Еріду

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Еріду (також Ерідуг, Урудуг, Ереду) — стародавнє місто за десять кілометрів на південний захід від Ура. Еріду — найпівденніше з конгломерації міст, які виросли поряд з храмами, майже в межах видимості один від одного, в Шумері, на півдні Межиріччя. Швидше за все, він був заснований прямо на узбережжі Перської затоки, поруч з гирлом Євфрату, проте через накопичення мулистих наносів на береговій лінії протягом тисячоліть залишки міста зараз знаходяться на деякій відстані від берега в Абу-Шахрайн — у Іраці.

Історія[ред.ред. код]

Еріду — це, можливо, найдавніше міське поселення Шумеру, яке виросло в 4-5 тисячолітті до н. е. Археолог Кейт Філде пише, що найдавніше поселення сільське, що з'явилося близько 5000 до н. е., зросло в значне місто, в якому будинки були побудовані з цегли й очерету, до 2900 до н. е.. У той час місто займало площу 8-10 Гектарів. До 2050 до н. е. місто втратило своє значення. Над вісімнадцятьма древніми храмами в Амар-Сін був виявлений в пізніших шарах недобудований зіккурат (2047 -2039 рр. до н. е.). Тривала заселеність міста і практикування в ньому релігійних культів свідчать про місцеве походження шумерської цивілізації. Місто було розкопане Іракським департаментом античності між 1946 та 1949 роками.

Міфологія[ред.ред. код]

У шумерському списку царів Еріду названо містом перших царів.

Список царів має особливо великі пояснення для царів, що правили до повені, і показує, як центр влади поступово переміщався з півдня країни на північ.

Адапа У-ан, також звана перша людина, був наполовину бог, наполовину людина-герой, наречений Абгаллу (Abgallu) (ab — вода, gal — великий, lu — людина) з Еріду. Він вважався тим, хто приніс цивілізацію в місто (Еріду) з Дильмуна (ймовірно, Бахрейн ).

У шумерській міфології Еріду був домівкою храму Абзу бога Енкі. Подібно до всіх шумерських і вавилонських богів, Енкі спочатку згадується як місцевий бог, що прийшов розділити, згідно з пізнішою космологією, панування з Ану та Енлілем. Його царством були води, що оточують світ і розташовані під ним (ab — вода, zu — далеко).

Історії Інанни, богині Урука, оповідають, як вона вирушила в Еріду, щоб роздобути дари цивілізації. Спочатку Енкі, бог Еріду, спробував повернути ці джерела своєї влади, але пізніше охоче визнав, що тепер Урук — центр землі. Це, мабуть, міфічний опис переміщення центру влади на північ, згадане вище.

Вавілонські тексти також говорять про створення Еріду богом Мардуком в якості першого міста, «святе місто, житло їх [інших богів] захвату (задоволень)».

Література[ред.ред. код]

  • Green, Margaret Whitney (1975). Eridu in Sumerian Literature. Chicago: University of Chicago. 
  • Leick, Gwendolyn (2001). Mesopotamia: The invention of the city. London: Allen Lane. ISBN 0‐7139‐9198‐4. 
  • Oppenheim, A. Leo (1998). Ancient Mesopotamia: Portrait of a dead civilization (вид. Rev., 11th impr.). Chicago: University of Chicago Press. ISBN 0‐226‐63187‐7. 
  • Oates, Joan, «Ur and Eridu: the Prehistory», Iraq, 22 .
  • Oates, Joan (1960), Ur in Retrospect: In Memory of Sir C. Leonard Woolley, pp. 32–50 .