Енстатитовий хондрит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Енстатитовий хондритSaturn transparent.png
— Клас —
ETypeChondrite-AbeeEH4-RoyalOntarioMuseum-Jan18-09.jpg
Пластинка метеорита Abee, енстатитового хондрита, на виставці у Королівському музеї Онтаріо.
Композиційний тип Кам'яний
Тип Хондрит
Батьківське тіло 16 Психея та, ймовірно, Меркурій
Загальна к-сть зразків ~200
Інші назви Хондрити E-типу
Météorite de Saint Sauveur MHNT2.jpg
Метеорит Saint-Sauveur, енстатитовий хондрит. Muséum de Toulouse.

Енстатитові хондрити (також відомі як хондрити E-типу) — це рідкісна форма метеоритів, які, як вважається, становлять лише близько 2% всіх хондритів, які потрапляють на Землю.[1] Станом на 2014 рік відомо всього лиш біля 200 хондритів E-типу.[1]

Походження[ред.ред. код]

Хондрити E-типу належать до типу кам'яних порід, які зазнали найбільшого впливу відновної реакції, в результаті чого більшість заліза, наявного у їх складі, має форму або металу, або сульфіду, на відміну від оксиду заліза у інших метеоритах. Вони характеризуються тим, що містять велику кількість енстатиту (MgSiO3), від чого й походить їхня назва.[1] На основі спектрального аналізу було висловлено припущення, що астероїд 16 Психея може виявитись спільним батьківським тілом для метеоритів даного типу. Деякі екземпляри, однак, можуть походити з планети Меркурій.

Композиція[ред.ред. код]

На відміну від більшості хондритів, мінерали у енстатитових хондритах майже не мають в своєму складі оксиду заліза: вони є найбіднішими на кисень серед усіх відомих об'єктів такого типу. Металевий Fe-Ni (залізо-нікель) та Fe-вмісні сульфідні мінерали містять майже все залізо, яке можна виявити у метеоритах цього типу. Енстатитові хондрити містять ціле різноманіття незвичних мінералів, які можуть бути утвореними лише у середовищі із надзвичайно інтенсивними відновними реакціями. До таких мінералів належать, зокрема, ольдгаміт (CaS), нінінгерит (MgS), периїт (силіцид Fe-Ni), а також лужні сульфіди (наприклад, джерфішерит, та касвелсільверит). Всі енстатитові хондрити складаються в основному із багатих на енстатит хондр, а також великої кількості зерен металів та сульфідних мінералів. Порошкоподібний матеріал матриці є незвичним для таких метеоритів, а вогнетривкі включення зустрічаються дуже рідко. З хімічної точки зору, енстатитові хондрити є дуже бідними на вогнетривкі літофільні елементи. Їх оксигенові ізотопні композиції є посередніми — поміж відповідними композиціями звичайних та вуглецевих хондритів, — а також відповідають композиціям у породах, знайдених на Землі та Місяці. Брак оксигенового вмісту у них може означати те, що вони початково були сформовані ближче до центру сонячної туманності, з якої утворилася наша Сонячна система, — ймовірно, десь в районі сучасної орбіти Меркурія. Більшість енстатитових хондритів зазнавали термального метаморфізму на батьківських астероїдах. Вони поділяються на дві групи:

  • Хондрити EH (англ. high enstatite — високий вміст ентатиту) містять невеликі хондри (~0.2 мм), та мають високе співвідношення сидерофільних елементів до силікону. Дещо більш ніж 10% породи складають металеві зерна. Визначальною особливістю хондритів групи EH є те, що метал Fe-Ni містить ~3 wt% елементарного силікону.
  • Хондрити EL (англ. low enstatite — низький вміст енстатиту) містять більші хондри (>0.5 мм), та мають низьке співвідношення сидерофільних елементів до силікону. Метал Fe-Ni містить ~1 wt% силікону.

Найвагоміші факти[ред.ред. код]

Найбільшим хондритом E-типу, падіння якого було історично зафіксоване, є метеорит Abee, який впав у 1952 році на території містечка Ебі, провінція Альберта, Канада. Камінь вагою 107 кг приземлився на фермерському пшеничному полі, утворивши на місці падіння вирву діаметром у 0.7 м та глибиною у 1.5 м.[2] На основі оцінок його швидкості та нахилу траєкторії падіння, вважається, що метеорит увійшов у земну атмосферу на порівняно низькій швидкості, із низьким нахилом орбіти, перигелій якої знаходився в межах 0.95 AU, а афелій — ймовірно, в районі 2.74 AU.[2] Даний метеорит класифікується як розплавлена внаслідок зіткнення (імпактна) брекчія, а його мінерали — повторно кристалізувались після зіткнення з космічним об'єктом, внаслідок чого він і був відокремлений від батьківського тіла.[3] Метеорит перейшов у володіння Геологічної служби Канади, а великий його екземпляр перебуває зараз на виставці у Королівському музеї Онтаріо.[4]

Найбільшим відомим хондритом E-типу в поясі астероїдів може бути астероїд 21 Лютеція, діаметр якого становить приблизно 100 км,[5] що було визначено шляхом спостережень, виконаних космічним апаратом «Розетта», а також за допомогою телескопа New Technology Telescope Європейської південної обсерваторії, інфрачервоного телескопа NASA (IRTF) та космічного телескопа Спітцер.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в (англ.)Norton, O.R. and Chitwood, L.A. Field (2008). «Guide to Meteors and Meteorites». Springer-Verlag, London. 
  2. а б (англ.)Griffin, A. A., Millman, P. M., & Halliday, I. (Feb. 1992). «The Fall of the Abee Meteorite and its Probable Orbit». Royal Astronomical Society of Canada, Journal 86. с. 8-11. ISSN 0035-872X. 
  3. (англ.)Ivliev, A.I. Kashkarov, L.L Kalinina, G.VF Kuyunko, N.S. Lavrentyeva, Z.A. Lyul, A.Yu. Skripnik, A.Ya (2004). «Research of Shock-Thermal History of the Enstatite Chondrites by Track, Thermoluminence and Neutron-Activation (NAA) Methods». Lunar and Planetary Science XXXV. 
  4. (англ.)«Abee, Alberta». 
  5. (англ.)«Lutetia: A rare survivor from the birth of Earth». ESO, Garching, Germany. 14-11-2011.