Ефіопська імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
የኢትዮጵያ ንጉሠ ነገሥት መንግሥተ
Mängəstä Ityop'p'ya
Ефіопська імперія
1137–1936
1941–1974

Прапор Ефіопії

Flag

Девіз
"Ефіопія простягає руки до Бога"
Гімн
Ityopp'ya Hoy[1]
ኢትዮጵያ ሆይ
"Ефіопія, будь щаслива"
Розташування Ефіопії
Столиця Аддис-Абеба
Мови амхарська
Релігії Ефіопська православна церква
Форма правління Автократія[2]
Імператор
 - 1137 Мара Теклє-Хаймано
 - 1930–1974 Хайле Селассіє I
Прем'єр-міністр
 - 1942–1957 Маконнен Енделкачеу
 - 1974 Мікаель Імру
Законодавчий орган Коронна Рада Ефіопії
Історичний період Середньовіччя / Холодна війна
 - Заснування 1137
 - Перша італо-ефіопська війна 1895–1896
 - Аддис-Абебський мирний договір 23 жовтня 1896
 - Прийняття Конституції 16 липня 1931
 - італійська колонізація 1936–1941
 - Абсолютна монархія 12 вересня 1974
Валюта Ефіопський долар
Попередник
Наступник
Blank.png Аксумське царство
Flag of Italy (1861-1946).svg Італійська Східна Африка
Італійська Східна Африка Flag of Italy (1861-1946).svg
Дерг Flag of Ethiopia (1975–1987).svg
Сьогодні є частиною Ефіопія
Еритрея

Ефіопська імперія (Амхарська: የኢትዮጵያ ንጉሠ ነገሥት መንግሥተ, Mängəstä Ityop'p'ya) також відома як Абіссінія, займала терен сьогоденної північної частини Ефіопії та Еритреї, існувала приблизно з 1137 (початок династії Загве) до 1974 року, коли монархія була повалена через державний переворот.

Після британської окупації Єгипту в 1882 році, була однією з двох африканських країн (друга — Ліберія) , що залишилися незалежними під час бійки за Африку Європейських імперіалістичних держав в кінці 19 століття.

Аксумська Ефіопія[ред.ред. код]

Докладніше: Аксумське царство

У 400-х роках до Р.Х., Аксумське царство було засновано на узбережжі Червоного моря — торгова держава, що торгувало прянощами з Індії. Близько 300 р. від Р.Х. Аксум прийняв християнство, і завоював сусіднє стародавнє царство Куш. Саме з цього часу Аксум почали називати імперією, а у кореспонденції використовують "Ефіопія". Протягом наступних кількох століть царство поширило владу на південь і на захід в Африці, а також на Аравійській півострів, і в цілому торгівля процвітала до мусульманського завоювання Єгипту близько 640 р. від Р.Х., після цього торгівля занепадає, і країна потроху зникає з історичної арени, останній Аксумський цар був убитий таємничою царицею Юдіт близько 960.[3]

Ефіопські Темні віки[ред.ред. код]

Наступні 40 років правління Аксумом царицею Юдіт, деякі вчені називають ефіопським темним століттям[3]. Цариця була гебрейського походження, через це місцеві християни зазнали притискань, багато християнських храмів було зруйновано. Дуже мало відомо про царицю або державу, якщо, звичайно, держава в той час існувала, проте єдине що можна стверджувати — це кінець контролю Аксуму над Ефіопією.

Династія Загве[ред.ред. код]

Останній із спадкоємців королеви Юдіт був повалений Мара Теклє Хаймано. Він заснував династію Загве у 1137 році, і одружився на жінці спадкоємиці останнього імператора Аксуму за для легітимності царювання. Династія Загве походила з Агау, чия влада ніколи не поширювалась власного етнічного терену. Столиця була перенесена в Адафа, біля сучасного Лалібела в горах Ласта. Загве продовжував традиції християнства Аксуму і побудували багато церков.

Соломонова династія[ред.ред. код]

У 1270 році династія Загве була повалена королем стверджуючим своє походження від Аксумських імператорів і, отже, від Соломона. Соломонова династія була з народу Хабеша, від цього власного імені отримала свою назву Абіссінія.

Хабеша царювали тільки з невеликими перервами з 1270 до кінця 20-го століття. Саме при цій династії, було приєднано більшу частину терену сьогоденної Ефіопії і деякі південні терени Еритреї. Вони успішно відбивалися від італійських, арабських і турецьких військ і здобули плідні контакти з деякими європейськими державами, зокрема, Португалією, з якою вони були союзниками у боротьбі проти останніх двох загарбників.

Бійка за Африку і модернізація[ред.ред. код]

У 1868 році після депортації декількох місіонерів і представників британського уряду Великобританія почали каральну експедицію в Ефіопію. Кампанія мала успіх для Англії і правитель Ефіопії покінчив життя самогубством. 1880-і роки були відзначені Бійкою за Африку. Італія, намагаючись отримати колонії в Африці, напала на Ефіопію і після успішного завоювання деяких прибережних теренів, погодилась на підписання Уччіальського договору, створюючи колонію Еритрея .

Через істотні відмінності між італійським та амхарським перекладом Уччіальського договору, Італія вважала, що Ефіопія є васальною державою. Ефіопія скасувала договір в 1893 році. Принижена Італія оголосили війну Ефіопії в 1895 році. Перша італо-ефіопська війна призвела до битви при Адуа в 1896 році, в якій Італія була остаточно переможена. У результаті було підписано Аддіс-Абебський договір у жовтні, де було чітко демарковано кордони та Італія змушена була визнати незалежність Ефіопії.

Делегації Великобританії і Франції — європейських держав, колоніальні володіння лежали поруч з Ефіопією незабаром прибули в ефіопську столицю, за для підписання відповідних договорів з ефіопським володарем.

Італійське вторгнення і Друга світова війна[ред.ред. код]

У 1935 італійські війська під командуванням маршала Еміліо де Боно вторглися в Ефіопію. Війна тривала сім місяців до часу коли перемога Італії була оголошена. Вторгнення було засуджено Лігою Націй. На цей раз Італія використала гірчичний газ, не звертаючи уваги на Женевські угоди, які вони підписали сім років тому. 150,000 жертв було отруєно гірчичним газом. Після війни Італія приєднала Ефіопію, об'єднавши його з іншими колоніями Італії в Італійську Східну Африку, і Віктор Емануїл III прийняв титул імператора Абіссінії. Окупація Італією тривала п'ять років.

Встановлення Дерг[ред.ред. код]

У 1974 році прорадянська марксистсько-ленінська військова хунта, "Дерг", на чолі з Менгісту Хайле Маріам , повалила уряд Хайле Селассіє I і встановила однопартійну комуністичну державу. Хайле Селассіє був поміщений у в'язницю і помер при нез'ясованих обставинах.

Примітки[ред.ред. код]

  1. www.nationalanthems.info
  2. Nathaniel T. Kenney, "Ethiopian Adventure", National Geographic, 127 (1965), p. 555.
  3. а б Adekumobi, p. 10


Література[ред.ред. код]

  • Adekumobi, Saheed A., Greenwood Publishing Group (Hrsg.): The History of Ethiopia. Westport 2007, ISBN 0-31332-273-2.
  • Pankhurst, Richard, Blackwell Publishing (Hrsg.): The Ethiopians: A History. Oxford 2001, ISBN 0-63122-493-9.
  • Shillington, Kevin, Routledge (Hrsg.): Encyclopedia of African History, Ausgabe 1. London 2004, ISBN 1-57958-245-1.