Ефект Вертера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Ефект Вертера» або «синдром Вертера» — масова хвиля наслідуваних самогубств, які відбуваються після самогубства, широко висвітленого телебаченням або іншими ЗМІ.

Страждання молодого Вертера[ред.ред. код]

Своєю назвою цей синдром зобов'язаний Йогану Вольфгангу Гете і його роману «Страждання молодого Вертера», що вийшов у світ в 1774 році. Герой твору, закоханий юнак, зневірившись знайти щастя з обожнюваною дівчиною, пускає собі в голову кулю. Відомо, що приводом для написання цього роману послужила нещасна любов самого Гете. Позбавлений надії на взаємність Гете впав у чорну меланхолію. Від передчасної загибелі письменника вберегло лише те, що він почав виливати свої переживання на папір — взявся за роман про юного Вертера, наділивши того власними почуттями й думками. «Я написав Вертера, щоб не стати Вертером» — говорив він.

Роман користується величезним успіхом. Відразу після публікації книга викликала цілу хвилю самогубств серед молодих людей. Під впливом твору Гете, по всій Європі романтично налаштовані юнаки, наслідуючи головного героя, почали позбавляти себе життя. Справа дійшла до того, що в низці країн небезпечний роман був заборонений.

Дослідження Девіда Філліпса[ред.ред. код]

Термін «Ефект або синдром Вертера» ввів у 19741975 роках американський соціолог Девід Філліпс. Провівши низку досліджень, прийшов до наступного висновку: відразу після публікації на перших шпальтах газет повідомлення про самогубство, число скоєних суїцидів різко збільшується. Причому саме в тих регіонах, де трагічний випадок отримав особливо широкий розголос.

Невпевнені у собі особи, особливо якщо їх життєва ситуація нагадує життєву ситуацію людини, що наклала на себе руки, зневірившись, не бачачи іншого рішення своєї проблеми, нерідко сприймають звістку про чиєсь самогубство як своєрідну підказку, і приймаються копіювати дії тих, хто багато в чому на них так схожий.

Причому, чим детальніше в пресі висвітлюються: мотиви, обставини і спосіб догляду якоїсь людини з життя, тим вище число наслідувальних суїцидів.

Приміром, якщо в газеті детально описувалося, як хтось звів рахунки з життям, на всій швидкості в'їхавши в придорожній стовп — дуже скоро кількість людей, які вирішили обрати саме такий спосіб самогубства — різко зростає.

Смерть Мерилін Монро знову змусила психологів і соціологів здригнутися від того, що після неї кількість самогубств зросла на 10%. Після цього, Девід Філіпс остаточно вирішив, що ефект Вертера існує. Виходить, що самогубство може бути не тільки соціально небезпечним, а й психічно заразним явищем.

Досвід Австрії[ред.ред. код]

Пізніше цей ефект підтвердив факт свого існування тим, що в Австрії 1980-х років надмірно зросла кількість самогубств, які відбувалися в метро. В результаті, в 1987 році Віденський Центр Кризової допомоги спільно з співробітниками Віденського метрополітену пішли на своєрідний експеримент. Вони домовилися про припинення освітлення подій про смерті на рейках або про замовчування таких фактів. Уже через місяць кількість самогубств в метро різко пішла на спад — знизилася майже в 3 рази. З тих пір в австрійській пресі діє заборона на висвітлення подібних трагічних подій.

Мислителі про наслідувані самогубства[ред.ред. код]

Багато сучасників Гете несхвально поставилися до роману «Страждання молодого Вертера», розсудивши, що його автор пропагує самогубство, як гідний вихід із життєвої кризи. Наприклад, видатний німецький просвітитель того часу Лессінг, віддаючи належне художнім якостям твору Гете, сильно критикував того за пропаганду песимізму і слабовілля. У своїх листах він закликав письменника змінити кінцівку на оптимістичнішу.

Інший просвітитель, Крістоф Фрідріх Ніколаї, пішов ще далі — написав таки свій варіант роману, давши книзі життєстверджуючу назву «Радості юного Вертера», і одружив в фіналі головного героя і обожнювану ним Лотту.

Про небезпеку наслідуваних самогубств на початку 20 століття попереджував професор протоієрей Смирнов, коли писав: «Виправдання, а тим більше прославлення самогубства є небезпечним особливо через те, що, за проведеними спостереженнями, вони діють заразливо не лише на дітей, але й на дорослих».[1] Про цей феномен згадував і Микола Гоголь: «Обережніше із молоддю, не отруюйте юність… Епідемія самогубств серед молоді перебуває у тісному зв'язку із настроями, що переважають у літературі, і частину вини за знищення молодого життя сучасна література повинна взяти на себе».[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Смирнов А. Самоубийство и христианский взгляд на жизнь //Сельский вестник. – Спб. 1914. С. 6
  2. 6. Кони А. Ф. Самоубийство в законе и жизни /Кони А. Ф. Собрание сочинений в 9 томах. Т .4. – М.: Юридическая литература, 1967. – С. 454 – 482. С. 465

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]