Ембієнт
| Ембієнт | |
|---|---|
| Стилістичні походження | |
| Походження |
.svg){kind=small} Велика Британія, 1970-ті |
| Типові інструменти | |
| Популярність | 1990-ті — донині |
| Піджанри | |
| етнік-ембієнт, спейс-ембієнт, дарк-ембієнт, лоуеркейс, дроун, експериментальний ембієнт | |
Ембієнт (англ. ambient, дослівно — «навколишній») — напрямок електронної музики, що характеризується відходом від лінеарно розгорнутої мелодичної лінії, характерної для класичної електронної музики (Vangelis, Kitaro), до вільної композиції звукових ефектів. Як правило, звукові ефекти пов'язуються постійно повторюваною фразою електроперкусії, яка також організує твір ритмічно. Тоді як в більшості музичних напрямків — від класики до панк-року — конструктивною віссю твору є гармонічна послідовність, то в музиці ембієнт, розгортання твору відбувається через оперування тембром та атмосферними звучаннями. Характерним композиційним прийомом також є повторення короткої мелодійної фрази, яка при кожному повторі мінімально модифікується. (див. також мінімалізм).
Ефектом використання цих технік стає зміщення акценту з послідовності звуків на їх звучання, таким чином музика ембієнт статична і сприймається як би поза часом. В цьому плані ембієнт ідеально підходить для медитації як фонова музика.
Походження[ред. | ред. код]
Термін ймовірно походить від гасла musique d'ameublement, тобто меблева музика, автором якого є французький композитор, сучасник імпресіоністів Ерік Саті (1866—1925). Його ідеалом була музика, що може слугувати тлом повсякденного життя, що можна порівняти з меблями, або така, яка може впливати на настрій людини, але в таких межах, щоб не відривати її від інших занять. Відтак Саті, окрім традиційних музичних інструментів, використовував також машини (наприклад друкарські), домашні пристрої (наприклад гудіння пилососу).
Після першої світової війни під впливом Саті у Франції з'являється так звана «група шести», до якої входили композитори Франсіс Пуленк, Жермена Таєфер, Жорж Орік, Луї Дюрей, Артур Онеґґер i Даріус Мійо. Найвидатніший з них — Артур Онеґґер (1892—1955) став автором відомого симфонічного твору «Pacific 231», що нагадує поступовий прискорений рух велетенського локомотива типу «Пасіфік 231».
Іншим джерелом була авангардна музика, зокрема Джона Кейджа (1912—1992), що прославився нетрадиційними джерелами звуку (наприклад, радіоприймачі, налаштовані на випадково обрану радіостанцію, каністри, кухонний посуд). Кейдж поєднував звук із зображенням і, як інші авангардисти, не використовував класичної гармонії.
Найважливіші творці[ред. | ред. код]
Таким чином коріння музики ембієнт сягають класичної музики, однак його поява пов'язана з творцями танцювальної музики, що використовувала електронні інструменти та ефекти, що давали необмежені можливості синтезу та обробки різних звукових фарб і роботи з ними. Формально першим композитором стилю ембієнт є Браян Іно та Клаус Шульце, найвидатніші твори яких припали на 70-роки XX століття, серед яких альбом Ambient 1: Music for Airports, створений Іно у 1978. Звісно, це не перший альбом в такому напрямку, проте це був перший альбом, власне, під міткою «ембієнт музика».
