Енеїда (Вергілій)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Енеїда (лат. Aenēis, походить від род. відмінку лат. Aenēidos) — епічний твір латинською мовою, автором якого є Вергілій. Написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя, який переселився в Італію з решткою свого народу, об'єднався з латинами й заснував місто Альба Лонга.
Зміст |
[ред.] Створення поеми
Спочатку Вергілій планував написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він облишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом — принципатом, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків та історію — і водночас підносила б заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів та воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так постала легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.
Ця легенда не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний витвір — до того ж іноземного походження. Грецькі письменники: поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський — пов'язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Рима, переказ який ще до Вергілія знайшов у Римі визнання. Про втечу Енея з Трої, його мандри і прибуття в Італію згадували стародавні римські епіки Гней Невій і Квінт Енній.
[ред.] Вплив попередників
Задумана як римська паралель до гомерівських «Іліади» й «Одіссеї» разом узятих, Вергілієва епопея чітко поділяється на дві симетричні частини, з яких кожна складається з шести книг: шість перших книг містять розповідь про блукання Енея, нагадуючи римську «Одіссею», а друга половина книги — опис боїв в Італії, — це нібито римська «Іліада».
Як в «Іліаді» Троянська війна точиться за жінку — прекрасну Єлену, так в «Енеїді» її герой веде війну за Лавінію. Батько Лавінії Латин багато чим нагадує старого Пріама. Еней дуже схожий на Ахілла: як в «Іліаді» ніхто не може зрівнятися хоробрістю з Ахіллом, так в «Енеїді» немає героя, рівного Енеєві; як Ахілл, залишивши поле бою, спричинився до невдач греків, так і через відсутність Енея троянське військо опинилось у вкрай критичному стані. Знаменитий «каталог кораблів» у другій пісні «Іліади» має паралель у переліку італійських племен, які виступили проти Енея. Смілива вилазка двох троянських нерозлучних друзів Ніса і Евріала має аналогію в нічній розвідці Діомеда і Одиссея. Описові нового щита Ахілла, виготовленого Гефестом на прохання Фетіди, відповідає опис щита Енея, виготовленого Вулканом на благання Венери. Спільне обом епопеям є рішення покласти край кровопролитній борні через єдиноборство двох вождів. Схожість бачимо в укладенні перемир'я і віроломному його порушенні, що призводить до ще запекліших боїв.
Сцена поєдинку Енея і Турна з його трагічним фіналом — смертю царя рутулів — створена за зразком бою Ахілла й Гектора. Ігри в пам'ять Анхіса в «Енеїді» навіяні описом ігор-поминок на честь убитого Патрокла в «Іліаді».
Чимало моментів ріднить «Енеїду» з «Одіссеєю» Гомера. Вергілій, як і Гомер в «Одіссеї», докладно описує блукання головного героя по дорозі з Трої до Італії. Як Одіссей розповідає про свої пригоди на бенкеті в царя феаків Алкіноя, так і Еней в Карфагені снує довгу оповідь про загибель рідного міста і про свої мандри. Як Одіссея не хоче відпустити німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона. Відвідини Енеєм підземного царства мають подібність із «сходженням» Одіссея в країну мертвих. Буря на морі в поемі Вергілія нагадує відповідну картину в «Одіссеї».
Наслідувань і запозичень в «Енеїді» можна дошукатись не лише з Гомера. Згідно з античними коментарями, для розповіді про загибель Трої в другій книзі «Енеїди» Вергілієві прислужилась епічна поема поета Арктіна "Зруйнування Трої". Образ дівчини-войовниці Камілли у Вергілія навіяний образом італійської амазонки Пентесілеї з іншої поеми Арктіна, «Ефіопіди». Один з найважливіших епізодів поеми — кохання Дідони — багатьма рисами нагадує трагічну любов колхідської царівни Медеї до Ясона в поемі Аполлонія Родоського «Аргонавти».
