Елісій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Елі́сій, Елі́зій, Елі́зіум, Єлисе́йські поля́ (грец. Elysion pedion, лат. Elysium) — в античній міфології частина потойбічного світу, де перебувають душі блаженних і праведників; чудесна країна вічної весни на крайньому заході землі, де немає хвороб, страждань, де панує вічний мир. Елізій уперше згадується в «Одіссеї» (IV, 563); там царює ясноволосий Радамант; туди після смерті мав переселитись Менелай як зять Зевса. Уявлення про Елізій виникло, мабуть, під впливом єгипетської релігії і злилося з уявленням про «острови блаженних». Сюди слід віднести уявлення про острів Левку (Острів Зміїний), де насолоджуються безсмертям Ахіллес та інші герої. У Гесіода (Роботи, 167 і наст.) на островах блаженних перебувають усі герої, що брали участь у славнозвісних війнах античності. Ці острови надзвичайно родючі, править на них Кронос. Цікавий розвиток поняття про острови блаженних знаходимо в Піндара, де воно підноситься до ступеня поняття про потойбічну нагороду, і в Платона, у якого справжнього мудреця відсилають до Радаманта на острів блаженних. Багато рис з міфа про Елізій використало християнство, створюючи картину раю.

В поезії Елізій, Єлисейські поля часто є синонімами царства краси, спокою, щастя. «Піти (вирушити) на єлисейські поля» переносно означає «померти».

Література[ред.ред. код]