Епіфора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Епі́фора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.
Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого значення епіфора набуває у поєднанні з анафорою (див. симплока):

— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

— У тебе завелика голова, — сказав Прокруст, —

Відрубаємо — і ти будеш щасливий. (…) (Надія Кир'ян).

У поетичному творі епіфора часто зливається з римою, зокрема в ліриці народів Сходу (газель).

[ред.] Література

• Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 245-246