Впливали на «Енеїду» і латинська епічна поезія Невія і Еннія, так само як і римська історіографія (анналісти, Катон Старший, Варрон). Але втрата цих творів не дає змоги з'ясувати, чим саме завдячує автор Енеїди римським джерелам. Можна лише припускати, що такі епізоди, як перехід тирана Мезенція на бік Турна, допомога етрусків Енеєві, перелік італійських племен — учасників війни, опис давнього вигляду Палатинського пагорба, етнографічно-географічні дані про Італію тощо, запозичені з римської наукової і художньої літератури.
[ред.] Персонажі
Центральним персонажем епопеї є Еней, від якого вона й дістала назву. Вергілій намагався узагальнити в характері Енея всі позитивні моральні якості, притаманні героям римської давнини. Змальований як ідеальний римлянин, головний герой справляє враження занадто ідеалізованого, неприродно зразкового, а через те і мало життєвого.
Суперник Енея, вродливий і дужий Турн, наділений палкою вдачею, пристрасним і несамовитим завзяттям, відданим героїзмом, жадобою слави. Для підкреслення дикої відваги героя поет порівнює його то з левом, то з биком. Нестримність вождя рутулів виявляється і в мові, досить індивідуалізованій.
Відщепенцем, який порвав зі своїм народом, зображений «огудник богів» Мезенцій. Негативні риси у вдачі цього персонажа — жорстокість і крайній індивідуалізм — пом'якшують безмежна любов до сина, хороброго і вродливого Лавса, та глибокий біль, якого він зазнає після того, як син був убитий. Мезенцій — один з найхоробріших героїв поеми.
В образах рядових троянських воїнів Ніса й Евріала прекрасно втілились юнацька дружба і полум'яний патріотизм.
Галерею чоловічих персонажів доповнюють добродушний, миролюбний, нерішучий Латин, скромний і довірливий Евандр, сповнений життєвої мудрості Анхіс, юні і сміливі Лавс і Паллант.
Найяскравіший серед жіночих образів — образ Дідони. Горда владарка Карфагена — постать вольова, владна, велична. Глибоко розкрито її внутрішній світ, тонко передано гаму її почуттів: зародження і визрівання любові, спалах пристрасті, боротьбу між почуттям і обітницею вірності покійному чоловікові, перемогу жаги, а далі відчуття приниження, презирство до недавнього коханця, змагання між любов'ю і ненавистю, нестямну лють.
Запам'ятовуються образи й інших жінок, для кожної з яких знайдено індивідуальні риси, — вірних дружин Андромахи і Креуси, мужньої і відважної, «гордості Італії», Камілли.
Цікаво, що цілком негативних персонажів у «Енеїді» немає, крім деяких епізодичних фігур. Через те «Енеїда» в шкільних хрестоматіях заслужила назви «поеми ідеальних героїв».
[ред.] Політичні уподобання
Обравши за сюжет легенду, Вергілій використав її для прославлення Августа і освячення його режиму як «золотого віку» в історії римського народу, отже, надав їй тенденційного забарвлення, актуально-політичної гостроти.
Це ясно виражено в ряді епізодів, пов'язаних з подіями римської історії від сивої давнини аж до сучасної Вергілієві доби. Суть цих відступів полягає у звеличенні національних рис стародавніх римлян і римського «імперіалізму» з наголошенням на подвигах і заслугах Августа, принципат якого має становити кульмінаційний пункт у розвитку державності. В одному з епізодів у шостій книзі «Енеїди» розповідається про те, як Еней зійшов до підземного царства, де батько Анхіс, який після смерті витав серед праведних душ на Єлісейських полях, пророкує долю і сину, і його нащадкам, а також майбутню славу Риму. Інши народи, за словами Анхіса, вславляться мистецтвом і наукою, а нащадки Енея покликані володіти світом.