Брайан Іно так описав своє відкриття ембієнту:
|
(...)В січні 1975 року потрапив в ДТП. Не був тяжко пораненим, але довгий час провів у ліжку. Моя приятелька, Judy Nylon, відвідала мене тоді й принесла платівку з музикою для арфи 18-го століття. Коли вона пішла, з великим трудом поставив платівку. Але виявилось, що підсилювач був налаштований на мінімальну гучність, а один канал був повністю заглушеним. Однак я не мав сили, щоб встати та відрегулювати гучність, звуки, що доносились з динаміків були на межі чутливості. Тоді мені спало на думку, що музику можна трактувати зовсім інакше - як елемент оточення, так само, як колір світла або звук дощу(...). | 
|
Експансія музики ембієнт настала одразу з вибухом популярності клубів техно на межі 80-х та 90-х років 20 століття, коли для ембієнту спеціально відводились т. зв. 'chill-out-rooms' (див. Чілаут). На сцені з'явилися такі проєкти як The Orb, The Future Sound of London, Aphex Twin, Banco de Gaia, Biosphere, Jean Ven Robert Hal, Wolfram, Monolake, Air, William Orbit, Autechre. В певному зв'язку зі стилістикою ембієнт творили також популярні проєкти The KLF та Enigma. В їх музиці, окрім ритму техно та колориту електроінструментів, зустрічається григоріанський хорал, спів китів та дельфінів, колажі звуків міста й звуків природи.
Одним з найважливіших течій ембієнту є dark ambient — найпохмуріший з різновидів цієї музики. Найвидатніші представники — Lustmord, Coil, Raison D'ertre, Atrium Carceri. Існує також термін ізоляціонізм, придуманий журналістами престижного британського музичного журналу «The Wire», що окреслює музику таких творців як Thomas Köner чи Lull — то є крайній різновид дарк-ембієнту, що характеризується несамовито похмурою музикою, що базується переважно на дуже низьких звуках.
Ембієнт можна вважати електронним відповідником музики напрямку прогресивний рок та спадщини таких колективів як Pink Floyd або ранній King Crimson чи Genesis. Крім того, суттєвий вплив ембієнту відчувається також і на альтернативний рок, наприклад, шугейзинг, дрім-поп та пост-рок.
В Україні ембієнт виконують чимало визнаних та молодих музикантів та проєктів, серед яких: Heinali, Monocube, Gamardah Fungus, Endless Melancholy, Dronny Darko, R.Roo, Trumna, Motorpig тощо.
Найвідоміші альбоми в стилі Ембієнт в хронологічному порядку[ред. | ред. код]
Різновиди[ред. | ред. код]
Ембіент-даб[ред. | ред. код]
Ембіент-даб є поєднанням ембієнт-музики з даб. Цю назву впровадив британський лейбл «Beyond Records» на початку 1990-х. Лейбл випустив серію альбомів Ambient Dub Volume 1 to 4. Ембієнт-даб наслідує даб-музику 1960-х — початку 1970-х, і використовує техніки ді-джеїв, ефекти відлуння, еквалайзером і психоделічні ефекти тощо. Згідно з David Toop, «Даб-музика схожа на довгі відлуння, що постійно повторюються,… перетворюючи раціональний порядок музичних послідовностей на океан відчуттів.»[1] Серед представників течії — Dreadzone, Higher Intelligence Agency, the Orb, Gaudi,[2] Ott, Loop Guru, Woob and Transglobal Underground[3].
Ембієнт-хауз[ред. | ред. код]
Виник у 1980-х роках і поєднує ейсид-хауз з атмосферними звучання ембієнт.[4] Музична фактура включає партію ударних з ударами бас-бочки на кожну з 4-х долей, синтетичні педальні звуки і фрагменти вокалу, що включаються в атмосферне звучання.[4] В гармонічному відношенні ембієнт-хауз може уникати тонального центру. Серед представників напряму — Brainvoyager.
Ембієнт-техно[ред. | ред. код]
Виник у 1980-х і поєднує атмосферні звучання ембієннт із ритмічними та мелодичними структурами, властивим техно.[5] Серед представників — Aphex Twin, B12, Autechre, and the Black Dog.
