Джалал-Абадська область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Жалалабатська область)
Перейти до: навігація, пошук
Жалалабатська область
Розташування
Основні дані
Прізвисько:
Країна: Киргизстан Киргизстан
Утворена: 21 листопада 1939
Населення: 1 036 700 (2011)[1]
Площа: 33,700 км²
Густота населення: 30,76 осіб/км²
Телефонні коди: +-32
Обласний центр: Джалал-Абад
Райони: 8
Міста:

обласного значення
районного значення


5
Смт: 8
Села: 415
Селищні ради:
Сільські ради:
Номери автомобілів:
Інтернет-домени:
Обласна влада
Веб-сторінка:
Голова ОДА: Жусупбек Шаріпов
Рада:
Голова ради:

Жалалабатська область (кирг. Жалалабат областы) — адміністративно-територіальна одиниця Киргизстану. Обласний центр — місто Джалал-Абад. Населення — 962,200 чоловік (на 2005 рік). Жалалабатська область була утворена 21 листопада 1939 року. 27 січня 1959 року вона стала частиною Ошської області, але була поновлена, як область 14 грудня 1990 року. Адміністративна одиниця складається з 8 районів, включає 5 міст, 8 селищ міського типу і 415 сіл.[2]

Географія[ред.ред. код]

Жалалабатська область займає площу 33,700 км² (16.9% території всієї країни) і знаходиться у центрально-західній частині Киргизстану.

Південний край області є частиною Ферганської долини. Решта частина області має гірський рельєф. М41, основний автошлях з півночі на південь, сполучає місто Бішкек з містом Ош, має кривий маршрут, що проходить центром області. Інша дорога йде через південний край області майже до західного краю, а потім повертає на північний-схід до долини Чаткал, до Кизил-Адиру, що у Талаській області. Інша дорога (закрита у зимовий час, вимагає джип із серії Фергани) простягається на схід до Казармана і міста Нарин.

Невід'ємною частиною енергетичної системи країни є Токтогульське водосховище, яке поставляє електроенергію і воду для Киргизстану і сусідніх країн.

Історія[ред.ред. код]

Гірські регіони області заселили кочові племена киргизів-скотарів, тюркомовних переселенців з Алтаю. У більш рівнинних регіонах тривалий час зберігалися автохонні індоєвропейські групи іранського походження. До кінця середніх віків, після інтенсивних тюрксько-монгольських міграцій, вони поступово тюркизувалися, але зберегли досить розвинену міську та землеробську культуру: так утворюється узбецький етнос. Цей етнокультурний поділ за рівнем рельєфу у Ферганській долині в цілому і в області зокрема зберігався з кінця середніх віків до нашого часу, поки, вже після встановлення адміністративно-територіального поділу Киргизької РСР, групи традиційно гірських киргизів перейшли на осілий спосіб життя і переселилися ближче до підніжжя гір. Територія області до кінця XIX століття перебувала під контролем Кокандського ханства, поки і ханство, і залежні від нього території не увійшли до складу Російської імперії. Власне Жалалабатська область була утворена в 1939 році. Потім, під час програми з адміністративно-територіального укрупнення, вона була скасована в 1959 році (увійшла до складу Ошської області). Згодом знову відновлена у 1990 році, через швидке зростання її населення.

У листопаді 2005 року, в колоніях Жалалабатської і Чуйської областей стався найгучніший тюремний бунт на пострадянському просторі. Заколот був припинений за допомогою вогнепальної зброї і бронетехніки. За офіційними даними, в ході операції загинули кілька десятків осіб.[3]

Населення[ред.ред. код]

Ствном на 2011 рік в області проживає 1 036 700 осіб (20 % населення Киргизстану), населення за даними статистики 2003 року — 834 тис. осіб, густота населення 26 осіб на 1 км² (в долинах 200—500 осіб 1 км², в горах 0-5 осіб 1 км² . Для області традиційно характерна висока народжуваність, особливо в сільській місцевості, хоча вона значно знизилася. У населенні області переважають киргизи (близько 72%), узбеки (близько 25%), які складають основну масу прикордонного населення Ферганської долини, є невелика кількість росіян і турків. Основна релігія — іслам світського спрямування, з домішками шаманізму в середовищі киргизів. Середній розмір домогосподарства в області — 5,5 людини (найвищій показник в республіці). Сільські киргизи спочатку кинулися в Джалал-Абад, потім у Чуйську область і Фрунзе (Бішкек), а останнім часом на заробітки до Росії. Високогірні райони області є регіоном традиційного проживання киргизів — кочівників і скотарів (див. Тюрки), що складають абсолютну більшість населення області. Але в силу свого прикордонного положення поруч з Узбекистаном, в області висока частка різноманітних етнічних меншин. За даними перепису 1999 року, в області проживало 868 тис. жителів (962 тис. у 2005 році) — 18 % населення країни.