Тут-таки він віщує, що «золотий вік», який, за повір'ям, існував колись в Італії за панування бога Сатурна, повернеться в часи владарювання божественного Августа. Взагалі вся історія Риму змальована у світлих і ясних тонах.
У восьмій книзі опис щита, викутого циклопами за наказом Вулкана для Енея, дає поетові привід для нового звеличення діянь римського народу і поклону на адресу Октавіана Августа. Тут зображено чимало епізодів з історії, героїчні діла славних предків і подію з недавнього минулого — Актійську битву. Октавіан, змальований напівбогом, перемагає у священній війні свого суперника Марка Антонія і підступну єгипетську царицю Клеопатру. Він встановлює у світі мир і лад. З політичних мотивів Вергілій ідеалізує італійську давнину, прославляюичи сувору простоту звичаїв стародавніх людей для контрасту з моральним занепадом суспільства I ст. до н.е. Все це зроблено з метою підтримати заходи Августа для реставрації колишньої доблесті, скромності, давньоримського способу життя — основи могутності світової держави.
[ред.] Вплив на літературу
Появу «Енеїди» захоплено зустріли сучасники, її велич і красу високо оцінили такі видатні письменники «золотого віку» римської літератури, як Горацій, Проперцій і Овідій. Ще до появи твору (Вергілій знайомив друзів з окремими частинами) Проперцій урочисто вітав «Енеїду», як шедевр, величніший від «Іліади».
Вся подальша римська література розвивалась під могутнім впливом поеми Вергілія. Лукан, Сілій Італік, Валерій Флакк, Стацій та інші більшою чи меншою мірою наслідували образи і техніку «Енеїди». Як у стародавній Греції твори Гомера були найулюбленішими і головними книжками шкільної молоді, так у римській школі подібну роль відіграла Вергілієва героїчна поема: її читали, роз'яснювали, декламували, на ній вчилися метрики, просодії, навіть ораторьского мистецтва.
Твір Вергілія рано став об'єктом коментування і словникових досліджень. До наших днів дійшла частина цих коментарів і словників, серед яких виділяються коментарі Л. Сервія Гонората і Т. Клавдія Доната.
Культ Вергілія, ставлення до його творів, як до літературного зразка і джерела мудрості, успадкували від античності і середні віки. Це благоговіння найяскравіше відбилося в «Божественій комедії» італійського поета Данте, який показав автора «Енеїди» символом людської мудрості і обрав своїм провідником у пеклі й чистилищі, а в описі потойбічного світу чимало подробиць запозичив з римської поеми. Для Данте Вергілій - «гордість і світило інших поетів», «вождь милий», «учитель ласкавий».
Високий авторитет мав корифей римського письменства і його твір у часи Відродження і класицизму. «Енеїду» наслідував у XIV ст. славетний Ф. Петрарка в латинській поемі «Африка», її впливом позначені видатні епопеї XVI і XVII століть - і «Несамовитий Роланд» Аріосто, і «Визволений Єрусалим» Торквато Тассо, і «Лузіади» Каменоеса, і «Королева ельфів» Спенсера, і «Втрачений рай» та «Повернений рай» Джона Мільтона та багато інших. Славу Вергілія теоретично утвердив у своїй «Поетіці» (1561) французький гуманіст Юлій Цезар Скалігер, проголосивши «Енеїду» найвищим зразком. Високо цінували епопею Вергілія співці «Плеяди» з Ронсаром на чолі, а також Буало і Расін.
У XVIII ст. гарячим шанувальником Вергілія був Вольтер, який наслідував його поему у своїй «Генріаді» і ставив римського поета вище за Гомера.
[ред.] Пародіювання
З «Енеїдою» Вергілія пов'язане таке знаменне явище у світовій літературі, як пародіювання. Вже з другої половини XVII ст., з часів панування в мистецтві і літературі стилю бароко, в західноєвропейському письменстві виникають перші пародії на класичні твори, так звані травестії, бурлески.
