Жанна д'Арк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жанна д'Арк
Jeanne d'Arc
Joan of arc miniature graded.jpg
Мученик
Народилася 1412, Домремі, Франція
Померла 30 травня 1431, Руан, Франція
Канонізована 16 травня 1920
Беатифікована 18 квітня 1909
День пам'яті 30 травня
Покровитель Франції Blason Jeanne-d-Arc.svg; мучеників; бранців; вояків; людей, над побожністю яких насміхаються; в'язнів; жінок, які служать у збройних силах
Запит «Орлеанська діва» перенаправляє сюди. Див. також інші значення

Жа́нна д'Арк (Орлеанська Діва) (фр. Jeanne d'Arc (la Pucelle d'Orléans), *6 січня 1412 — 30 травня 1431) — національна героїня Франції, католицька свята.

Жанна, селянська дівчина зі сходу Франції, стверджувала, що мала видіння від Бога, у котрих їй було доручено врятувати Францію від англійського панування наприкінці Сторічної війни. Вона очолила французькі війська, і спочатку її діяльність принесла французам чимало успіхів та особисту славу самій Жанні, але потім вона почала зазнавати невдач.

Орлеанська Діва воювала проти англійців на боці майбутнього короля Карла VII; була схоплена бургундцями, союзниками англійців, і 30 травня 1431 року спалена на вогнищі в Руані «за єресь, відьомство і носіння чоловічого одягу».

Одразу ж після її смерті з волі короля та за наказом Папи Римського розпочався реабілітаційний процес, який проходив у Парижі та Руані в 14551456 роках і відновив добре ім'я Орлеанської Діви.

У 1920 році Римо-Католицька Церква оголосила Жанну д'Арк святою.

Постать Жанни д'Арк багато використовувалась у мистецтві та літературі, наприклад такими митцями, як Христина Пізанська, Шекспір, Вольтер, Шіллер, Верді, Брехт.

Біографія[ред.ред. код]

Жанна була донькою Жака д'Арка та Ізабелли Роме, що жили в Домремі, селищі, яке належало тоді герцогству Барському, а пізніше було анексоване провінцією Лоррен і перейменоване у Домремі-ла-Пюсель[1]. Її батькам належали 50 акрів (20 га) землі. Батько Жанни крім роботи на полі виконував обов'язки збирача податків і голови сільської сторожової служби[2]. Вони жили в відокремленій частині північно-східної території, яка залишилася лояльною французькій короні, хоча з усіх боків її оточували бургундські землі. Впродовж дитинства Жанни на село було здійснено кілька рейдів і одного разу його спалили.

На судовому процесі Жанна стверджувала, що їй 19, тож вона, мабуть, народилася у 1412. Вона свідчила також, що вперше до неї прийшло видіння приблизно у 1424, коли їй було дванадцять. Вона була сама в полі й побачила три постаті, в яких упізнала архангела Михаїла, святу Катерину та святу Маргариту, які звеліли їй вигнати англійців і привести дофена у Реймс на коронацію. Вона говорила, що заплакала, коли вони пішли — настільки вони були прекрасними[3].

Коли їй виповнилося шістнадцять, вона попросила родича, Дюрана Лассуа, провести її до сусідного селища Вокулер, в якому вона звернулася до командира гарнізону графа Робера де Бодрікора з проханням надати їй дозвіл відвідати королівський двір у Шіноні. Саркастична відмова Бодрікора не змусила її відмовитися від задуманого. Наступного року, в січні, вона повернулася, й цього разу її підтримали двоє людей, що мали певну вагу: Жан де Мец та Бертран де Пуленжі[4]. Заручившись їхнью підтримкою вона вдуге звернулася з проханням і зробила надзвичайне передбачення про зміну становища біля Орлеана[5].

Шлях угору[ред.ред. код]

Коли вісті з фронту підтвердили передбачення Жанни, Лаустон де Бодрікур дав їй ескорт для подорожі до Шінона. Пробираючись через ворожу бургундську територію, вона переодягнулася в чоловічий одяг[6]. Прибувши до королівського двору, вона отримала приватну аудієнцію з Карлом VII і справила на нього враження. На той час теща Карла Йоланда Арагонська фінансувала загін для підмоги Орлеану. Жанна попросила у неї дозволу поїхати із загоном і носити лицарський обладунок. Броню, коня, меч, стяг та інше спорядження їй подарували. Можливо, сприятливе ставлення королівського двору до Жанни пояснювалося тим, що вони бачили в ній єдину надію порятунку режиму, що загрожував от-от розвалитися[7].

