Еміль Чоран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еміль Чоран
Західна філософія
Філософія XX століття
Emil Cioran, filósofo y escritor.jpg
Еміль Чоран
Народився 8 квітня 1911(1911-04-08)
Решінарі , Австро-Угорщина , нині Румунія
Помер 20 червня 1995(1995-06-20) (84 роки)
Париж , Франція
Школа/Традиція песимізм, філософія життя
Основні інтереси література, мистецтво, етика
Вплинули на нього Діоген Синопський, Буддизм, Мішель Монтень, Франсуа де Ларошфуко, Імануїл Кант, Артур Шопенгауер, Федір Достоєвський, Стефан Малларме, Фрідріх Ніцше, Анрі Бергсон, Тереза д'Авіла , Лев Шестов, Освальд Шпенглер, Людвіг Клагес
Вплинув на Жак Дерріда, постструктуралізм
Будинок Еміля Чорана в його рідному селі
Надгробок Чорана на цвинтарі Монпарнас

Еміль Мішель Чора́н (фр. Emil Michel Cioran (французька вимова — Сьора́н); 8 квітня 1911, Решінарі, Австро-Угорщина, нині Румунія — 20 червня 1995, Париж) — румунський і французький філософ і письменник. Відомий своїми есе та афоризмами песимістичного спрямування.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в трансильванському селі Решінарі, що належало тоді Австро-Угорщини й пізніше увійшло до складу румунського жудецу Сібіу. Син православного священика, навчався в німецькій школі. Закінчив факультет філології та філософії Бухарестського університету, де затоваришував з Мірчею Еліаде й Еженом Йонеско, світогляд їхнього гуртка склався під сильним впливом німецького культур-песимізму й філософії життя (Шопенгауер, Ніцше, Людвіг Клагес).

З 1932 року Чоран починає публікуватися в румунській пресі, виступає з різкою критикою румунського провінціалізму, гаслами відродження нації, надіями на харизматичного вождя, симпатією до італійського фашизму й німецького нацизму. У 1933—1934 роках зі стипендією Фонду Гумбольдта навчається в Берлінському університеті Фрідріха-Вільгельма і Мюнхенському університеті імені Людвіга Максиміліана, в 1935 році повертається до Румунії, викладає в провінційному ліцеї. Перші книги песимістичної філософської есеїстики написані румунською мовою.

У 1937 році зі стипендією Інституту Франції з Бухаресту Чоран їде до Парижа, де оселяється в маленькій мансардній квартирі в Латинському кварталі, в якій мешкатиме до кінця життя. У Парижі відвідує семінари з філософії в Сорбонні, згодом подорожує Францією, Іспанією, Великобританією — пішки та на велосипеді. Роки гітлерівської окупації проводить в Парижі. Після війни вирішує залишитися у Франції й перейти на французьку мову, повністю пориває з колишніми націоналістичними ідеями.

Книги афоризмів і есе Чорана, написані французькою, сповнені розчарування в європейській цивілізації, наділені похмурим скепсисом, невірою у прогрес і, водночас, гострим аналізом поширених забобонів та історичних ілюзій, безпощадною критикою щодо себе й щодо людини загалом. Жив самітником в умовах крайньої бідності, сторонився популярності (він відмовився практично від усіх премій, які йому присуджували). Чоран зустрічався лише з вузьким колом обраних друзів, але до кінця 1960-х років набув у нонконформістської молоді Франції, Іспанії, ФРН, Північної і Латинської Америки славу своєрідного «пророка нігілістичної епохи». Його книги перекладаються багатьма мовами, визнання повертається до нього навіть у Румунії. Проте після 1987, коли його книга «Зізнання і прокляття» набула гучного успіху й навіть стала бестселером, Чоран практично більше нічого не писав. Помер 20 червня 1995 в Парижі. Похований на цвинтарі Монпарнас.

Посмертно опубліковані нотатники письменника (записи припинилися в 1972 році), залишаються не надрукованими щоденники, які він вів з 1972 року.

Пошанування[ред.ред. код]

Композитор Мішель Реверді написав камерний твір «Hommage à Cioran» для 6 інструментів (1992). Чоран — головний герой драми румунського письменника, що мешкає у Франції, Матея Вішнєка «Паризька мансарда з видом на Смерть» (2007).

