Еллан-Блакитний Василь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Василь Еллан-Блакитний Псевдоніми А Орталь (проза) Валер Проноза (сатира) Маркіз Попелястий (пародії)
Василь Еллан-Блакитний
Ім'я при народженні:	Василь Михайлович Елланський
Дата народження:	12 січня 1894
Дата смерті:	4 грудня 1925
Національність:	українець
Мова творів:	українська
Рід діяльності:	поет

Васи́ль Елла́н-Блаки́тний (12 січня 1894 ^[1]— †4 грудня 1925), український революційний діяч і письменник.

Зміст 1 Біографія 2 Творча діяльність 3 Твори 4 Примітки 5 Література

[ред.] Біографія

Василь Михайлович Елланський (таке справжнє ім'я письменника) народився 12 січня 1894 року в родині священика в селі Козлі (тепер — Михайло-Коцюбинське) на Чернігівщині. Михайло Елланський — батько письменника — рано помер і залишив трьох синів і дочку на утриманні матері. Відтоді єдиним джерелом існування сім'ї була материна пенсія. В 1903 році сім'я Елланських переїхала до Чернігова, де спершу жили в дешевій найманій квартирі в Холоднім Яру, на околиці міста.

1906 року з допомогою родичів матері купили невеличкий будинок, що містився в глухому завулкові на вулиці Селюка, № 24-а. Тут і прожив Василь до осені 1914 року, коли виїхав у Київ. Але й після того часто навідувався він сюди, а 1917 року майже цілий рік разом з родиною мешкав у Чернігові. Ще за життя, батько Василя категорично запевняв, що не пустить дітей попівською стежкою. Тієї ж думки була й мати, але матеріальні умови були такі злиденні, що вона мусила віддати дітей до духовної школи, де їм було гарантоване безкоштовне навчання. Старший брат Василя, що жив у Чернігові при бурсі, захворів і помер. Тому, оселившись у Чернігові, мати тримала Василя при собі. Вчитись Василь почав рано, але до духовної семінарії вступив лише в десять років, бо мати, пригнічена смертю старшого сина, тремтіла над слабим на здоров'я Василем. У школі він вчився погано і двічі залишався в одному класі. Перешкоджало навчанню погане здоров'я, а ще більше — читання книжок. Навіть обідаючи, він мав коло себе книжку.

З 1910 року письменник навчався у Чернігівській духовній семінарії, яку щиро не любив. Відвідував знамениті «суботи» у вітальні М. Коцюбинського, де його перші вірші (В. Еллан почав писати вірші з 1912 року) сприйняті з доброзичливою увагою майстра. По закінченні четвертого класу (1914) вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту, де вже навчався його давній, ще з бурси, приятель — П. Тичина. Соціально-економічні дисципліни, що викладалися тут, були до душі молодому В. Елланському.

Проте інститут він теж не закінчив, в 1917 році недавній студент з головою пірнув у революційну роботу: революційні гуртки, товариства «Просвіти», участь в організації повітового селянського з'їзду на початку літа 1917 року… Все це закономірно привело В. Елланського до партії українських есерів. Він став її активістом, а незабаром і головою її Чернігівського губернського комітету. За часів Центральної Ради Василь Михайлович потрапив до Лук'янівської в'язниці за антиурядове звернення «До робітників і селян України». В неспокійні революційні роки В. Елланський брав участь у створенні підпільної друкарні в Одесі, керував повстанням проти гетьмана в Полтаві, під час наступу Денікіна, переховуючись у сторожці на Байковому цвинтарі, керував київським боротьбистським підпіллям.

Після злиття українських комуністів-боротьбистів з КП(б)У вів неухильну боротьбу проти шовіністичних та націонал-нігілістичних тенденцій у партії й державі («опозиційна» промова В. Блакитного на конференції КП(б)У в листопаді 1920 року), кинув всі свої сили й енергію на організацію культурного відродження в УРСР. Перший і незмінний редактор урядової газети «Вісті» та додатка до неї — «Література. Наука. Мистецтво» (пізніша назва — «Культура і побут»). Заснував і редагував журнали «Всесвіт», «Червоний перець». Певний час був головою колегії Державного видавництва України. Організатор і керівник першої спілки пролетарських письменників «Гарт», що мала філії у багатьох містах України і навіть у Канаді.

Тяжка недуга серця, яку з раннього дитинства мав Еллан-Блакитний, призвела до його смерті на 32-му році життя. 4 грудня 1925 року Василь Михайлович помер. Згодом ім'я поета було приречене на довготривале забуття: його було проголошено «буржуазним націоналістом», «бандитом» і посмертно винесено вищу міру покарання.

1934 року було демонтовано пам'ятник В. Еллану-Блакитному, поставлений його друзями в Харкові. Твори письменника були заборонені, а всі його товариші по партії боротьбистів розстріляні чи заслані в Сибір. Після ХХ з'їзду КПРС був реабілітований

[ред.] Творча діяльність

В. Еллан почав писати вірші з 1912 року. 1917 року поет написав вірш «Вперед» («Ні слова про втому!»), що позначив вступ автора у період творчої зрілості. Образний світ його поезії (основна частина його лірики написана 1917—1920 років) — це світ "яким бачить його революціонер, що визнав за закон свого життя боротьбу й саможертовність з усім її аскетизмом і «неувагою» до «простих» життєвих реалій тих самих «мільйонів», за які він бореться. Вірші вийшли у його збірці «Удари молота і серця» (Київ, 1920 р., 24 стор.)

Після 1921—1922 років ліричний голос В. Еллана поволі стихав. На ситуацію в країні і міжнародне життя він реагував переважно сатиричною поезією. Протягом 1924—1925 років він видав три книги віршованої газетної сатири: «Нотатки олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум». В доробку письменника низка новелістичних етюдів та нарисів («Фабрична», «Лист без адреси», «Наші дні» та інші) і значна за обсягом публіцистична проза політичної та загальнокультурної тематики, а також низка вагомих статей і виступів із питань літератури й мистецтва. Цій творчій трансформації Еллана присвятив статтю Микола Хвильовий

[ред.] Твори

• Вперед

Ні слова про втому! Ні слова про спокій!
Хай марші лунають бадьорі й гучні…
Хоч ніч облягає, — та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні…

Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті,
Єднаймо одсталих плечем до плеча!
Гей, хто нам посміє шляхи замикати?
Горять наші очі, як вістря меча.

Ми вийшли давно вже у путь нам відому,
Хай кулі ворожі назустріч летять.
Ні слова про спокій! Ні звуку про втому!
Вмремо, — а здобудем ключі від життя.

За вікнами сніжних мережок Зірчасто-білий візерунок Червоним одблиском пожеж Горить нескінчений малюнок

• Після крейцерової сонати
  

«Покласти б голову в коліна…
Відчути б руку на чолі…»
Сентиментальність!
Хай загине
І пам'ять ніжних на землі.
Нам треба нервів, наче з дроту,
Бажань, як залізобетон
Нам треба буряного льоту,—
Грими ж, фанфар мідяний тон!
Десь там самотня віоліна
Тужливо журиться у млі…
Не зупиняться! Хай загине!
Йдемо! Під марші. По землі.

• Ти пробач

Ти пробач мені, любов, маленька дівчинко, —
Я з тобою і нерівний, і розкиданий.
Се тому, що я боям довіку відданий,
Се тому, що я шаленим бурям рідний,
Що в тебе таке нервове, ніжне личенько…

[ред.] Примітки

[ред.] Література

Євген Адельгейм Василь Еллан

• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.