)
Це автоматизація податкових виплат, проведення електронних тендерів на постачання продукції тощо. Уряд Швеції вже пересвідчився, що при переході на електронну систему закупівель економія коштів становить 50%. Система виявилася настільки ефективною, що державними установами Швеції проводиться близько 95% закупівель через електронні канали.

«Уряд — уряду»[ред.ред. код]

(Government 2 Government, G2G; автоматизація відносин і документообігу між відомствами)
G2G — частина об’єднаної інформаційної системи, що забезпечує виконання таких задач:

  • керування роботою державного апарату;
  • координація діяльності регіональних управлінь і територіальних підрозділів;
  • ведення внутрішнього діловодства.

Основні принципи побудови[ред.ред. код]

Основним принципами побудови електронного уряду є:

  • Надання послуг у будь-який момент часу (електронний уряд працює 24 години на добу)
  • Максимальна простота і прозорість (обслуговує звичайних громадян, а не тільки фахівців)
  • Єдині технічні стандарти і взаємна сумісність (електронні додатки повинні відповідати принципам єдиної архітектури систем ідентифікації, безпеки, дизайну)
  • Забезпечення конфіденційності і виконання правил інформаційної безпеки
  • Беззастережна орієнтація на думку громадян при реалізації нововведень

Етапи розвитку[ред.ред. код]

Виділяють 5 основних етапів розвитку системи Електронного уряду:

На першому етапі створюються веб-ресурси різних міністерств і відомств, що містять інформацію про їхню місію і напрямки діяльності. Сайти державних органів, як правило, не підтримуються централізовано і не об’єднуються в єдиний портал.

На другому етапі з’являються перші елементи інтерактивності (наприклад, відправлення питань і одержання відповідей громадян за допомогою електронної пошти). Постійно публікуються новини про діяльність державних органів влади.

Третій етап характеризує поява повноцінної інтерактивності — можливості здійснювати операції (сервіси) в режимі онлайн (наприклад, сплатити штраф, замовити паспорт, продовжити дію деяких ліцензій і патентів тощо). Така конкретизація роботи електронного управління, що полягає вже не стільки в інформуванні, скільки в обслуговуванні, припускає створення спеціальних сайтів для підтримки цих сервісів не тільки для центральних, але і для міських і навіть районних органів влади.

Четвертий етап — створення об’єднаних порталів різних відомств і служб, через які можна здійснювати будь-які види трансакцій, для яких раніше було потрібно звертатися безпосередньо в державний орган. Через регіональні портали стає можливою реєстрація підприємств, оформлення фінансових документів, легалізація іноземних документів тощо. З’являються регіональні портали, що поєднують у собі як увесь спектр державних послуг, так і послуги недержавного сектору — підключаються системи електронної комерції, інтернет-банкінгу.

На п’ятому етапі відбувається створення електронної системи державного управління на основі єдиних стандартів, а також урядового порталу як єдиної точки доступу до всіх послуг — і для громадян, і для бізнесу. Більшість фахівців вважає, що найвищим ступенем розвитку електронної демократії є запровадження електронної системи волевиявлення (електронного голосування).

Навчання за спеціальністю "Електронне урядування"[ред.ред. код]

В галузі вищої освіти за напрямком підготовки 1501 "Державне управління" існує спеціальність 8.15010011 "Електронне урядування". Підготовку магістрів за цією спеціальністю здійснюють Національна академія державного управління при Президентові України та Херсонський національний технічний уніеврситет. Спеціальність «Електронне урядування» є міжгалузевою спеціальністю, що забезпечує високопрофесійну підготовку фахівців, які володіють комплексом сучасних теоретичних і практичних знань та навичок щодо використання і запровадження передових інформаційно-комунікаційних технологій та технологій електронного урядування в державне управління.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.worldbank.org/egov/ World Bank: Definition of E-Government
  2. E-Government and Democracy Report, Steven Clift, July 1, 2004
  3. http://www.dt.ua/3000/3050/33406/ Електронний уряд в Україні? Буде! Коли?

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]