Епопея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Цегляна таблиця» (11-та табиця) Епоса про Гільгамеша Аккадійською мовою.

Епопе́я (грец. epopoiia, від epos — слово, розповідь та poiea — творити) — один із епічних жанрів, котрий домінував аж до появи роману.

Епопея бере початок у міфології та усній народній творчості. Епопеєю в Стародавній Греції називали героїчний епос у вигляді циклів народних сказань, пісень і легенд, котрі оповідали про найвизначніші історичні події, легендарних та історичних осіб, оцінюючи їх з погляду народного значення, виражаючи народні уявлення про зіткнення сил природи, племен і народів. На основі колективних народних епопей виникли епопеї авторські — «Іліада» та «Одісея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, «Витязь у тигровій шкурі» Ш. Руставелі та інші.

Для епопеї гомерівської характерний паралелізм сюжетних площин: світ богів і світ героїв (котрі нерідко мали олімпійське походження), гомерівське порівняння (в якому другий його член розширюється до самостійного образу чи епізоду). Особливу роль у стародавній епопеї відігравав розповідач — всезнаючий та об'єктивний.

У середні віки появилися різновиди епопеї як лицарської, так і народної («Беовульф», «Старша Едда», «Пісня про Нібелунгів»). Відродження дало «Шаленого Роланда» Л. Аріосто та «Визволений Єрусалим» Т. Тассо, Просвітництво — «Генріаду» Вольтера. З 18 століття епопею витіснив роман. Поступово епопеєю стали називати великі і складні епічні твори (романи, цикли романів). Вони з'явилися у другій половині 19 століття.

У художній літературі[ред.ред. код]

Український роман-епопею представляють Михайло Стельмах («На нашій землі», «Великі перелоги», «Кров людська — не водиця», «Велика рідня»), Улас Самчук («Волинь», «Ост», «Темнота», «Втеча від себе») та інші. Епопеєю називають обсягову поему («Україна» Пантелеймона Куліша, «Попіл імперій» Юрія Клена та інші).

Джерело[ред.ред. код]