Елладська православна церква
Елладська православна церква (грец. Ἐκκλησία τῆς Ἑλλάδος)) — частина ширшої Грецької православної церкви — автокефальна помісна православна церква, має статус державної у Греції. Займає 11-те місце у диптиху автокефальних помісних церков.
Її канонічні території визначаються кордонами Греції до Балканських воєн 1912—1913 та рештою території, що традиційно підпадала під юрисдикцію Константинопольського патріарха. Тим не менше більшою частиною своєї єпархії церква де-факто управляє як частина Грецької церкви з практичних міркувань, згідно з угодою між церквами в Афінах та Константинополі.
Елладська православна церква складається з 1 архієпископії та 77 митрополій.[1] Має близько 200 монастирів та нараховує 8 млн. православних віруючих із 9,6 млн. всього населення Греції.
Предстоятелем Елладської православної церкви є Ієронім ІІ (Ліапіс). Його офіційний титул — «Блаженнійший архієпископ Афінський та всієї Еллади». Резиденція предстоятеля Елладської церкви — Благовіщенський кафедральний собор в Афінах.
Зміст |
Історія [ред.]
Ранньохристиянська доба [ред.]
Православ'я в Греції поширилось ще за першого прибуття апостола Павла 49 р. Великі православні общини сформувались у Філіппах, Верії, Афінах, Салоніках та Коринфі. Фессалонікійською церквою навіть написані два перші послання, що згодом склали біблійний канон Нового заповіту. Наступною важливою подією для православ'я в греції став візит до Афін богослова Оригена. Він справив значне враження на правосланих вірян міста та навіть допомагав у вирішенні деяких питань місцевої церкви.
У римську добу переслідування православних призводили лише до поширення релігії по всій Елладі, свідками цього були перший єпископ Афінський Діонісій Ареопагіт та Фессалонікійський митрополит Дімітріос Леонідіс. Край переслідуванням християн поклав Костянтин Великий, видавши, так званий, Міланський едикт. У 4 столітті офіційно оформилась залежність грецької церкви від римської.
Візантія та Латинська імперія [ред.]
У 8 столітті в період правління імператора Лева ІІІ Ісавра Візантія вступила в період іконобрства, яке поширилось і на Рим. Тож в середині 9 століття грецька церква відходить під юрисдикцію Константинопольського патріархату.
Тільки після 1204 р. коли пала Візантія і була заснована Латинська імперія, православ'я в Греції опинилось поза законом. Ті з правлячих архієреїв, хто не визнав влади Папи римського, повинні були залишити свої кафедри. Вони замінювались представниками латинської ієрархії. Зрештою в країні широко розгорнулася пропаганда католицизму. 1213 р. один з папських легатів Пелагій взагалі заборонив грецьке богослужіння, а тим, хто наважився б протестувати проти цього, загрожувала смертна кара.[2] Тільки наполегливі протести грецької знаті і побоювання масових протестів зупинило це рішення.
Османська доба [ред.]
Коли султан Мехмед ІІ захопив Константинополь 30 травня 1453 р., він залишив грекам один із привілеїв — свободу віросповідання. Він також зберіг владу патріарха, яким був обраний Геннадій Схоларій. Процедура його обрання та хіротонії проводилась, як і раніше, за візантійським каноном. У своєму указі, адресованому патріархові, султан зазначив:[3]
| « | Патріаршествуй у мирі та користуйся Нашої дружбою на свої потреби і побажання, маючи привілеї своїх попередників | » |
Ці привілеї згодом складуть основу юридичної бази Вселенського патріархату: патріарх був верховним главою всіх храмів і монастирів, а також мав судову і адміністративну владу над мирянами. Релігійним центром власне Еллади стали Салоніки.
Проте згодом турки відмінили більшість привілеїв та проводили дуже жорстку політику щодо райя — так вони іменували православних. Велику роль у збереженні християнства у цю добу відіграв Святий Афон. 1743 р. при монастирі Ватопед навіть було відкрито школу, одну з найбільших у тогочасній Греції. Навчання в ній включало два ступеня: перший відповідав загальній базовій освіті, другий — університетській.
