Елізабет Віже-Лебрен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Елізабет Віже-Лебрен
Lebrun, Self-portrait.jpg
Автопортрет, 1790 р., Уффіці, Флоренція
Народилася 16 квітня 1755(1755-04-16)
Франція Париж
Померла 30 березня 1842(1842-03-30) (86 років)
Париж
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Проживання Париж, Рим, Відень, Петербург, Москва
Ім'я при народженні Мари Элизабет Луиза Виже
Відома художник
Конфесія католицьке
Чоловік Ж.-Б.-П. Лебрен
Діти дочка Жюлі
Е. Віже-Лебрен. Автопортрет. 1782 рік
Підпис Е.Віже-Лебрен

Елізабе́т Віже-Лебре́н (повне ім'я — Марі Елізабет Луїза Віже-Лебрен фр. Élisabeth-Louise Vigée-Le Brun16 квітня 1755 — 30 березня 1842) — відома французька художниця, майстер світського портрету. Створила 662 портрета, 16 сюжетних картин, близько 200 пейзажів. Автор книги «Спогади» (1835).

Ранні роки[ред.ред. код]

Походить з родини художника. Батько Елізабет — Луї Віже був живописцем. Він став першим вчителем доньки. Елізабет навчалася у Г. Біара та Г. Дуайєна, найбільший ж вплив на неї справив Ж. Б. Грьоз. Досить швидко вона стала самостійною художницею та набула відомості. Знатні дами постійно замовляли їй свої портрети.

Зрілість[ред.ред. код]

Портрет Марії-Антуанетти. Робота Е.Віже-Лебрен

За наполяганням матері Елізабет у 1775 році вийшла заміж за художника, рестовратора та торговця картинами Ж.-Б.-П. Лебрена.

Заможні кліентки допомогли Елізабет знайти шлях до двору короля Людовика XVI. У 1778 році дружина короля — Марія Антуанетта — замовила їй свій портрет. Незабаром Е.Віже-Лебрен стала улюбленою художницею французької королеви. Після цього замовлення у Елізабет ще збільшалися.

За межами Франції[ред.ред. код]

Революция во Франції 1789 року змусила Елізабет покинути країни. Вона переїзджає до Італії, потім до Відня, до двору принца Кауніца. Після цього вона відвідала Швецію, Італію, Німеччину.

За часів Французької революції її було внесено до ганебного переліку емігрантів, Елізабет автоматично позбавили громадянства Франції, а усе її французьке майно було конфісковане на користь революції.

У 1795 році Е.Віже-Вебрен приїхала до С.-Петербургу. У своєму новому домі створює салон за прикладом паризького. Хоча імператриця Катерина II відмовилася позувати Елізабет, зате замовила їй зображення своїх онучок — Олександри та Олени. В Росії Е.Віже-Лебрен створила майже 50 портретів. Саме в Петербурзі її матеріальний стан покращився. Через декілька років вона відвідає і Москву.

По стабілізації політичної ситуації у Франції після закінчення авантюр Наполеона (1815 рік) Елізабет повертається туди. Тут вона пише свої «Спогади».

Особливості художньої манери[ред.ред. код]

Алегоричний портрет Генріка Любомирського дитиною, 1789 р., Берлін.

Вона згладжувала індивідуальні риси людей, яких малювала. Наближала їх обличчя до модного на той час ідеалу. Усі вони мають дещо видовжений овал обличчя, чутливий рот, кокетуючий погляд, складну зачіску, ідеальної форми руки, багатий туалет. Віже-Лебрен вдало використовувала м'які кольорові нюанси та тонкі відтінки, підкреслюючі найпривабливіші риси жінки або чоловіка. До портретної композиції часто вводила сільські мотиви. Її художня манера досить сильно відрізнялася від художньої манери Жака-Луї Давіда, головного представника класицизму Франції кінця 18 ст. і була наближена до рококо з рисами сентименталізму.

Е.Віже-Лебрен використовувала здебільшого такий кольоровий аккорд: червоний — синій — білий.

Все, що я пережила у житті переконує мене у тому, що моє щастя закладено у живопису.- Е.Віже-Лебрен. «Спогади», 1835 рік.

Родина[ред.ред. код]

Чоловік Ж. Б.-П.Лебрен

Діти:

  • донька Жюлі (1780-?) — дружина російського офіцера О. І. Вишневецького.

Звання[ред.ред. код]

  • Член Королівської академії живопису та скульптури у Парижі (1783 р.)
  • Член Парижської академії мистецтв (1789 р.)
  • Член Болонської академії мистецтв (1789 р.)
  • Почесний вільний член громади Петербурзької академії мистецтв (1800 р.)

Вибрані твори[ред.ред. код]

Портрет художника Клода Верне, 1778 р.
Кароліна Мюрат, 1807 р.

Творчий спадок[ред.ред. код]

Віже Лебрен залишила значний творчий спадок -

  • близько 660 портретів
  • близько 200 пейзажів
  • 15 картин міфологічного чи умовно історичного жанру

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Elisabeth Vigée Lebrun, Mémoire d'une portraitiste (préface de Jean-Pierre Cuzin), édition Scala, 1989, (ISBN 2-86656-331-X)
  • Louise Élisabeth Vigée, Souvenirs, Paris 1835—1837 (in zahlreichen Wiederveröffentlichungen)
  • Joseph Baillio, Élisabeth Louise Vigée Le Brun, 1755—1842, University of Washington Press 1983, ISBN 0-295-96012-4
  • Lida von Mengden, Der Schönheit Malerin … Erinnerungen der Elisabeth Vigée-Le Brun, Sammlung Luchterhand: Darmstadt/Neuwied 1985, ISBN 3-472-61553-2
  • Inès de Kertanguy, Madame Vigée-Lebrun, Perrin 1994, ISBN 2-262-01625-9
  • Angelica Goodden, The Sweetness of Life — A Biography of Elizabeth Louise Vigee Le Brun, Andre Deutsch 1998, ISBN 0-233-99021-6
  • Stephanie Hauschild, Schatten — Farbe — Licht. Die Porträts von Elisabeth Vigée Le Brun, Dissertation Freiburg 1998, als CD-ROM: Darmstadt 2001. Als Text zugänglich auf dem Freiburger Dokumentenserver: http://www.freidok.uni-freiburg.de/volltexte/1170/
  • Gerrit Walczak, Elisabeth Vigée-Lebrun, Deutscher Kunstbuchverlag, Berlin/München 2004.