Есмінці «ушаковської» серії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Есмінці «ушаковської» серії
Nezamozhnik&Petrovskiy1926-1939a.jpg
Есмінці «Незаможник» та «Петровський» в 1930-ті рр.
Служба
Тип/клас Ескадрений міноносець
Держава прапора Naval Ensign of Russia.svg Російська імперія (1915-1917)
Naval Ensign of Russia.svg Російська республіка (1917)
Naval Ensign of Ukraine 1918 July.png УНР і УД (1917-1919)
Naval Ensign of Russia.svg Білі флоти (1919-1924)
Naval Ensign of RSFSR (1918-1920).svg РСФРР (1917-1919)
Ensign of the Ukrainian SSR 1921.png УСРР (1919-1922)
Naval Ensign of the Soviet Union 1935.svg СРСР (1922-1956)
Naval Ensign of Bulgaria (1949-1955).svg Болгарія (1947-1949)
Верф «Наваль», Миколаїв
Закладено 1914-1915 роки.
Введено в експлуатацію з кінця 1917 року.
Виведений зі складу флоту 1918-1956 роки.
Статус Розібрані на метал.
Параметри
Тоннаж 1326/1580 тон.
Довжина 92,5 м.
Ширина 9,1 м.
Осадка 3,2 м.
Технічні дані
Силова установка 2 парові турбіни, 265 т нафти, 5 котлів.
Гвинти 4 гвинти.
Потужність 29 000 к.с.
Швидкість 33 вузли.
Екіпаж 136 чол.
Озброєння
Артилерія 4 102-мм/60 озброєння.
Торпедно-мінне озброєння 4 457-мм трьохтрубних торпедних апарати зразку 1913 року, 60-80 мін.
Зенітне озброєння 2 40-мм автомати фірми «Віккерс» (пізніше 2 57-мм гармати), 4 7,62-мм кулемети.

Есмінці «ушаковської» серії[1] — тип ескадрених міноносців російського, радянського та українського флотів.

Всього було замовлено 16 кораблів для Чорноморського флоту, з яких було введено до складу флоту чотири одиниці, інші 12 добудовувалися в Миколаєві. Вищеозначені чотири кораблі було затоплено більшовиками біля Новоросійська в червні 1918 року. Трохи пізніше з кораблів в Миколаєві було добудовано чотири одиниці, які потім увійшли до складу білого та радянського флотів.

Протягом 1918 рр. есмінці входили до складу ВМС УНР та ВМС Української Держави.

Будівництво і служба[ред.ред. код]

Російська доба[ред.ред. код]

Були замовлені одразу після початку 1-ої світової війни. По конструкції повторювали есминці типу «Дерзкій». Відрізнялись від них наявністю турбінних приводів допоміжних механизмів, посиленим артилерійським озброєнням та трьохтрубними торпедними апаратами. Названі в пам'ять про перемоги російського флоту під командуванням Ф. Ф.Ушакова, а тому відомі як «ушаковська» се­рія.

Оцінюючи есмінці «уша­ковської» серії як найвдаліші серед кораблів данного классу, Морський головний штаб в 1916 році замовив в Миколаєві ще 12 кораблів цього типу.

5 травня 1917 року перші кораблі данного типу «Фідонісі» та «Керч» стали до ладу ВМФ Тимчасового уряду Росії (пізніше ВМФ Російської республіки). До кінця 1917 року було збудовано 4 есмінці, така ж кількість готувалася до введення до складу флоту.

Після введення до служби, використовувались переважно для ведення розвідки та конвоювання лінійних кораблів. У деяких бойових діях участь брали до весни 1918 року під урядами Керенського та більшовиків.

Українська доба[ред.ред. код]

14 січня 1918 року Українська Центральна Рада прийняла «Тимчасовий Закон про український державний флот», відповідно до якого: «Російський Чорноморський флот… проголошується флотом Української Народної Республіки…» та «Українська Народна Республіка переймає на себе всі зобов'язання російського уряду щодо Чорноморського флоту й щодо утримання флоту й портів».

Есмінець «Керч» залишається в Новоросійську, а лінійний корабель «Воля» йде до Севастополя. 17 червня 1918 року.

Однак під час революції 1917 року екіпажі цих есмінців притримувалися переважно більшовицької орієнтації. Відмовившись піднімати український прапор, 29 квітня 1918 року есмінці «Керч», «Фідонісі» (з Феодосії[2] або Ялти[3]), «Каліакрія» і «Гаджибей» перейшли до Новоросійська, де в червні 1918 року були затоплені власними залогами за наказом В. І. Леніна. 18 червня «Каліакрія» та «Гаджибей» були затоплені екіпажем у Цемеській затоці. А в тому же дні есмінець «Керч», який залишився в Новоросійську, потопив лінійний корабель «Свободна Росія» чотирма торпедами також есмінець «Фідонісі» торпедою і гарматною стрільбою у Цемеській затоці. Після чого «Керч» пішов до Туапсе, де 19 червня був затоплений екіпажем.

