Естонія (паром)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Естонія
MV Viking Sally (1980-1990)
MV Silja Star (1990-1991)
MV Wasa King (1991-1993)
MV Estonia (1993-1994)
Фото
паром «Estonia»
Основна інформація
Тип паром
Держава Фінляндія Фінляндія1980-1993
Естонія Естонія1993-1994
Порт приписки 1980–1991: Марієхамн
1991–1993: Вааса
1993–1994: Таллінн
Клас цивільне судно
Льодовий клас
Номер ІМО 7921033
Власник EstLine
Будівник Meyer Werft
Спущено на воду 29 червня 1980
Введено в експлуатацію 5 липня 1980
Виведено зі складу флоту 28 вересня 1994
Сучасний статус затонув
Параметри
Тоннаж 15 566 т
Довжина 157,02 м
Ширина 24,2 м
Середня осадка 5,56 м
Технічні дані
Силова установка 4 × MAN 8L 40 /45
Потужність 17 652 КВт
Швидкість 21,2 вузла
Екіпаж 810
Пасажиромісткість 1 190
Вантажність 15 566 Реєстрова тонна
2 800 Дедвейт (Реєстрова місткість)

«Естонія» (попередньо «Viking Sally», «Silja Star», «Wasa King») — естонський паром судноплавної компанії «Estline», був побудований в 19791980 рр. в Німеччині на судноверфі «Meyer Werft» в Папенбурзі. Затонув у ніч з 27 вересня на 28 вересня 1994 р. у результаті чого пропали безвісти 757 осіб і загинули 95 осіб з 989 пасажирів і членів екіпажу, котрі знаходилися на паромі[1]. Паром «Естонія» йшов із Таллінна в Стокгольм. Серед пасажирів парома «Естонія» були громадяни Швеції, Швейцарії, Росії, Англії, Німеччини, Естонії та інші. Це найбільша в Європі корабельна трагедія в мирний час.

За своїми наслідками і кількістю жертв її можна порівнювати тільки з самою великою морською трагедією в історії Естонії, яка сталася 24 серпня 1941 р. під час Другої світової війни, коли на виході з Талліннського порту після атаки німецьких літаків отримало пробоїни і затонуло біля острова Пранґлі саме великотоннажне судно Естонії пароплав «Естонське узбережжя» («Eestirand»), на якому перед наступаючим німецьким Вермахтом покидало Таллінн кілька тисяч мирного населення під час воєнного часу[2].

Історія[ред.ред. код]

Паром був спочатку побудований для компанії «Viking Line» і був названий «Viking Sally». Він повинен був курсувати між Турку, Марієхамн і Стокгольмом.

  • У 1986 р. його продали компанії «Silja Line» і перейменували в «Silja Star», залишивши його на колишньому маршруті.
  • У 1991 р. паромом стала управляти компанія «Wasa Line», яка повністю перебувала у власності «Silja Line», і паром, тепер під ім'ям «Wasa King», став курсувати між фінським містом Вааса і шведським містом Умео.
  • У січні 1993 р. для забезпечення паромного сполучення між Таллінном і Стокгольмом шведська компанія «Nordström & Thulin» і приналежна естонській державі «Estonian Shipping Company» («Естонська судноплавна компанія», скорочено — «ESCO») створили спільне підприємство «Естлайн» («EstLine A/S»), яке набуло паром «Wasa King», перейменувавши його в «Естонія» («Estonia»).

Хронологія трагедії[ред.ред. код]