Головні твори[ред.ред. код]

  • На вершинах відчаю (1934, румунською мовою)
  • Сльози й святі (1937, румунською мовою)
  • Трактат про деконструкцію (1949, французькою мовою, премія Ривароля, німецькою переклав Пауль Целан)
  • Силогізми гіркоти (1952)
  • Спокуса існування (1956)
  • Історія й утопія (1960)
  • Злий Деміург (1969)
  • Нарис реакційної думки. Про Жозефа де Местра (1977)
  • Вправи зі славослів'я (1986)
  • Зізнання й прокляття (1987)
  • Самотність і доля (опубл. 2004)
  • Вправи з заперечення (опубл. 2005)

Основні видання[ред.ред. код]

  • Oeuvres. Paris: Gallimard, 2011 (критичне видання всіх франкомовних творів Чорана в серії Бібліотека Плеяди)
  • Oeuvres. Paris: Gallimard, 1995 (до видання входять 5 румунських книг у французькому перекладі та всі основні твори, написані французькою)
  • Cahiers 1957—1972. Paris: Gallimard, 1997
  • Cahier de Talamanca. Paris: Mercure de France, 2000

Українські переклади[ред.ред. код]

Вибрані афоризми[ред.ред. код]

  • Я хочу бути вільним, вільним до краю, як мертвонароджене немовля.
  • Тоді, коли природа допустила існування людини, вона вчинила не лише помилку, а замах на саму себе.
  • Єдина послуга, яку ми можемо попросити в інших, це аби ті не намагалися вгадати, до якої міри ми жалюгідні.
  • Ніщо не можна сказати про ніщо, тож кількість книжок не може мати меж.
  • Секрет історії у відмові від порятунку.
  • Живуть не в країні, а в мові. Лише вона є справжньою батьківщиною.
  • Без Баха Бог був би третьорядним типом.
  • Вся таємниця життя зводиться до того, що воно позбавлене жодного сенсу, проте кожен з нас такий сенс знаходить.
  • Врешті всі ідеї – фальшиві й абсурдні. Залишаються лише люди, такі, як вони є.

Література[ред.ред. код]

  • Liiceanu Gabriel. Itinéraires d'une vie. E.M.Cioran. Paris: Michalon, 1995.
  • Lectures de Cioran/ Textes réunis par Norbert Dodille et Gabriel Liiceanu. Paris: l'Harmattan, 1997.
  • Kluback W., Finkenthal M. The temptations of Emile Cioran. New York: Peter Lang Publishing, 1997.
  • Bollon Patrice. Cioran, l'hérétique. Paris: Gallimard, 1997.
  • Moret Philippe. Tradition et modernité de l'aphorisme: Cioran, Reverdy, Scutenaire, Jourdan, Chazal. Genève: Librairie Droz, 1997
  • Stolzel Thomas. Ein Säulenheiliger ohne Säule. Begegnungen mit E.M. Cioran. Essays.Graz: Literaturverlag Droschl , 1998.
  • Jaudeau Sylvie. Cioran ou le dernier homme. Paris : José Corti, 2001.
  • Thoma Friedgard. Um nichts in der Welt. Eine Liebe von Cioran. Bonn: Weidle Verlag, 2001.
  • Balan George. Emil Cioran: La lucidité libératrice. Paris: éd. Josette Lyon, 2003.
  • Modreanu Simona. Le Dieu paradoxal de Cioran, Paris: Editions du rocher, 2003.
  • Valcan Ciprian. La concurrence des influences culturelles francaises et allemandes dans l'oeuvre de Cioran. Bucureşti: Editura ICR, 2008.
  • Наврозов, Л. Эмиль Чоран: «последний инакомыслящий» // Иностранная литература. — 1994. — № 1.
  • Зонтаг, С. «Думать наперекор себе». Размышления о Чоране / Пер. с англ. Б. Дубина // Иностранная литература. — 1996. — № 4.
  • Зонтаг, С. «Думать наперекор себе». Размышления о Чоране // Зонтаг С. Мысль как страсть. Избранные эссе 1960-70-х годов. — М.: Русское феноменологическое общество, 1997. — C. 97-113.
  • Дубин, Б. Бесконечность как невозможность: фрагментарность и повторение в письме Эмиля Чорана // Новое литературное обозрение. — 2002. — № 54 (2). — C. 251—261.
  • Анатолій Дністровий, Слово про Сьорана. Передмова // Сьоран (Еміль Чоран). Допінґ духу / Пер. з фр. Ірини Славінської. – К.: Грані-Т, 2011.
  • Філіп Соллерс Коли Сьоран убожнював Гітлера

Посилання[ред.ред. код]