Епоха Стурлунґів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чоловік присягає на вірність королю Норвегії. Мініатюра зі Skarðsbók.

Епоха Стурлунґів (ісл. Sturlungaöld) — так називають 42-44-річний період внутрішньої боротьби в сер. 13 ст. в Ісландії, найбільш кривавий та жорстокий період в історії країни. Його задокументовано в Sturlunga saga.

В цей період тривали конфлікти між наймогутнішими кланами на чолі з вождями (ґодар, goðar). Назва епохи походить від імені найсильнішого клану того часу — Стурлунґів. Епоха завершилася тим, що Ісландська Вільна держава припинила існування, а Ісландія стала васалом Норвегії.

Більшість істориків називають початком епохи 1220 рік, втім деякі називають ранішу дату, пов'язану із битвою Відінів. Влада в країні зосередилася в руках кількох кланів:

  • Гаукдайлір (Haukdælir)
  • Оддавер'яр (Oddaverjar)
  • Асбірнінґар (Ásbirningar)
  • Ватнсфірдірґи (Vatnsfirðingar)
  • Світфетлінґи (Svínfellingar)
  • Стурлунґи (Sturlungar)

В цей час король Норвегії Хокон IV намагався поширити свій вплив на Ісландію. Багато ісландських вождів стали його васалами й були зобов'язані виконувати його накази, в обмін на те що отримували подарунки, послідовників та статус. Врешті-решт, усі ісландські вожді так чи інакше потрапили під вплив короля Норвегії.

Див. також[ред.ред. код]