Еммануель Груші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еммануель Груші
EMMANUEL DE GROUCHY(1766-1847).jpg
Народився 23 жовтня 1766(1766-10-23)
Париж
Помер 28 травня 1847(1847-05-28) (80 років)
Сент-Етьєн
Діяльність політик, військовий очільник
Титул маркіз
Звання Маршал Франції
Конфесія католицтво
Дружина Сесіль Селесте ле Дульсе де Понтекулан
Фанні Юа
Діти 2 сини та 3 доньки
Blason Emmanuel de Grouchy (1766-1847).svg

Еммануель Груші (*Emmanuel de Grouchy, 23 жовтня 1766 —†28 травня 1847) — французький військовий та політичний діяч часів Першої імперії, Маршал Франції.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з аристократичної нормандської родини. Обрав військову кар'єру. У 1779 році поступив до Страсбурзького артилерійського полку. У 1780 році стає другим лейтенантом. у 1781 році — сублейтенантом Безансонського полку. З 1782 року служить у кавалерії. у 1784 році отримує звання капітана. У 1786 році у званні підполковника служить у Шотландській королівській роті. У 1787 році звільнено за політичну неблагонадійність.

Радісно сприйняв Французьку революцію 1789 року. У 1792 році повертаєтсья до армії в якості полковника 12 кавалерійського полку, згодом очолив 2 драгунський полк, потім 5 гусарський полк. на його чолі був у складі Південної армії, брав участь у захопленні Савойї. Отримує звання бригадного генерала.

У 1793 році Груші відправили до Армії Брестського узбережжя, де брав участь у придушенні повстання шуанів. Керував обороною Нанту, був поранений. У 1794 році йде у відставку, повертається до армії після падіння Робесп'єра. Тоді ж призначається до Західної армії. У 1795 році стає тимчасовим дивізійним генералом. Брав участь у знищені десанту роялістів на півострів Кіберон. Протягом 1795 року командував Армією Брестського узбережжя, а потім західною армією.

У 1796 році переведено до Італійської армії на чолі із Журданом. Того ж року переведений до Північної армії в якості начальника штаба, згодом очолив 12 військовий округ. У 1798 році звитяжив під час окупації П'ємонту, змусивши Карла-Еммануїла IV зректися влади. Хоробро бився при Требії та Нові у 1799 році. під час останньої битви потрапив у полон.

Виступив проти заколоту 18 брюмера. Втім Груші не відсторонили від командування. У 1800 році воював проти австрійців у Граубюндені. Незабаром спрямовується до Рейнської армії на чолі із генералом Моро. Брав участьу битві при Гогенліндені.

В подальшому очолював різні дивізії, проте не брав участьу значних військових кампаніях через підозри Бонапарта щодо дружби Груші із Моро. Лише у 1805 році він на чолі 2 дивізії бере участь у військовій кампанії проти Австрії. Того ж року отримав орден Почесного легіону, проте вимушен був скласти присягу імператорові Наполеону.

У військовій кампанії 1806 року брав участь у битві при Єні, а потім змусив здатися генерала Фрідриха Гогенлое. Потім захопив Берлін та Цеденік. В кампанії 1807 року відзначився у битвах при Прейсиш-Елау та Фрідланді. після Тільзитського миру Груші отримав великого орла ордену Почесного легіону та титул графа Імперії. Того ж року спрямований до Іспанії. був призначений губернатором Мадриду. під час своєї каденції придушив повстання у Мадриді. Втім отримав дозвіл повернутися до Парижу.

У 1809 році отримує призначення до Італійської армії, де воював під орудою Ежена Богарне. Звитяжив у битвах при Раабі та Ваграмі. за це отримав командора Ордена Залізної Корони і призначення генерал-полковником гвардійської кавалерії. До 1811 році знаходився у лавах Італійської армії.

Під час військової кампанії 1812 року очолив 3-й кавалерійський корпус Великої армії. Відзначився у битвах при Смоленську та Бородино. після відступу з Москви хоробро бився при Малоярославці, згодом обороняв Вязьму. Повернувшись з Росії до Франції Груші пішов у відставку. Повернувся на службу лише у 1814 році. Брав участь у найбільш значущих битвах цієї кампанії.

Після зречення Наполеона I присягнув Людовику XVIII. за що отримав посаду генерал-інспектора кавалерії, а невдовзі нагороджено Хрестом Командора Ордена Святого Людовика. Вьім під час Ста днів наполеона Бонапарта перейшов на його бік. за це отримав звання маршала й пера Франції. Брав участь у битвах при Лін"ї та Вавре. після цього отримав наказ не допустити з"єднання пруського командувача фельдмарашал Блюхера з війська Велінгтона. Втім не досяг успіху. У зв'язку з цим в значній мірі Наполеон зазнав поразки при Ватерлоо.

Після другої Реставрації бурбонів вимушен був залишити Францію й оселитися у США. У 1819 році отримав дозвіл на повернення до батьківщину. Груші було відновлено у титулах. У 1821 році відправлено у відставку у званні генерал-лейтенанта.

Після Липневої революції король Луї-Філіп I наблизив Груші до себе, надавши у 1831 році звання маршала та пера Франції. У 1832 рцоі стає маркізом. Помер 28 травня 1847 року в Сен-Етьєні.

Родина[ред.ред. код]

1. Дружина — Сесіль Селесте ле Дульсе де Понтекулан (1767–1827)

Діти:

  • Альфонс-Фредерік-Еммануель (1789–1864), генерал
  • Ернестіна (1787–1866)
  • Емі—Климентина (1791–1826)
  • Віктор (1796–1864)

2. Дружина — Фанні Юа (1802–1889)

Діти:

  • Ноемі (1830–1843)

Джерела[ред.ред. код]

  • Karl Bleibtreu: Marschälle, Generale, Soldaten Napoleons I. Edition VRZ, Hamburg 1999, ISBN 3-931482-63-4 (Nachdr. d. Ausg. Berlin 1899).