  • 18:30 — На терміналі Талліннського порту йде погрузка пасажирів.
  • 19:15 — Паром «Естонія» виходить з порту, небо похмуре, свіжий вітер.
  • 20:00 — Паром йде поблизу узбережжя, хвилювання на морі відчутне.
  • 21:00 — Починається шторм.
  • 23:00 — Паром «Естонія» пройшов 350 км маршруту. Морське хвилювання посилюється.
  • 00:30 — Сильно гойдає судно на хвилях (качання).
  • 00:55 — Замки 50-ти тонної махіни-носової апареллі не витримують ударів зустрічної хвилі.
  • 01:00 — Швидкість парому 14 вузлів.
  • 01:15 — Крен (нахил) 15 градусів на правий бік (борт).
  • 01:20 — Крен (нахил) збільшується.
  • 01:22 — Крен 60,70,80 градусів збільшується, судно лягає на правий борт.
  • 01:35 — Крен 90 градусів, судно лежить на правом борті, на поверхні морської води.
  • 01:40 — Паром «Естонія» занурюється в морську воду.
  • 01:50 — «Естонія» лягла на дно на глибину 70 метрів.
  • 02:00 — Сильний вітер, сила вітру 90 км/год., шторм. Людям не вистачає місця на плотах. Людям тим, кому не вистачило місця — гинуть.
  • 02:12 — До місця трагедії порому «Естонія» підходить пасажирський паром «Mariella», з води матроси витягають з трудом людей. Минуло 50 хвилин з того моменту, коли вахтовий черговий на мостику «Естонія» дає через рацію сигнал лиха «SOS».
  • 03:00 — У небі зависають вертолети. При підніманні людей з води лопаються троси, і люди падають у морську воду. Деякі люди вмирають вже на борту вертолетів від шоку та переохолодження.
  • 09:00 — Останні 137 осіб, котрі були спасенні на воді. Паром «Естонія» затонув протягом пів години.


Паром «Естонія» (Estonia) покинула Талліннський порт увечері 27 вересня 1994 р., коли в морі бушував шторм, а швидкість вітру перевищувала 20 метрів за секунду. Опівночі «Естонія» розминулася в морі з поромом Вікінг Лайн «Mariella» (Маріелла), на якому швидкість «Естонії» порахували занадто високою. О пів на другу ночі з судна було відправлено коротке повідомлення про допомогу, незабаром судно пропало з радару «Маріелли». Відправником повідомлення вважають імовірно другого або четвертого штурмана. З повідомлення стало зрозуміло, що крен судна в той момент дуже небезпечний — 20-30 градусів, і чутно було, що на кораблі включена протитуманна сирена, щоб розбудити пасажирів. Пором затонув між 00:55 і 1:50 (UTC+02). На сучасних навігаційних картах вказано місце загибелі порома як 59°22′ пн. ш. 21°40′ сх. д. / 59.381783° пн. ш. 21.676683° сх. д. / 59.381783; 21.676683 (глибина 83 м).

Рятувальна операція[ред.ред. код]

На допомогу поспішили ті, хто знаходився в найближчих водах, це пароми ліній «Гельсінкі-Стокгольм»: «Сілья Симфонія», «Silja Europa» (Сілья Європа), «Ізабелла», «Маріелла», німецький пасажирський «Finnjet». Поблизу був ще естонський вантажний корабель, але він продовжив свій шлях на південь. Надалі на місце прибули фінські сторожовики «Tursas» і «Valpas» і тральщик «Uusimaa» зі своїми водолазами. На місці катастрофи був такий сильний шторм, що прибулі перші пароми не змогли врятувати всіх, хто опинився у морській воді. Тих, хто залишилися в живих змушені були збирати з поверхні моря силами нирців берегової охорони і повітряних сил Фінляндії та Швеції, вертолетами рятувального загону Гельсінкі, і вертолетами приватних осіб тільки з настанням ранку.

  • Кораблі, що знаходилися на місці, здебільшого на «Маріелла», врятували всього 38 осіб.
  • Фінські вертолети, головним чином борт берегової охорони «Super Puma», врятували 49 осіб.
  • Шведські вертолети — 50 осіб.
  • Всього над паромом «Естонія» літало 13 шведських, 12 фінських, два данських і один російський вертоліт.

З накренившоїся «Естонії» не встигли спустити більшість наявних рятувальних шлюпок, але самонадувних гумових плотів на хвилях було безліч. Проблемою було те, що сильний вітер швидко зтягував рятувальні плоти з місця трагедії, де плавали в нічних сорочках пасажири. З 989 пасажирів, котрі знаходилися на борту (803 пасажира і 186 членів екіпажу) врятували 137 людей (94 пасажири і 43 члени екіпажу). При цьому пропали безвісти 757 осіб (651 пасажир і 106 членів екіпажу), і були упізнані 95 загиблих (58 пасажирів та 37 членів екіпажу). Серед загиблих опинився популярний естонський співак Урмас Алендер. 852 загиблих (включаючи зниклих) були громадянами 17 держав світу.

