Енцелад (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Енцелад
Enceladus

Enceladus.jpg
Фотографія Енцелада, зроблена 9 березня 2005 року космічним апаратом Кассіні – Гюйгенс.

Дані про відкриття
Дата відкриття 28 серпня 1789
Відкривач(і) Вільям Гершель
Планета Сатурн
Номер II
Орбітальні характеристики
Велика піввісь 237 948 км
Перицентр 236 830 км
Апоцентр 239 066 км[1]
Орбітальний період 1,370218 діб[2]
Ексцентриситет орбіти 0,0047[3]
Нахил орбіти 0,019° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр 513,2×502,8×496,6 км
Середній радіус 252,1 ± 0,1 км[4]
Маса 1,08022 ± 0,00101×1020 кг[4]
Густина 1,6096 ± 0,0024 г/см³
Прискорення вільного падіння 0,113 м/с²
Друга космічна швидкість 0,239 км/с
Період обертання навколо своєї осі 1,370218 діб
Нахил осі обертання
Альбедо 1,375 ± 0,008[5]
Температура поверхні 32,9 — 145 К[6]
Атмосфера водяна пара — 91%,
азот — 4%,
двоокис вуглецю — 3,2%,
метан — 1,7%[7]
Інші позначення
Сатурн II

Енцелад (Сатурн II; лат. Enceladus, грец. Ἐγκέλαδος) — чотирнадцятий за віддаленістю від планети супутник Сатурна. Відкритий В.Гершелем в 28 серпня 1789 року. Діаметр 500 км. Радіус орбіти 238 тис. км. Супутник є найсвітлішим небесним тілом Сонячної системи. Енцелад — найбільш геологічно активний супутник Сатурна. На ньому можуть бути водяні вулкани (гейзери), які оновлюють іній на поверхні та слугують джерелом речовини для розрідженого пилового кільця вздовж орбіти супутника. Проте енергетичне джерело цієї вулканічної та геологічної активності невідоме.

Назва «Енцелад» запропонована Джоном Гершелем на честь гіганта Енкелада з грецької міфології.

Невеликий Енцелад не може утримувати атмосферу власним тяжінням, значить, є постійне джерело її поповнення. Наявність атмосфери, ділянок з більш високою температурою, «молодість» поверхні говорить про наявність якогось джерела енергії, яке підтримує геологічні процеси на супутнику.

Енцелад складається переважно з водяного льоду і має найчистішу в Сонячній системі крижану поверхню, тому поверхня супутника майже біла. Вона відбиває близько 90% світла, що падає на поверхню Енцелад, що робить супутник чемпіоном Сонячної системи за здатністю відбивати світло (альбедо). На поверхні багато незвичайних жолобів і невелика кількість кратерів, подібно поверхні Ганімеда. Астрономи стверджують, що Енцелад здатний до вулканічної активності.

Апарат Cassini виявив атмосферу на Енцеладі. Маси Енцелада недостатньо, щоби постійно утримувати атмосферу. Це означає, що на поверхні супутника існують джерела молекул. З Енцеладом і до цього були пов'язані вражаючі відкриття, зроблені космічним апаратом НАСА «Кассіні». Так, не зважаючи на слабке гравітаційне поле та малий діаметр (500 км), у Енцелада є своя атмосфера, що складається на 65% з водяної пари, на 20% з молекулярного водню і на 15% з вуглекислого газу. Той факт, що атмосфера Енцелада не випарувалася і не розсіялася в космосі, пояснюють тим, що на поверхні цього супутника йде постійне виділення водяної пари.

Тепер учені НАСА планують повернутися до Енцелада для детального вивчення південного полюсу, з метою визначити, чи не є хімічні процеси, що діють там, процесами зародження органічного життя. У листопаді 2009 року біля Енцелада пролетів "Кассіні". Останній проліт над поверхнею Енцелада на висоті 48 км відбувся 21 грудня 2010 року. [8]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Перицентр q і апоцентр Q обчислені за формулами q=a\cdot(1-e), Q=a\cdot(1+e), де a — довжина великої півосі орбіти, eексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
  2. http://exp.arc.nasa.gov/downloads/celestia/data/solarsys.ssc
  3. Porco, C. C.; et al. (2006); Cassini Observes the Active South Pole of Enceladus, Science, Vol. 311, No. 5766, pp. 1393–1401
  4. а б Jacobson, R. A.; Antreasian, P. G.; Bordi, J. J.; Criddle, K. E.; et al. The Gravity Field of the Saturnian System from Satellite Observations and Spacecraft Tracking Data // The Astronomical Journal, 132 (December 2006) С. 2520-2526.
  5. Verbiscer, A.; French, R.; Showalter, M.; and Helfenstein, P.; Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act, Science, Vol. 315, No. 5813 (February 9, 2007), p. 815
  6. Spencer, J. R.; et al.; (2006); Cassini Encounters Enceladus: Background and the Discovery of a South Polar Hot Spot, Science, Vol. 311, No. 5766, pp. 1401–1405
  7. Waite, J. H.; et al.; (2006); Cassini Ion and Neutral Mass Spectrometer: Enceladus Plume Composition and Structure, Science, Vol. 311, No. 5766, pp. 1419–1422
  8. Кассини пролетел в 48 км от поверхности спутника Сатурна Энцелада, (21 грудня 2010)


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.