Еренбург Ілля Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еренбург Ілля Григорович
Эренбург Илья Григорьевич
Еренбург Ілля Григорович у 1943 році
Еренбург Ілля Григорович у 1943 році
При народженні Эренбург Илья Гиршевич
Дата народження 15 (27) січня 1891(1891-01-27)
Місце народження м. Київ, Російська імперія
Дата смерті 31 серпня 1967(1967-08-31) (76 років)
Місце смерті м. Москва, СРСР
Національність єврей
Громадянство СРСР СРСР
Мова творів російська
Рід діяльності письменник, перекладач

Ілля́ Григо́рович Еренбу́рг (15 (27) січня 1891(18910127), Київ — 31 серпня 1967) — радянський російськомовний письменник. Сталінська премія СРСР (1942, 1948).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Києві на вул. Інститутській (будинок не зберігся). 19181919 мешкав на вул. Мерингівській (тепер Заньковецької) № 10/7, в той час був учасником київського літературного об'єднання «Київський Парнас», підтримував зв'язкит з багатьма київськими літераторами, зокрема з Маккавейським. Згодом неодноразово відвідував місто.

Навчався в 1-й Московській гімназії разом з М. І. Бухаріним. У 1905 році приєднався до більшовиків. У січні 1908 року був арештований і звільнений до суду, в грудні емігрував у Францію. У Парижі займався літературною діяльністю, випустив збірки «Вірші» (1910), «Я живу» (1911), «Будні» (1913). У 19141917 роках був кореспондентом російських газет «Ранок Росії» і «Біржові відомості» на Західному фронті. У 1917 році повернувся в Росію. Негативно сприйнявши перемогу більшовиків (збірка віршів «Молитва про Росію», 1918), в 1921 році знову виїхав за кордон. У 19211924 рр. жив у Берліні, у 1922 році опублікував філософсько-сатиричний роман «Незвичні проходження Хуліо Хуреніто та його учнів …», в якому дана мозаїчна картина життя Європи та Росії часів 1-ї світової війни і революції. Був пропагандист авангардного мистецтва «А все-таки вона крутиться» (1922).

У 1923 році написав оповідання «Тринадцять трубок» і роман "Трест Д. Е ". Еренбург був близький до лівих кол французького суспільства, активно співпрацював з радянською пресою. З 1923 року працює кореспондентом «Ізвєстій». Його ім'я і талант публіциста широко використовувала радянська пропаганда для створення привабливого образу сталінського режиму за кордоном. З початку 1930-х років постійно жив в СРСР і почав проводити у своїх творах думки «про неминучість перемоги соціалізму».

В червні 1935 Ілля Еренбург бере участь у Міжнародному конгресі письменників на захист культури в Парижі. Тут він зустрічається з видатними діячами культури, зокрема делегатами від СРСР: Михайлом Кольцовим,Павлом Тичиною, Олександром Корнійчуком, Петром Панчем.

Роман «День другий» (1934), «Книга для дорослих» (1936).

Під час громадянської війни в Іспанії 19361939 років Еренбург був військовим кореспондентом «Ізвєстій»; виступав як ессеіст, прозаїк (збірка оповідань «Поза перемир'ям», 1937; роман «Що людині треба», 1937), поет (збірка віршів «Вірність» , 1941). Розпал «великого терору» (грудень 1937 — червень 1938) пережив в СРСР.

Військовий період творчості[ред.ред. код]

Після повернення з Франції до СРСР опублікував роман «Падіння Парижа» (1941; Сталінська премія, 1942) про політичні, моральні та історичні причини розгрому Франції Німеччиною у Другій світовій війні.

У роки Німецько-радянської війни був кореспондентом газети «Червона зірка», писав для інших газет і для Совінформбюро. Брав участь у роботі ЄАК. Прославився яскравими антифашистськими статтями і творами. Значна частина цих статей постійно друкуються в газеті «Правда», «Ізвєстія», «Червона зірка», зібрані у книзі публіцистики «Війна», т. 1-3, 1942-44. Автор гасла «Вбий німця!». Гітлер особисто розпорядився піймати і повісити Еренбурга. Німецька пропаганда дала Еренбургу прізвисько «Домашній єврей Сталіна».

Втім, після статті «Досить!» в «Правді» в квітні 1945 року з'явилася стаття завідувача Управлінням пропаганди та агітації ЦК ВКП (б) Г. Ф. Александрова «Товариш Еренбург спрощує».

Післявоєнний період творчості[ред.ред. код]

Після війни випустив роман «Буря» (19461947; Сталінська премія, 1948). Положення Еренбурга серед радянських письменників було своєрідним — з одного боку, він отримував матеріальні блага, часто їздив за кордон, захищаючи сталінський режим, з іншого боку — був під контролем спецслужб і часто навіть отримував догани. Після смерті Сталіна написав повість «Відлига», яка дала назву цілій епосі радянської історії. В 1957 році вийшли «Французькі зошити» — есе про французьку літературу, живопис та переклади із Дю Белле. Таким же подвійним було ставлення влади до Еренбурга в епоху Хрущова і Брежнєва. Автор мемуарів «Люди, роки, життя», що мали в 60-х і 70-х роках минулого століття велику популярність у середовищі радянської інтелігенції. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Присвятив Києву статті «Київ» (1942), «Перед Києвом» (1944), згадував про нього в ряді інших творів. 1976 на його честь названо вулицю в Києві.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • 1918 — Молитва про Росію
  • 1922 — Незвичайні пригоди Хуліо Хуреніто
  • 1923 — Життя і смерть Миколи Курбова
  • 1923 — Тринадцять люльок
  • 1923 — Трест «Д. Е.»
  • 1924 — Любов Жанни Ней
  • 1925 — Рвач
  • 1926 — Літо 1925 року
  • 1927 — В Проточному провулку
  • 1928 — Біле вугілля, або Сльози Вертера
  • 1928 — Бурхливе життя Лазіка Ройтшванеца
  • 1929 — Змова рівних
  • 1933 — День другий
  • 1934 — Розв'язка, що затягнулась
  • 1950 — Дев'ятий вал
  • 1954 — Відлига
  • 19611965 — Люди, роки, життя (книги 1-7)

Література[ред.ред. код]