Розслідування причин трагедії[ред.ред. код]

На думку адвоката Хеннінга Вітте, котрий представляв інтереси жертв катастрофи:

« У паромі «Естонія» є пробоїна від вибуху.  »

На думку спеціалістів — вибух стався від вибухівки на основі композиту гексогена. Вибухові пакети були закладені в декількох місцях парому «Естонія» (розслідування німецької журналістки Ютта Рабе, історик Кнут Карлквіст). Згідно з державною позицією Швеції під час слідування парому «Естонія» на маршруті «Таллінн-Стокгольм» (Естонія-Швеція) раптово були відкриті ворота судна «візор» і морська вода почала топити судно через автомобільну палубу (хоча за даними спеціалістів даний паром є класу непотопляємих навіть при знаходженні води на автомобільній палубі). Спеціалісти стверджують, що «вушка» з'єднання візора вагою 55 т зрізали на місці катастрофи даного парому, що здійснювали протягом 7 днів шведські військовики під виглядом пошуку візора на відстані 1,5 км від місця загибелі парому, відволікаючи тим самим увагу журналістів (шведські військовики працювали сумісно з фінськими військовими для симуляції, зображували пошуки візира). Метою був пошук вантажу на паромі «Естонія», що був у нижньому трюмі під автомобільною палубою також. В матеріалах міжнародної комісії з розслідування причин катастрофи вирізалися свідчення про пробоїну від диверсійного вибуху. Візор (носові ворота) з парому «Естонія» як цивільного судна знаходяться не в музеї, а на території військової бази ВМС Швеції, куди доступ заборонений для цивільних осіб. Свідки-очевидці (член екіпажу Ельмар Сінін і пасажир Турє Пальмґрен) стверджують про моторний човен відійшов від парому у південно-східний напрямок перед вибухом на паромі. Відповідно публічних свідчень начальника стокгольмської митниці «Фріхамн» пана Леннарта Хенріксона на паромі Естонія був військовий вантаж на автомобілі «Вольво 745» (на фальшиве ім'я — Франц Ларссон). До цього було залучено шведське підприємство «Ericsson». Вантажем було російське секретне обладнання (упаковані електронні прилади), що хотіло отримати Міністерство оборони Швеції (за даними шведського журналіста Ларса Борґнеса, автора програми «Розслідування»). За офіційною заявою начальника всієї митниці Швеції пана Свена Петера Олссона:

« У 1994 р. шведська митниця та Міністерство оборони Швеції контракт, у зв'язку з чим шведські митники не перевіряла вантажі на пасажирському паромі «Естонія» в машинах з купленою у російської армії електронікою.  »

Російська журналістка пані Наталія Грачьова надала копію документу «вантажний маніфест» парому «Естонія» від 27 вересня 1994 р. про черговий секретний військовий вантаж (недекларованний) під № 12 розташований на вантажному автомобілі «Сканія» (Scania) і оформлений на водія Гунарса Гобінса. Дослідила вона, що відбувалася масштабна спецоперація з вивозу військової техніки для продажу через Прибалтику. Військовики Англії також цікавилися документацією в кейсі російського торговця зброєю Олександра Вороніна, котрий був на паромі «Естонія» під час трагедії в каюті № 6230 (згідно з розслідуванням журналіста Свена Анера). За цими військовими перевезеннями (з-за яких відбулася трагедія на паромі «Естонія») стоїть самий секретний відділ «KSI» шведської служби безпеки «МАСТ», що відноситься до Міністерства оборони Швеції. Швеція це робила для США. За три тижні по трагедії був вбитий колишній митник Талліннської митниці Ігор Кріштопович працівник приватної естонської охоронної фірми (бувший начальник відділу КДБ Естонії у боротьбі з контрабандою), який мав запис розмови Арво Андерсона капітана парома «Естонія» з одним із організаторів контрабанди. А 12 спасенних осіб після трагедії (члени екіпажу і змінний капітан Аво Піхт) як носії важливих свідчень катастрофи підозріло зникли зі Швеції. Дружина змінного капітана парому «Естонія» пані Сірє Піхт офіційно вказала шведському прем'єр-міністрові Йорану Перссону імена врятованих свідків-очевидців катастрофи, котрі підозріло зникли зі шведської території: Аво Піхт (змінний капітан), Віктор Богданов, Каймар Кікас, Агур Таргма, Тийна Мюйр, Лембіт Лейґер, Ханнелі Вейде та Ханніка Вейде (сестри-близнюки, танцюристки парому «Естонія»). Але шведський прем'єр-міністр проігнорував надати відповідь. Згідно зі свідченнями прес-секретаря Яна Лінквіста — врятовані 9 осіб з парому «Естонія» та секретний вантаж через стокгольмський аеропорт «Орландо» двома літаками були кудись були відправлені без попереднього догляду документів та вантажу митниками[3].

