Епіграма

Епігра́ма (грец. epigramma — напис) — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом).
В еллінську добу епіграма вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До епіграми зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, Мелеагр Гадарський, а в римські часи — Марціал, Ювенал, Валерій Едітуй та інші, де епіграма набуває чітких ознак сатиричного твору.
Мала епіграма велику популярність у європейській поезії, починаючи від Ренесансу, а відтак і в українській (Г. Смотрицький, А. Римша, Т. Земка та інші), де вона розмежовувалася на жанрові різновиди — геральдичну, дедикаційну, епітафійну і т.п. Не втрачає вона свого значення в новій і в новітній українських літературах (І. Франко, В. Самійленко, В. Еллан, С. Воскрекасенко, В. Сосюра, Д. Білоус, В. Симоненко, А. Бортняк, Ю. Кругляк, П. Осадчук та інші).У сучасній літературі епіграма зайняла велике місце у творчості видатного перекладача Миколи Лукаша. Збірник його епіграм "Шпигачки" (2003р.) упорядкував і видав літературний критик і поет Леонід Череватенко. У новому тисячолітті активно пише і друкує епіграми київський журналіст Юрій Луканов. Видавничо-поліграфічний центр "Такі справи" останнім часом видав дві книжки його епіграм - "Козюльки" (2002 р.) і "Колода від Ющенка" (2006 р.).Для своїх епіграм автор вигадав іншу назву – „козюльки”. І навіть написав філософську козюльку, яка осмислює, що ж воно таке є оті козюльки.

Наше життя – це застуджений ніс.

В ньому козюльки ми всі до одного.

Хворий лелека туди нас заніс.

Дзьобом тепер виколупує з нього.

Зразок епіграми:

Куди сховаюсь од злоби

Іуди, Каїна і Хама?

Куди подінусь од юрби

«Патріотичного» Бедлама?

Коли скотинячі лоби

Не втне ні меч, ні епіграма!.. (М. Вороний)

Джерело

• Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007