Енеїда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Енеїда
VirgilAeneidVI.jpg
Жан-Жозеф Тейясон. Вергілій читає Енеїду Августу та Октавії. 1787
Оригінал Aenēis
Жанр героїчна поема
Автор Вергілій
Мова латинська мова
Написаний між 29 та 19 рр. до н.е.
Переклад І.М.Стешенко (частково)
М.Білик
М.Зеров

Енеї́да (лат. Aenēis, походить від род. відмінка лат. Aenēidos) — епічний твір латинською мовою, автором якого є Вергілій. Написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя, який переселився в Італію з решткою свого народу, об'єднався з латинами й заснував місто Альба Лонга.

Спочатку Вергілій планував написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він залишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом — принципатом, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків і історію та водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.

Робота над "Енеї́дою" зайняла ціле десятиріччя (29 - 19рр. до н.е.), аж до смерті поета. Працював Вергілій дуже ретельно, спочатку склав план, потім написав епопею прозою, і аж потім, став надавати віршованої форми найкращим її епізодам. Можливо, саме через цю ретельність завершити "Енеї́ду" він так і не встиг. Незадовго до своєї смерті Вергілій наказав спалити своє творіння, але Август не міг цього дозволити, адже саме Октавіан запросив у мецената написання цієї поеми. Після смерті Вергілія "Енеї́ду" нашвидкуруч дописали інші поети та письменники.

Композиція та зміст:

Поема складається з 12 книг, які налічують 9996 віршів. Вона чітко поділяється на 2 частини, кожна з яких уміщує по 6 книг: 1-2 книги - це розповідь про мандри Енея( схожі на мандри Одіссея); 7-12 книги - опис битв у Італії ( це наче римська Іліада).

У першій книзі йдеться про те, що Енеєві у мандрах заважала Юнона( як Одісееві Посейдон), яка дуже не любила троянців, бо, по-перше, пам'ятала принизливий для неї присуд троянця Паріса( яблуко розбрату), по-друге дуже любила Карфаген і знала , що його зруйнують нащадки троянців (римляни):' " ... За все це горіла / Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило, / Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний / Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі / Роки ще, ще долею гнані, вони десь морями блукали. / Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити....''[1]" Буря прибила троянські кораблі до берегів Карфагена, де правила вдовиця Дідона, якій Еней розповів про загибель Трої, та свої мандри. Вона палко закохалася в Енея, а любов у її серці запалив Енеїв брат, бог кохання Амур ( вони були синами Венери, хоч, від різних батьків). На прохання матері Амур перевтілився в Енеєвого сина Юла ( Асканія). І коли розчулена Дідона пригорнула його до своїх грудей, Амур улив до її серця вогонь кохання. І хоча Еней теж покохав Дідону, доля веліла йому покинути нещасну, щоб виконати свою історичну місію - досягти берегів Італії, заснувати Римську державу, яка колись "віддячить" карфагенянам за гостинність, зробивши з Карфагеном те саме, що греки зробили з Троєю. Невтішна, покинута коханим Дідона кинулася в полум'я.

На Сицилії Еней вшанував пам'ять свого батька Анхіза поминальними іграми. Потрапивши нарешті до Італії, він за допомогою Сивілли спустився до Аїду, зустрівся з тінню свого батька Анхіза. Тінь Анхіза віщує Енеєві славну долю його нащадків ,і саме в цих рядках втілена авторська к о н ц е п ц і я. Анхіз " передбачив", що римляни не досягнуть висот еллінів та інших народів у скульптурі, ораторському мистецтві чи астрономії: "... Інші майстерніш, ніж ти, відливатимуть статуї з міді, / З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії, / Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе / Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання..." Але нехай Еней і його нащадники цим не переймаються, оскільки головне "римське мистецтво" полягатиме в тому , щоб " правити світом ..., у мирі тримати народи..., милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих"'''[2]

У Лації цар Латин гостинно зустрів Енея й пообіцяв віддати за нього свою доньку Лавінію. Проте в неї вже був жених - Турн, головний герой рутулів, який пішов на Енея війною. По допомогу Еней поїхав до сусіднього володаря Евандра ( туди де згодом постав Рим). Там він отримав дарунок Венери й Вулкана- бойовий обладунок, зокрема знаменитий щит, на якому було зображено майбутню історію Риму. Якщо на щиті Ахілла зображено Всесвіт, то на щиті Енея - Рим як центр світу.