Національний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад населення області:[4][5]
Чисельність
в 1989 році
 % Чисельність
в 1999 році
 % Чисельність
в 2009 році
 %
всього 743 279 100,00 % 869 259 100,00 % 1 009 889 100,00 %
Киргизи 452 868 60,93 % 607 036 69,83 % 725 321 71,82 %
Узбеки 175 705 23,64 % 212 030 24,39 % 250 748 24,83 %
Росіяни 54 024 7,27 % 17 930 2,06 % 9 120 0,90 %
Турки 4 413 0,59 % 4 842 0,56 % 5 842 0,58 %
Таджики 4 525 0,61 % 5 236 0,60 % 5 642 0,56 %
Татари 15 936 2,14 % 6 933 0,80 % 3 694 0,37 %
Уйгури 3 360 0,45 % 3 776 0,43 % 3 271 0,32 %
Курди 8 173 1,10 % 2 158 0,25 % 1 902 0,19 %
Азербайджанці 586 0,08 % 259 0,03 % 996 0,10 %
Українці 9 503 1,28 % 2 463 0,28 % 789 0,08 %
Казахи 1 564 0,21 % 1 130 0,13 % 692 0,07 %
Хемшили [6] 382 0,04 % 352 0,03 %
Корейці 672 0,09 % 377 0,04 % 237 0,02 %
Німці 4 425 0,60 % 672 0,08 % 210 0,02 %
Башкири 1 055 0,14 % 392 0,05 % 164 0,02 %
Чеченці 255 0,03 % 114 0,01 % 89 0,01 %
Араби 65 0,01 % 861 0,10 % 75 0,01 %
Грузини 200 0,03 % 116 0,01 % 51 0,01 %
Туркмени 137 0,02 % 33 0,00 % 46 0,00 %
Перси 43 0,01 % 58 0,01 % 46 0,00 %
Білоруси 624 0,08 % 115 0,01 % 45 0,00 %
Балкарці 126 0,02 % 49 0,01 % 44 0,00 %
Вірмени 730 0,10 % 109 0,01 % 38 0,00 %
Дунгани 60 0,01 % 24 0,00 % 36 0,00 %
Кримські татари 2 261 0,30 % 18 0,00 % 31 0,00 %
інші 1 969 0,26 % 2146 0,29 % 408 0,05 %

Економіка[ред.ред. код]

Основні соціально-економічні показники[ред.ред. код]

  • Населення: 1 023 200 (оцінка на 1 січня 2010)[7]
  • Зайняте населення: 390 700 (2008) [8]
  • Чисельність зареєстрованих безробітних: 18 707 (2008)[9]
  • Експорт: 87,1 млн. $ (2008)[10]
  • Імпорт: 111,5 млн. $ (2008) [11]
  • Прямі іноземні інвестиції (2008): 16,8 млн. $ [12]

Економіка[ред.ред. код]

Індустріалізація області, що проводилася за часів СРСР, виражалася в основному в будівництві великих ГЕС, основний кваліфікований обслуговуючий персонал на яких був з РРФСР і УРСР. Тоді ж інтенсивно розвивалося бавовництво, іригаційне зрошення в умовах колгоспних і радгоспних господарств, де було задіяно киргизьке і узбецьке населення. Розпад СРСР призвів до деіндустріалізації краю, як і країни в цілому, занепаду технологічно оснащеного сільського господарства. Адміністративна одиниця страждає від безробіття, що досягає 70%. В області в минулому вівся інтенсивний видобуток нафти, газу, кам'яного вугілля (Кок-Янгак, Таш-Кумир) і поліметалічних руд. Основний внесок в економіку приносить електроенергія з каскаду ГЕС і водосховищ на річці Нарин: Токтогульське водосховище, Курпсайське водосховище, Таш-Кумирське водосховище, Учкурганське водосховище). За радянських часів помітним був внесок у машинобудування, електротехніку, будівництво, бавовно-очисну, легку та харчову промисловості. У Ферганській долині розвинене поливне землеробство. Спеціалізація: зернові, бавовник, тютюн, виноград, садівництво, тваринництво (вівці, кози, корови, коні), шовківництво; на схилах - богарне землеробство. У горах найважливіша галузь — вівчарство.

Населені пункти[ред.ред. код]

В області розташовані такі міста:

Райони Жалалабатської області[ред.ред. код]

Жалалабатська область поділена на 8 районів (південні райони пронумеровані зі сходу на захід): [13]:

Район Столиця Розташування
Сузацький район Сузак південь1
Базар-Коргонський район Базар-Коргон південь2
Ноокенський район Массі південь3
Аксийський район Кербен південь4
Ала-Букський район Ала-Бука південь5
Чаткальський район Каниш-Кия захід
Токтогульський район Токтогул північ
Тогуз-Тороський район Казарман схід

Визначні пам'ятки[ред.ред. код]

Область має в своєму розпорядженні рекреаційно-туристичний матеріал. Тут розташовано три особливо охоронювані природні території: Беш-Аральський державний заповідник, Сари-Челекський державний біосферний заповідник і Падишатинський державний заповідник. Сам обласний центр — місто Джалал-Абад здавна є курортом (мінеральні джерела). Також на території області розташовані Арсланбобські водоспади, озеро Сари-Челек; середньовічний мавзолей Шах-Фазіль (XIII століття).

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]