Жанна надала затяжному англо-французькому конфлікту характеру релігійної війни[8]. У цьому був свій ризик. Радників Карла бентежило, що її можуть звинуватити в єресі або у відьомстві, якщо не вдасться підтвердити поза будь-яким сумнівом її релігійність. Вороги Карла могли б легко проголосити, що його королівство — дар диявола. Щоб запобігти такій можливості, дофен звелів провести теологічний іспит у Пуатьє і підтвердити її моральність. У квітні 1429 комісія свящиників проголосила Жанну дівчину «бездоганного життя, доброю християнкою, наділеною чеснотами скромності, чесності та простоти»[8]. Теологи із Пуатьє не винесли рішення щодо її божого натхнення. Вони тільки повідомили, що можна зробити «сприятливе припущення» щодо божої природи її місії. Карлу цього вистачило, але вони переклали відповідальність на нього, зазначивши, що саме він зобов'язаний випробувати Жанну: «Сумніватися у ній, чи відмовитися від підозри злодіяння означало б висловити недовіру Святому Духові й бути негідними божої допомоги»[9]. Перевіркою істинності її тверджень мала стати перемога під Орлеаном.

Жанна прибула до Орлеана 29 квітня 1429, але Жан де Дюнуа, який очолював тоді родину герцогів Орлеанських, спочатку не надав їй прав бути присутньою на військових радах, і не повідомляв її про заплановані атаки на ворога. Але це не зупинило її. Вона приходила на більшість нарад і брала участь у сутичках. Історики сперечаються про те, наскільки вона здійснювала керівництво військом. Традиційні історики, такі як Едуар Перруа, роблять висновок, що вона була прапороносцем і її основна роль була в підтриманні бойового духу[10]. Цей аналіз зазвичай опирається на свідчення судового процесу, на якому вона заявила, що віддавала перевагу стягу, а не мечу. Нові дослідники, які опираються на свідчення процесу відміни вироку, стверджують, що командири вважали її вмілим тактиком і успішним стратегом. Стівен В. Річі вважав, що вона повела за собою війська й отримала дивовижну низку перемог, які змінили хід війни[6]. У будь-якому випадку історики погоджуються, що впродовж її недовгої кар'єри військо добилося видатних успіхів[11].

На чолі війська[ред.ред. код]

Жанна відкинула обережну стратегію, характерну для французького командування попередніх кампаній. Упродовж п'яти місяців облоги оборонці Орлеана зробили тільки одну агресивну спробу, яка завершилася катастрофою. 4 травня французи атакували й захопили фортецю Сен-Лу, а 5 травня вона здійснила марш до другої фортеці під назвою Сен-Жан-ле-Блан, де не зустріли опору, оскільки супротивник її покинув. На раді наступного дня вона виступила проти Жана Орлеанського, вимагаючи нового наступу. Жан Орлеанський звелів замкнути міську браму, щоб запобігти новій битві, але вона скликала міщан та простих вояків і змусила мера відчинити браму. Тільки з одним капітаном вона вийшла за місто й захопила фортецю Сен-Огюстен. Того вечора вона довідалася, що її виключили з військової ради, на якій командування вирішило чекати на підмогу перед наступною дією. Всупереч цьому рішенню вона наполягла 7 травня на атаці головної твердині англійців — Ле-Турель[12]. Коли Жанна отримала поранення стрілою в шию, але повернулася, щоб повести військо в останній наступ, вона здобула статус героїні в очах сучасників[13].

Після несподіваної перемоги під Орлеаном з'явилося багато пропозицій подальших наступальних дій. Англійці очікували спроби відвоювання Парижа або наступу в Нормандії. Жанна переконала Карла VII надати їй статус спільного командування військом разом із герцогом Джоном II Алансонським. Король схвалив її план відвоювання ближніх мостів через Луару, що було прелюдією до наступу на Реймс та коронації Карла VII. Реймс був традиційним місцем коронації французьких королів. План був сміливим, бо Реймс розташований приблизно вдвічі далі, ніж Париж, глибоко в території ворога[14].