У відсутність ватажка Турн почав перемагати троянців, і хоча Еней, повернувшись, відбив рутулів, Турн убив його друга Палланта, сина того самого Евандра, до якого герой звертався по допомогу Наступило перемир'я, описані подвиги амазонки Камілли. І, нарешті, в кінці поеми відбувся двобій ватажків, де Еней помстився за Палланта і вбив Турна.

"Енеї́да" дозволили Вергілію дорівнятися до Гомера, і самому стати Гомером Риму. Хоча були і ті, що звинувачували його у запозичені в Гомера не лише задуму і форми, а й цілих рядків "Іліади" й "Одіссеї"(і ці рядки називалися). На такі звинувачення Вергілій відповів мудро, запропонувавши критикам самим що-небудь запозичити у Гомера: мовляв, це не легше, ніж підняти палицю Геркулеса або відібрати блискавку у Юпітера.

Ця легенда не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний витвір, до того ж іноземного походження. Грецькі письменники — поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський — пов'язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Рима. Цей переказ ще до Вергілія знайшов у Римі визнання. Про втечу Енея з Трої, його мандри і прибуття в Італію згадували стародавні римські епіки Гней Невій і Квінт Енній.

Вергілій продовжує традицію Гомера, оскільки "Енеїда" підкреслено зорієнтована на "Одіссею" й "Іліаду". Відповідності між цими трьома поемами пронизують усі рівні тексту. Як Гомер докладно описує мандри Одіссея від Трої до Ітаки, так і Вергілій дає опис шляху Енея від того ж Іліону (Трої) до Італії. Як Одіссей на бенкеті у базилевса феаків Алкіноя докладно розповідає про свої пригоди, так само Еней на бенкеті у Дідони описує загибель Трої й тривалі мандри. Як Одіссея не хоче відпускати закохана в нього німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона. І Одіссей, і Еней відвідують царство мертвих і повертаються звідти живими. Навіть бурі й шквали на морі під час їхнього плавання - схожі. Чимало відповідностей можна також знайти, зіставляючи "Енеїду" з "Іліадою". І там, і там війна починається через жінок - відповідно Єлену й Лавінію. Еней у поемі Вергілія виконує ту ж функцію, що Ахілл в "Іліаді": вони найсильніші й найхоробріші з-поміж героїв, і навіть залишення ними поля бою (хоч і з різних причин) викликають схожу наслідки: війська ахейців і троянців опиняються в критичному стані. Знаменитий "каталог кораблів" у "Іліаді" перегукується з переліком племен, які виступили проти Енея. Як нічну вилазку робили хоробрі Одіссей і Діомед, так саме вночі прокралися до табору ворогів друзі-троянці Нис і Евріал. Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан на прохання Венери. В обох поемах війни, сутички призводять до двобоїв ватажків, і в обох випадках перемагають головні герої поеми, спочатку вагаючись: вбивати чи помилувати ворога (Гектора й Турна), але в обох поемах головні герої пригадують, що їхні супротивники вбили їхніх найкращих друзів ( Патрокла й Палланта) і помстилися за загиблих, таки вбиваючи того ж Гектора та Турна. У творах Гомера й Вергілія великою є роль "божественної волі", втручання небожителів у справи смертних. Як в "Одіссеї" Посейдон, так в "Енеїді" Юнона є запеклими ворогами відповідно Одіссея та Енея, а їхнє втручання в розвиток дії надає оповіді гостросюжетного забарвлення. Список відповідностей можна продовжити.

У чому ж полягало новаторство Вергілія, оригінальність його поеми? Передовсім між "Іліадою" та "Енеїдою" існує суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доблесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Те саме, що Октавіан здійснював політично, Вергілій робив за допомогою поезії, - обидва вони намагалися відродити старі, іноді забуті традиції, які свого часу допомогли Римській державі вивищитися.

Переробки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

" Антична література" - Юрій Іванович Ковбасенко (2011р.)

  1. ... За все це горіла / Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило, / Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний / Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі / Роки ще, ще долею гнані, вони десь морями блукали. / Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити....''
  2. ... Інші майстерніш, ніж ти, відливатимуть статуї з міді, / З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії, / Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе / Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання..." Але нехай Еней і його нащадники цим не переймаються, оскільки головне "римське мистецтво" полягатиме в тому , щоб " правити світом ..., у мирі тримати народи..., милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих"'''