Перша пародія «Енеїди» виникла в Італії. Це «Перелицьована Енеїда» Дж.-Б. Лаллі (1633). У Франції великої слави зажив «Перелицьований Вергілій» — поема П. Скаррона (1648-1653). У цій травестії автор, дотримуючись сюжетної лінії римської епопеї, знижує її піднесений стиль до реально-побутового, висміює олімпійських богів, перетворює їх і героїв поеми у метушливих паризьких міщан.
Взагалі травестування «Енеїди» у Франції XVII ст. було дуже модне. До Скаррона в 1649 р. перелицював четверту книгу під заголовком «Любов Енея і Дідони» А. Фюретьєр. Тоді ж вийшла «Бурлескна Енеїда» Дюфреруа та анонімна пародія шостої книги «Бурлескне пекло». Роком пізніше Барсія опублікував свою травестію «Війна Енея в Італії», Ж. Бребеф — «Смішну Енеїду", а К.- П. Жеан перелицьовану дванадцяту книгу. Але всі вони не можуть іти ні в яке порівняння з талановитим твором Скаррона. Сам Скаррон не дав повної травестії «Енеїди» (сім з половиною книг). Його працю продовжував і завершив Ж.-Моро де Брассе (1706).
В Іспанії XVII ст. відомі були пародії окремих епізодів «Енеїди», зокрема розповіді про любов Енея і Дідони. Бурлескне трактована вона у віршованій розповіді Гонзалеса де ла Рігера «Дідона і Еней» та в одному з поетичних оповідань збірки А. Саласа Барбадільйо «Різні поезії великих талантів». У першому творі боги і герої своєю мовою і світосприйманням нагадують астурійьских селян.
Продовженням бурлескно-травестійної лінії в літературі наступних століть були німецька травестія «Енеїди» Й.-Г. Шмідта (помер у 1730 р.), яка не дочекалась видання і згоріла у 1780 р. в Страсбургу, «Вергілієва "Енеїда"», або «Пригоди благочестивого героя Енея» австрійського поета А. Блюмауера (1784), нещадна сатира на римського папу і католицьку церкву, монахів і релігійний фанатизм, «Вергилиева "Энеида", вывороченная наизнанку» М. Осипова (1791—6), "Окончание Вергилиевой "Энеиды", вывороченной наизнанку" О. Котельницького (1802—8).
Всіх своїх попередників перевершила «Вергилиева "Энеида", на малороссийский язык переложенная» І.П. Котляревського (перше видання в 1798 р.). Та травестія українського класика не була останньою ланкою у довгому ланцюгу бурлескно-травестійного пародіювання римської героїчної поеми. XIX ст. теж принесло не один зразок заниження піднесеного тону цього твору, причому всі вони виросли на слов'янському ґрунті. Так, після Вітчизняної війни 1812 р., десь між 1816 і 1826 рр., була написана білоруська «Енеїда навиворіт» («Энеіда навыварат»), авторство якої приписують Вікентію Павловичу Ровінському. Один уривок з неї — перша книга епопеї Вергілія — був опублікований у 1845 р. в петербурзькому журналі «Маяк» (т. XXIII), а другий — також з першої книги — тільки в 1890 р. в газеті «Смоленский вестник» (№№ 10 і 11). Ровінський надав своїй пародії білоруського національно-етнографічного колориту, його троянці скидаються на білоруських селян початку XIX ст., а Еней — на дрібного білоруського шляхтича, міцно зв'язаного з народом. Докладно змальовані в поемі білоруські звичаї, свята, танці, національний одяг, народні страви тощо. На першу половину цього ж століття припадає польська перелицьована «Енеїда» Фердінанда Хотомського, уродженця Тернопільщини, що — слід припускати — знайомий був і з твором Котляревського. Польська пародія війшла неповністю: частина першої книги — у 1818 р., уривки з шостої — у 1858 р.