Французьке військо відвоювало Жаржо 12 червня, Мен-сюр-Луар 15 червня, і Божансі 17 червня. Герцог Алансонський погоджувався із усіма рішеннями Жанни. Інші командири, включно із Жано Орлеанським перебували під таким враженням від успіху Жанни під Орлеаном, що стали її прихильниками. За словами Алансона вона врятувала йому життя під Жарго, попередивши про наступний артилерійський удар[15]. Під час битви при Жарго Жанна сама отримала удар кам'яним ядром по шолому. Підмога анлійцям прибула в область військових дій 18 червня. Силами командував сер Джон Фастолф. Битву при Пате можна порівняти з битвою при Азенкурі, хоча наслідок був протилежним. Французький авангард атакував раніше, ніж англійські лучники змогли завершити приготовування до оборони. В результаті значна частина англійського загону загинула, а більшість командирів були вбиті або потрапили в полон. Фастолф утік із невеличким загоном і став цапом-відбивайлом, на якого звалилася критика за принизливу поразку. Французькі втрати були мінімальними[16].

Жанна д'Арк на коронації Карла VI, Домінік Енгр (1780—1867)

Французькі сили вирушили у напрямку Реймса з Жіан-сюр-Луар 29 червня, а 3 липня їм здався бургундський гарнізон міста Осер. Інші міста на шляху війська теж без опору переходили на бік французів. Труа, місто в якому була підписана угода, що ставила мету позбавити Карла VII прав на трон, капітулювало після безкровної чотириденної облоги[17]. На час, коли французькі сили підходили до Труа, у них закінчувався провіант, але тут їм пощастило. Мандрівний чернець на ймення брат Рішар проповідував в околицях Труа кінець світу й переконав місцевих жителів, садити боби, які дозрівали рано. Голодне військо прибуло саме на урожай[18].

Реймс відкрив міську браму перед силами французів 16 липня. Коронація відбувалася наступного ранку. Хоча Жанна та герцог Алансонський закликали до швидкого маршу на Париж, королівський двір віддав перевагу переговорам із герцогом Бургундським із метою досягнути перемир'я. Герцог Філіп Добрий нарушив угоду, використавши її лише для того, щоб зміцнити захист Парижа[19]. У проміжку між сутичками французькі війська пройшли маршем околиці Парижа, і їм мирно здалися ще кілька міст. Англійські сили на чолі з герцогом Бредфордським вирушили назустріч французам і вийшли на позиції проти них 15 серпня. Штурм Парижа почався 8 вересня. Незважаючи на поранену стрілою арбалета ногу, Жанна продовжувала керувати військами до кінця дня. Наступного ранку прийшов королівський наказ відступити. Більшість істориків звинувачують у політичних помилках, що сталися після коронації, великого шамберлена Жоржа де ля Тремуайя[20]. У жовтні Жанна захопила Сен-П'єрр-ле-Мутьє і отримала дворянство.

Полон[ред.ред. код]

Після кількох незначних сутичок в околицях Ла-Шаріте-сюр-Луар впродовж листопада та грудня, у квітні наступного року Жанна вирушила в Комп'єнь, щоб допомогти місту вистояти англо-бургундську облогу. 23 травня 1430 вона потрапила в полон. Це сталося, коли її сили атакували бургундський табір при Марньї[21]. Коли бургундці отримали шеститисячне підкріплення, Жанна звеліла своїм силам відстояти на укріпленій позиції[21], але сама, за законами честі, останньою покинула поле бою. Бургундці оточили ар'єргард, і її збили з коня стрілою. Вона спочастку відмовилася здатися[22]. У ті часи було заведено платити за бранців викуп, але випадок із Жанною був особливим. Багато істориків звинувачують Карла VII в тому, що він не втрутився. Вона кілька разів робила спроби втечі, одного разу стрибнула з 21-метрової вежі у Вермандуа на м'яку землю в фортечному рові. Після цієї спроби її перевели в бургудське місто Аррас.

Врешті-решт, англійці викупили її у герцюога Філіпа Бургундського. Значну роль у переговорах та в судовому процесі взяв на себе єписком П'єр Кошон із Бове, який симпатизував англійцям[23].

Судовий процес[ред.ред. код]

Вежу в Руані, в якій Жанну тримали під час судового процесу, стали називати вежою Жанни д'Арк. При спробі втечі вона стрибнула з іншої, мабуть, подібної вежі.