Ембієнт-індастріал[ред. | ред. код]
Поєднує звучання ембієнту і індустріальної музики.[6] «Типовий» ембієнт-індастріал (якщо такий є) базується на дисонуючих гармоніях металевих гулів і резонансів, надзвичайно низькочастотних гуркотів і машинних шумів, можливо, доповнених гонгами, ритмами ударних, ревом биків, спотвореними голосами чи чимось іншим.[6] В якості вихідних семплів автори можуть взяти записи радіотелескопів, лемент новонароджених дітей або звуки, записані через контактні мікрофони на телеграфних проводах.[6]
Ембієнт-поп[ред. | ред. код]
Ембієнт-поп розвивався в 1980-х, засновуючись на конвенціях поп-музики, але з «електронними текстурами й атмосферними звучаннями, що відповідають гіпнотичним, медитаційним рисам ембієнтної музики.»[7] Ембієн поп частково продовжує дрім-поп, проте його вирізняє прийняття «сучасних електронних ідіом, включаючи семплування, хоча здебільшого живі інструменти продовжують визначати звучання.»[7]
Девід Боуї був одним із перших рок- та поп-виконавців, які експериментували з ембієнтом, зокрема у своїй Берлінській трилогії з піонером ембієнту Браяном Іно.[8] Серед типових прикладів — пісня англійського гурту Japan «Taking Islands in Africa» з альбому Gentlemen Take Polaroids (1980)[9]
Дарк-ембієнт[ред. | ред. код]
Оригінальне бачення Брайаном Іно ембієнту як ненав'язливого музичного фону, згодом поєднаного з теплими хаус-ритмами у творчості Orb у 1990-х роках, знайшло свою протилежність у стилі, відомому як дарк-ембієнт (дослівно — темний ембієнт). Цей напрям представлений у творчості різних виконавців — Scorn's Mick Harris, Current 93's David Tibet, Nurse with Wound's Steven Stapleton, Kim Cascone/PGR, Psychick Warriors Ov Gaia, K.K. Null, Merzbow та інших. Дарк ембієнт характеризується пом'якшеною або навіть відсутньою ритмічною основую і використанням звучань похмурого характеру.
«Космічна музика»[ред. | ред. код]
Так звана «космічна музика» (space music) є доволі широким поняттям, що включає різні поєднання ембієнту з іншими напрямами, і покликана створювати відчуття споглядального простору.[10][11][12]
Фактура космічної музики нерідко позбавлена мелодичного, ритмічного компонентів та вокалу,[13][14] загалом викликаючи відчуття «континууму просторових образів та емоцій»,[15] спонукає до зосередженого, вдумливого слухання[16] і викликає відчуття плавання або польоту.[17]
Музичні приклади (фрагменти)[ред. | ред. код]
Гурт «KLF», альбом «Chill out»
Клаус Шульце, альбом «Mirage»
Мобі, альбом «Embient»
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Toop, David (1995). Ocean of Sound. Serpent's Tail. с. 115. ISBN 9781852423827.
- ↑ Gaudi | Biography & History. AllMusic. Процитовано 5 вересня 2020.
- ↑ Mattingly, Rick (2002). The Techno Primer: The Essential Reference for Loop-based Music Styles. Hal Leonard Corporation. с. 38. ISBN 0634017888. Процитовано 1 квітня 2013.
- ↑ а б Ambient House. AllMusic. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 4 жовтня 2006.
- ↑ Electronic » Techno » Ambient Techno. AllMusic. Процитовано 8 січня 2010.
- ↑ а б в Werner, Peter. Epsilon: Ambient Industrial. Music Hyperreal. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 грудня 2011.
- ↑ а б Ambient Pop. AllMusic. Процитовано 10 July 2017.
- ↑ Abramovich, Alex (20 January 2016). The Invention of Ambient Music. The New Yorker. Процитовано 10 July 2017.
- ↑ Ambient Pop. AllMusic. Архів оригіналу за 18 липня 2017.
- ↑ Hill, Stephen. What is spacemusic?. Hearts of Space. Архів оригіналу за 25 березня 2006.
... Originally a 1970s reference to the conjunction of ambient electronics and our expanding visions of cosmic space ... In fact, almost any music with a slow pace and space-creating sound images could be called spacemusic
- ↑ «Any music with a generally slow, relaxing pace and space-creating imagery or atmospherics may be considered Space Music, without conventional rhythmic elements, while drawing from any number of traditional, ethnic, or modern styles.» Lloyde Barde, July/August 2004, Making Sense of the Last 20 Years in New Music [Архівовано 2007-09-27 у Wayback Machine.]