  • У листопаді 1994 р. носовий візор парому «Естонії» було піднято за допомогою дистанційно керованого робота для дослідження. На початку грудня норвезька компанія «Rockwater», що спеціалізується на підводних роботах, досліджувала затонулий корабель згідно з оплаченими послугами шведською державою. У цих діях використовували в якості базового судна паром «Semi 1», з якого занурення виконували за допомогою підводного дзвона і спеціальної газової суміші. Головним завданням водолазів було знайти бортовий комп'ютер і доставити його слідчій комісії. Комп'ютер не був знайдений, імовірно його вирвало і змило штормом з вікна, і він загублений десь в донному мулі.
Версія журналістів

у пресі висунули версію, що паром міг піти на дно через спеціально організовані диверсією декілька вибухів[4] на борту парома «Естонія»[5], що хтось намагався провезти на ньому контрабандний вантаж або це міг бути вибух радянської військової техніки (після розпаду СРСР військові бази і спецлабораторії спецслужб лишилися безконтрольними у 1990-х роках із їх технікою та спецзасобами). Можливість підйому судна державні органи відкинули пізніше, в грудні 1994 р. (тобто підозріло одразу після катастрофи), і вирішили залишити його на місці, підозріло наказавши запечатати бетоном і вирішивши без рішення міжнародного суду виплатити компенсацію потерпілим родинам з державного бюджету Швеції згідно з рішенням Риксдагу. Носію повної інформації про вантажі та пасажирів капітану парому «Естонія» поміняли прізвище й громадянство (мешкає в США)[6]. Занурення для огляду останків корабля заборонено, виконання заборони покладено на фінську владу (хоча відомо про нагляд шведських ВПС за місцем катастрофи, щоби ніхто не досліджував причину трагедії парому «Естонія» в обхід державних органів). Підозрілим виявилася і офіційна заява прем'єр-міністра Швеції Карла Більда через 7 годин після катастрофи на паромі «Естонія» без розслідування причини загибелі: «Причина загибелі парому Естонія носить чисто технічний характер». Протягом 3 років комісія розслідування причин загибелі парому «Естонія» не брала до уваги свідчення очевидців — але тільки державну позицію Швеції для висновку в 1997 р.. Судно лежить на боці за 35 кілометрів на південний схід від фінського острова Уте за межами фінських територіальних вод на глибині близько 60 метрів.

  • 19 лютого 2009 уряд Естонії розпустив комісію з розслідування причин трагедії після її четвертого звіту.
Версія уряду Естонії

Згідно з офіційним висновком державної естонсько-фінсько-шведської комісії, причиною загибелі парома стали недоліки в конструкції суден типу «ролкери» (також звані «ro-ro»). В якості найбільш вірогідної причини загибелі парома були названі його конструктивні недоліки (відрив носового візора) і важкі погодні умови[7].

Галерея[ред.ред. код]

Документальне кіно[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Soomer, H.; Ranta, H.; Penttilä, A. (2001): Identification of victims from the M/S Estonia. International Journal of Legal Medicine 114: 259–262.
  • Hylkyjä Suomenlahdella ja Saaristomerellä, Vaheri-Hyvärinen-Saari, Karisto Oy, Hämeenlinna 1996
  • Helsingin Sanomat 29.9-14.10.1994
  • Helsingin Sanomat 13.12.1994

Посилання[ред.ред. код]