Жак Пікар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жак Пікар (в центрі) та Дон Волш (ліворуч)

Жак Пікар (фр. Jacques Piccard; * 28 липня 1922 року, Брюссель, Бельгія — † 1 листопада 2008 року, Швейцарія) — швейцарський океанолог, один з трьох людей, хто побував на дні Маріанської западини.

Жак Пікар народився в Брюсселі в сім'ї фізика і винахідника Огюста Пікара. Разом з батьком брав участь у будівництві і випробуваннях батискафа «Трієст». Назву апарат отримав на честь міста Трієст, Італія, в якому було виконано основні роботи зі створення апарата. «Трієст» було спущено на воду в серпні 1953 і він зробив кілька занурень у Середземному морі з 1953 до 1957 року. Основним пілотом став Жак Пікар, а в перших зануреннях також брав участь його батько, якому на той час випонилося 69 років. В одному з занурень апарат досяг рекордної на той час глибини 3150 м.

1958 року «Трієст» було куплено ВМФ США, оскільки на той час Сполучені Штати стали виявляти зацікавленість у дослідженні океанських глибин, але не мали в своєму розпорядженні подібних апаратів. Після купівлі конструкцію батискафа було допрацьовано — на заводі Круппа в місті Ессен, Німеччина було виготовлено міцнішу і довговічнішу гондолу. Нова гондола виявилася дещо важчою, і місткість поплавця теж довелося збільшити. Жак Пікар залишався основним пілотом і техніком апарату протягом 1958—1960 років, оскільки мав на той час значний досвід занурень.

Нова гондола дозволяла «Трієсту» опускатися на будь-які відомі глибини, не піддаючи небезпеці екіпаж. Тому місцем наступних занурень було обрано Маріанську западину, в якій розташовано найглибшу точка Світового океану. Ця серія занурень отримала офіційну кодову назву «Проект Нектон».

Батискаф «Трієст»
Батискаф «Трієст» перед зануренням, 23 січня 1960 року

Під час реалізації проекту 23 січня 1960 року Жак Пікар і лейтенант ВМФ США Дон Волш здійснили занурення на глибину 11 022 м, що є абсолютним рекордом глибини як для пілотованих, так і для безпілотних апаратів. Занурення тривало близько 5 годин, підйом — близько 3 годин, час перебування на дні становив 12 хвилин. Одним з найважливіших наукових результатів занурення стало виявлення високоорганізованого життя на таких глибинах.

Під час цієї надзвичайної експедиції було спростовано одну з гіпотез — про неперемішування шарів води на великих глибинах. З батискафа на граничній глибині спостерігали двох риб. Це свідчило про існування вертикальних підводних течій: адже для живих істот необхідний кисень, що приносить течія з поверхні. Цей висновок застеріг учених від ідеї використання океанських глибин для поховання відходів атомної промисловості.

Коли батискаф «Трієст» опускався на дно найглибшої западини в Світовому океані, він тричі зупинявся, начебто зустрічаючи якусь невидиму перепону. Перепоною на шляху вважають різке збільшення щільності води. У океані з глибиною, як правило, знижується температура і підвищується солоність води, внаслідок чого збільшується її густина. На деяких глибинах ці зміни відбуваються стрибкоподібно. Шар, в якому відбувається різка зміна температури і щільності води, так і називається «Шаром стрибка». Таких шарів в океані зазвичай буває один або два. Занурення «Трієста» виявило третій.

Пізніше Пікар написав книгу «Глибина 11 тисяч метрів», в якій описав події від створення батискафа до його занурення у Маріанській западині[1].

1964 року в Женевському озері запрацював мезоскаф «Огюст Пікар», обладнаний 40 посадочними місцями з ілюмінаторами.

1969 року Жак Пікар брав участь у місії Grumman/Piccard PX-15[2] — підводній подорожі течією Гольфстрім у складі екіпажу з шести осіб на сконструйованому ним автономному підводному апараті «Бен Франклін». Ця подорож від берегів Флоріди до Нової Шотландії тривала 30 днів.

Син Жака Пікара Бертран — відомий повітроплавець, він першим здійснив безпосадочну кругосвітню подорож на аеростаті[3].

Джерела[ред.ред. код]