Дослідник К. Сатас відзначає[3], що впродовж періоду турецького панування навіть на території Османської імперії проживало близько 1 500 освічених греків. При цьому більше двох третин з них належали до священства. Практично всі вони вели просвітницьку діяльність, не вимагаючи ніякої плати, живучи в бідності.
Доба Грецької революції [ред.]
Після Грецької революції та створення Грецького королівства у 1832 р. перебування грецького Константинопольського Патріарху під впливом ворожої Османської імперії у Стамбулі було політично недоцільним, і 1833 р. за рішенням баварських регентів, від імені неповнолітнього короля Греції Оттона, була проголошена автокефалія - організаційно відділено Елладську Церкву від Константинопольської патріархії. Виникла схизма, що тривала 17 років. У 1850 року Елладська православна церква була визнана Собором Константинопольської церкви за участю Єрусалимського патріарха Кирила.[4]
Таким чином, проголошення автокефалії Елладської Церкви пов’язане з виникненням суверенної держави, а уряд цієї держави брав у проголошенні та утвердженні автокефалії найактивнішу участь.
Сучасний етап [ред.]
1935 року в Елладській православній церкві відбувся відкритий розкол, причиною якого стало неприйняття частиною церкви початого 1924 року переходу з юліанського на григоріанський календар. Три єпископа оголосили про створення так званої «Церкви істинно православних християн» (грец. Εκκλησία των Γνησίων Ορθοδόξων Χριστιανών — Γ.Ο.Χ.). В результаті оформилася невизнана державою старостильна течія (грец. Παλαιοημερολογίτες). З 1940-х рр. старостильники почали розбиватися на дрібніші угрупування.
Управління [ред.]
Вища влада в Елладській православній церкві належить Синоду всіх єпископів, який включає в себе всіх єпархіальних архієреїв. Останні всі мають титул митрополитів і призначаються урядом Грецької республіки. На чолі Синоду стоїть Предстоятель, що обирається, відповідно до Статутної хартії Елладської церкви 1977 року, Синодом із числа єпархіальних архієреїв. Після обрання протягом 5 днів Президент Греції видає указ про визнання Блаженнійшого архієпископа Афінського та всієї Еллади, після чого відбувається інтронізація новообраного Предстоятеля.
Постійний Синод, що займається повсякденними питаннями загальноцерковного управління, складається з архієпископа та 12-ти митрополитів, кожен з яких займає посаду члена Постійного Синоду один термін на змінній основі.
Предстоятелі Елладської православної церкви [ред.]
| Митрополити Афінські[5] | |
|---|---|
| Неофіт V Михаїл IV |
1833—1861 1861—1862 |
| Архієпископи Афінські (з 31 грудня 1923 р.) | |
| Хризостом І (Пападопулос) Хрисанф (Філіппідіс) |
1923—1938 1938—1941 |
Єпархії Елладської православної церкви [ред.]
Єпархії Крита та Додеканеса, а також усі монастирі Афону знаходяться під прямою юрисдикцією Константинопольського патріарха, тобто не підпорядковуються Елладській церкві, проте вважаються Грецькою церквою. Втім монастирі Метеори перебуваються під юрисдикцією Елладської церкви.
Примітки [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Елладська православна церква |
- ↑ http://www.patriarchia.ru/db/text/134503.html
- ↑ http://hierarchy.religare.ru/h-orthod-34kratru.html
- ↑ а б http://www.pravoslavie.ru/cgi-bin/sykon/client/display.pl?sid=572&did=2073&do_action=viewdoc
- ↑ http://www.pravoslavie.ru/cgi-bin/sykon/client/display.pl?sid=551
- ↑ http://www.pravoslavie.ru/cgi-bin/sykon/client/display.pl?sid=571&did=9
Посилання [ред.]
- Офіційна сторінка Елладської павославної церкви
- Електронная бібліотека Елладської православної церкви
- Православ'я в Греції
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
