Етнічна еліта
Етнічна еліта — частина етнічної групи, яка взяла на себе роль її лідера і політичного керівника. На різних етапах історичного розвитку і залежно від умов, що склалися, роль етнічних лідерів або т. зв. «політичних антрепренерів етнічності» брали на себе аристократія, шляхта, духовенство, купецтво і т. д. З початком модернізації найчастіше етнічна еліта складається з прошарків, який за своїм майновим станом і соціальним статусом належать до середнього класу. Як правило, це середні торговці та підприємці, а також так звані «інтелектуали» — технократи, менеджери, інженери, люди вільних професій, інтелігенція тощо. Особливе місце серед етнічної еліти посідає гуманітарна інтелігенція[1]. Хоча їй відводиться, як правило, роль «звичайної піхоти етнічного відродження», але саме цей соціальний прошарок найбільш спроможний збудити етнополітичну активність «своєї» групи шляхом апеляції до історичної пам'яті, національних почуттів[2], формуючи відповідну морально-психологічну атмосферу. Найбільшого успіху етнічна еліта досягає тоді, коли відбувається узгодження поглядів та дій між її основними групами — гуманітарною інтелігенцією та інтелектуалами, зайнятими у сфері матеріального виробництва.
В Україні роль етнічної еліти в різні часи виконували ті соціальні верстви, чиї матеріальні і соціальні інтереси збігалися з настроями мас. У середньовіччі ними були духовенство, козацтво, частина дрібної і середньої шляхти, згуртоване у братства міщанство. В новий час етнічна еліта складалася переважно з гуманітарної інтелігенції[3] різночинного походження. В радянські часи крім формальної етнічної еліти, яка належала до комуністичної партійно-господарської номенклатури, утворилася неформальна етнічна еліта з представників переважно гуманітарної інтелігенції[1]. Наприкінці 1980 — на початку 1990-х рр. тимчасовий ситуативний збіг інтересів цих груп дав можливість об'єднати українське суспільство під гаслом унезалежнення країни і створення власної самостійної держави. Однак протиріччя між обома групами етнічної еліти у баченні змісту Української держави спричинив розпад короткочасного союзу між ними.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Гуманітарна інтелігенція радянської України 1920-х років: історіографія поняття [Архівовано 13 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Бонь, Олександр Іванович [Архівовано 13 квітня 2018 у Wayback Machine.] (2017). Серія: Історія. Збірник наукових праць. с. 136-144.
- ↑ Національні почуття [Архівовано 13 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Етнопсихологія. Савицька О. В., Співак Л. М. Навчальний посібник. — К.: Каравела, 2017. — 264 с. ISBN: 978-966-2229-19-6
- ↑ Новосадова, Н. Г. Політичні репресії проти інтелігенції на Житомирщині в 30-х роках ХХ століття. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету (XXXVII). pp. (2013). — 127-131. [Архівовано 15 квітня 2018 у Wayback Machine.] — (У статті подано визначення понять «інтелігенція» та «гуманітарна інтелігенція»).
Джерело[ред. | ред. код]
- Волобуєв В. Етногеографія // Малий етнополітологічний словник. — К.: МАУП, 2005. Стаття О.Майбороди