Еміль Кроткий
| Еміль Кроткий | ||||
|---|---|---|---|---|
| Эмиль Кроткий | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | Еммануїл Якович Герман | |||
| Псевдонім | Эмиль Кроткий | |||
| Народився |
14 (26) грудня 1892 Зіньківці, Кам'янець-Подільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія | |||
| Помер |
10 лютого 1963 (70 років) Москва, СРСР | |||
| Поховання | Введенське кладовище | |||
| Країна |
 Російська імперія СРСР | |||
| Діяльність | письменник, поет | |||
| Мова творів | російська | |||
| Жанр | сатира | |||
|
| ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Емі́ль Кро́ткий (справжнє ім'я — Еммануї́л Я́кович Ге́рман; 14 грудня (26 грудня) 1892, село Зіньківці, нині Кам'янець-Подільського району Хмельницької області — † 10 лютого 1963, Москва) — російський поет, сатирик. Сатиричні твори публікував під псевдонімом «Е. Кроткий» (від рос. кроткий — «лагідний», «сумирний»), ліричні вірші — під справжнім прізвищем. Автор багатьох афоризмів.
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї адвоката. Жив у молоді роки і вчився в Кам'янці-Подільському.
1911 року одеський журнал «Крокодил» опублікував перші поетичні спроби юного Еммануїла. Через два роки ліричні вірші 20-річного поета було відзначено премією на літературному конкурсі пам'яті Семена Надсона, причому до складу журі входив цвіт російського красного письменства — Валерій Брюсов, Іван Бунін, Вікентій Вересаєв. В Одесі 22-річний Еміль Кроткий познайомився с 16-річною місцевою поетесою, відомою серед поетів як «Ліка Стирська», яка стала його першою дружиною[1]. 1917 року в Одесі побачила світ перша книжечка Еміля Кроткого «Казка про те, як цар місця позбувся». Того ж року поет на запрошення Максима Горького переїхав до Петрограда, де співпрацював із журналами «Літопис», «Сатирикон», газетою «Нове життя», видав поетичну «Повість про Іванка-дурника», збірку віршів «Розтоплений полюс» про Росію та революцію.
У 1918—1920 роках Еміль Кроткий працював у Харкові, працював в українському телеграфному агентстві УкрРОСТА[1], там видав три книжечки (поему «Розмова з Вільсоном», збірку віршів «Скіфський берег», казку «Шкереберть»), а тоді переїхав до Москви.
1925 року як кореспондент газети «Труд» побував у Німеччині, Франції, Чехословаччині. Якщо раніше поєднував лірику та сатиру, то тепер повністю віддається сатиричним жанрам. 1931 року Еміль Кроткий став постійним автором московського журналу «Крокодил». Через репресії на вісім років (у 1933—1941 роках) у творчості Еміля Кроткого настала вимушена пауза. У 1941—1944 роках в Астрахані поет редагував сатиричний відділ «Прямою наводкою» в обласній газеті «Комуніст», працював відповідальним секретарем газети «За стахановський лов». А після війни знову став постійним автором «Крокодила».
У «Бібліотеці „Крокодила“» побачили світ три тоненькі (64-сторінкові) збірочки Еміля Кроткого: «Портрет і дзеркало» (1956), «Сатирик у Космосі» (1959) і посмертна — «У безпорядку дискусії» (1964). Тільки 1959 року 66-річного Еммануїла Яковича, що мав тоді майже піввіковий стаж роботи в поетично-сатиричному цеху, нарешті прийняли до Спілки письменників СРСР. Його афоризми під фірмовим заголовком «Уривки з ненаписаного» постійно друкувалися в «Крокодилі», входили розділами в усі три повоєнні книжечки, а у 1966—1967 роках із передмовою Олександра Безименського та малюнками Бориса Єфімова двічі виходили у видавництві «Художник РРФСР».
Цікаві факти[ред. | ред. код]
Ільф і Петров зробили Еміля Кроткого прототипом добродушного трудоголіка, фейлетоніста Гаргантюа в «Золотому теляті»[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Алена Городецкая (09.07.2018). Кроткий Эмиль. isrageo.com. Архів оригіналу за 9 лютого 2019. Процитовано 09.02.2019. (рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Краткая литературная энциклопедия. — Т. 3. — М., 1966. — С. 839.
- Мацуев Н. Русские советские писатели. — М., 1981. — С. 121.
Посилання[ред. | ред. код]
- Олег Будзей. Еміль Кроткий [Архівовано 6 листопада 2007 у Wayback Machine.]
|