12 кораблів цього типу, що будувалися в Миколаєві, протягом 1918 року увійшли до складу ВМС УНР, пізніше Українського Держави, однак вони, зрештою, добудовані так і не були[2].

У січні 1919 року есмінці отримали нові українські історичні назви: «Київ» (к. «Занте»), «Чигирин», «Батурин», «Львів», «Іван Виговський» (к. «Корфу»), «Іван Сірко» (к. «Левкас»), «Пилип Орлик», «Кость Гордієнко», «Мартин Небаба», «Іван Підкова», «Петро Могила» та «Іван Котляревський». В лютому того ж року кораблі були захоплені військами Антанти.

Білогвардійська доба[ред.ред. код]

З кораблів, що будувалися на миколаєвських заводах, в 1919 році був введений до ладу ЗСПР неукомплекто­ваний есмінець «Церіго», пізніше виведений в Бізерту. Там він 30 жовтня 1924 року був переданий СРСР, однак через свій поганий технічний стан він був залишений в Бізерті, а на початку 30-х рр. був розібраний на метал в Бресті.

Радянська доба[ред.ред. код]

Есмінець «Неза­можник» — перший військовий корабель, який збудований у МСЧМ СРСР, і один з кораблів, які мали назву на українській мові, як «Червона Україна».

«Київ», «Іван Виговський» і «Іван Сірко» були добудовані більшовиками в 1920-ті рр. Вони увійшли в до складу радянського флоту під назвами «Неза­можник» (у 1923 році), «Петровський» (у 1925 році, потім перейменований в «Железнякова») і «Шаумян» (у 1925 році). Інші 8 кораблів на різних ступенях готовності більшовиками було розібрано на стапелях. Затоплена в 1918 році «Каліакрія» в 1925 році була піднята, відремонтована та перейменована в «Дзержинського».

Усі 4 вищеперераховані есмінці брали участь у Вітчизняній Війні. Двоє з них — «Дзержинський» і «Шаумян» загинули в 1942 році. 8 липня 1945 року «Неза­можник» та «Железняков» були нагороджені Орденом Червоного Прапора.

Есмінець «Железняков» у РСЧФ.

Після війни воні ще продовжували службу. «Железняков» передали Болгарії. Він служив у ВМС Болгарії з 1947 по 1949 рік. У тому же році він повернувся в СРСР і знов до складу ВМФ СРСР. А в 12 січня того же року «Неза­можник» був роззброєний і переустаткований у корабель-ціль. Він на початку 1950-х років був потоплений у берегів Криму.

Останній есмінець данного типу «Железняков» у 1953 році був виведений з бойового складу, роззброєний і переформовано в плавказарму, перейменований в «ПКЗ-62». 10 липня 1956 року «ПКЗ-62» був виключений із списку судів ВМФ і 27 липня того же року був розформований у зв'язку з передачею Відділу фондового майна для демонтажу для реалізації. У 1957 році, зрештою, розібраний на метал.

Кораблі серії[ред.ред. код]

Перша «Ушаковська» серія[ред.ред. код]

  • «Феодонісі», потім «Фідонісі» — в 1918 затоплений більшовиками поблизу Новоросійська.
  • «Керч» — в 1918 затоплений більшовиками поблизу Новоросійська.
  • «Гаджибей» — в 1918 затоплений більшовиками поблизу Новоросійська.
  • «Каліакрія», потім «Дзержинський». в 1918 затоплений більшовиками поблизу Новоросійська, а в 1925 піднятий.
  • «Незаможник», "Занте",(стаття пишеться) потім «Київ», потім «Незаможний», потім «Незаможник». Добудовувався в Миколаєві.
  • «Церіго» — добудовувався в Миколаєві, потім виведений в Бізерту і там розібраний на метал.
  • «Корфу», потім «Іван Виговський», потім «Петровський», потім «Железняков», потім «ПКЗ-62». Добудовувався в Миколаєві.
  • «Левкас», потім «Іван Сірко», потім «Шаумян». Добудовувався в Миколаєві.

Друга «Ушаковська» серія[ред.ред. код]

  • «Тенедос» — замовлення анулюване.
  • «Хіос» — замовлення анулюване.
  • «Родос» — замовлення анулюване.
  • «Самос» — замовлення анулюване.
  • Ще 8 есмінців без назви.

8 недобудованих кораблів цього типу що в 1916-1917 рр. були закладені в Миколаєві. В січні 1919 року перейменовані на український манер. Після громадянської війни розібрані на металобрухт.

Примітки та джерела[ред.ред. код]

  1. Також пишуть, як есмінці «Ушаковської» серії або есмінці типу «Фідонісі».
  2. а б Верстюк А. Н., Гордеев С. Ю. Корабли минных дивизий. От «Новика» до «Гогланда». — М.: Военная книга, 2006. — ISBN 5-902863-10-4.
  3. Чернышов А. А. «Новики». Лучшие эсминцы Российского Императорского флота. — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2007 — ISBN 978-5-699-23164-5.

Література[ред.ред. код]