- ↑ «When you listen to space and ambient music you are connecting with a tradition of contemplative sound experience whose roots are ancient and diverse. The genre spans historical, ethnic, and contemporary styles. In fact, almost any music with a slow pace and space-creating sound images could be called spacemusic.» Stephen Hill, co-founder, Hearts of Space, What is spacemusic? [Архівовано 2006-03-25 у Wayback Machine.]
- ↑ "A timeless experience…as ancient as the echoes of a simple bamboo flute or as contemporary as the latest ambient electronica. Any music with a generally slow pace and space-creating sound image can be called spacemusic. Generally quiet, consonant, ethereal, often without conventional rhythmic and dynamic contrasts, spacemusic is found within many historical, ethnic, and contemporary genres."Stephen Hill, co-founder, Hearts of Space, sidebar «What is Spacemusic?» in essay Contemplative Music, Broadly Defined [Архівовано 2010-12-25 у Wayback Machine.]
- ↑ «The early innovators in electronic „space music“ were mostly located around Berlin. The term has come to refer to music in the style of the early and mid-1970s works of Klaus Schulze, Tangerine Dream, Ash Ra Tempel, Popol Vuh and others in that scene. The music is characterized by long compositions, looping sequencer patterns, and improvised lead melody lines.» — John Dilaberto, Berlin School, Echoes Radio on-line music glossary [Архівовано 2007-06-14 у Wayback Machine.]
- ↑ «This music is experienced primarily as a continuum of spatial imagery and emotion, rather than as thematic musical relationships, compositional ideas, or performance values.» Essay by Stephen Hill, co-founder, Hearts of Space, New Age Music Made Simple [Архівовано 2010-04-05 у Wayback Machine.]
- ↑ «Innerspace, Meditative, and Transcendental… This music promotes a psychological movement inward.» Stephen Hill, co-founder, Hearts of Space, essay titled New Age Music Made Simple [Архівовано 2010-04-05 у Wayback Machine.]
- ↑ "…Spacemusic … conjures up either outer «space» or «inner space» " — Lloyd Barde, founder of Backroads Music Notes on Ambient Music, Hyperreal Music Archive [Архівовано 2007-09-29 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
- Історичний начерк(англ.)
- Любко ДЕРЕШ. Вічні пошуки іншого. Чотири хвилі психоделії у музиці [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.]
Night Illusions - The Longing-Paul Avgerinos- Claire Fitch "Ambiancellist"- твір для електроніки і віолончелі-соло.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Віктор Пушкар. Сон, керований у ручному режимі. Спроба пояснення певних явищ сучасної музики // «Аутсайдер» (Київ). — № 4 (2004). — Стор. 40-45.
- Julian Cope, Krautrocksampler: One Head's Guide to the Great Kosmische Musik, London: Head Heritage, 1995.(англ.)
- Neville Drury, Music for Inner Space, Lindfield: Unity Press, 1985.(англ.)
- Mark Prendergast, The Ambient Century, London: Bloomsbury, 2003.(англ.)
- David Toop, Ocean of Sound, London: Serpents Tail, 1996.(англ.)
- Healing Music by Neville Drury and Andrew Watson, Nature & Health Books, Chatswood, 1987.
- Adventures In Wonderland: A Decade Of Club Culture by Sharon Garret, Headline Books, London 1998.
- Elevator Music: A Surreal History of Muzak, Easy Listening & Other Moodsong by Joseph Lanza, Quartet, London, 1995.
- The Illustrated Encyclopedia Of Rock, Salamander Books, London, 1982.
- Art Rock by John Rockwell from The Rolling Stone Illustrated History Of Rock And Roll, Random House, 1980.
- New Sounds: The Virgin Guide To New Music by John Schaefer, Virgin Books, London, 1987.
- Digital Gothic: A Critical Discography Of Tangerine Dream by Paul Stump, S.A.F. Publishing, London, 1997.
- Kraftwerk: From Dusseldorf To The Future by Tim Barr, Ebury Press, London, 1998
- The Rough Guide To Techno by Tim Barr, Rough Guides Ltd, London, 2000
- Crossfafe: A Big Chill Anthology, Serpents Tail, London, 2004.
|