Звинувачення в єресі й судовий процес були політично мотивовані. Герцог Бедфордський оголосив, що французький престол повинен по праву належати його племіннику Генріху VI. Внаслідок дій Жанни відбулася коронація конкурента, тож, звинувачення Жанни було спробою поставити під сумнів легітимність її короля. Судовий процес розпочався 9 січня 1431 в Руані, де розташовувався англійський окупаційний уряд[24]. В ході процесу були порушення процедури.

Допит Жанни д'Арк у в'язниці кардиналом Вінчестера. Картина Іпполіта Делароша, 1824. Руанський музей красних мистецтв.

Основна проблема була в тому, що згідно з церковними законами єпископ Кошон не мав юрисдикції в справі[25]. Його призначення відбулося тому, що його підтримував англійський уряд, який фінансував процес. Церковний нотаріус Ніколя Байї, якому доручили зібрати свідченні проти Жанни, не знайшов нічого крамольного[26]. Без таких свідчень суд не мав підстав розпочати процес. Розпочавши процес, суд також порушив церковний закон, відмовивши їй у праві на адвоката. На першому засіданні Жанна скаржилася, що всі присутні налаштовані проти неї й попросила, щоб запросили «французького церковника»[27].

Протоколи судових засідань свідчать про непересічний інтелект Жанни. Знаменитий такий обмін репліками. Коли її спитали, чи відомо їй, що вона в божій милості, вона відповіла «Якщо ні, то хай Бог візьме мене в свою милість, а, якщо так, то хай Бог і надалі тримає мене»[28]. Запитання — схоластична пастка. Церковна доктрина стверджує, що жодна людина не може бути впевнена в божій милості. Відповівши «так», вона сама звинуватила б себе в єресі. Відповівши, ні — визнала б свою провину. Писар Буаґійом пізніше свідчив, що, почувши цю відповідь, судді були приголомшені[29]. Цей діалог справив таке враження на Бернарда Шоу, що він повністю включив його буквальний переклад у текст п'єси «Свята Жанна».

За свідченнями декого з людей, що брали участь у процесі, значна частина протоколів засідань була пізніше змінена так, щоб зашкодити Жанні. Деякі церковні сановники, включно з інквізитором Жаном Леметром, змушені були діяти в умовах примусу, навіть погроз розправи з боку англійців. Приписи інквізиції вимагали, щоб Жанну тримали в церковній в'язниці під наглядом жіночої охорони, тобто черниць. Однак, англійці тримали її у світській в'язниці під охороною англійської варти. Єпископ Кошон відмовив Жанні в праві звернутися до Базельського собору й до Папи, що припинило б процес[30].

Дванадцять статей звинувачення, що підводять підсумок судового процесу, суперечать навіть уже підправленим судовим протоколам[31]. Неграмотна підсудна, підписала заяву про зречення прав, якого не розуміла, під загрозою негайної страти. Суд замінив заяву іншою[32].

Страта[ред.ред. код]

Смерть Жанни д'Арк на вогнищі, картина Германна Штільке (1803—1860).

Єресь каралася смертю тільки у разі рецидиву. Підписавши заяву про зречення, Жанна погодилася носити жіноче вбрання. Через кілька днів вона повідомила одного з членів трибуналу, що «важливий англійський лорд увійшов до її в'язниці й намагався взяти її силою»[33]. Вона знову почала одягатися в чоловіче вбрання, щоб захиститися від згвалтування, або ж, за свідченням Жана Массьє, тому, що її сукню вкрали, й їй не було в що одягнутися[34]. З точки зору доктрини, те, що вона переодягалася пажем під час подорожі через ворожу територію й носила броню в битві, не було провиною. «Хроніки діви» стверджують, що переодягання запобігало згвалтуванню в польових умовах. Церковники, які пізніше свідчили на повторному реабілітаційному процесі, стверджували, що вона продовжувала одягатися в чоловіче вбранння у в'язниці, щоб запобігти зґвалтуванню[35]. Жанна прагнула зберегти цнотливість. Чоловіче вбрання сповільнило б ґвалтівника, крім того в ньому чоловіки менш ймовірно сприймали б її за об'єкт сексуальних домагань[36]. Коли її запитали про одяг, вона зіслалася на іспит у Пуатьє. Протоколи того іспиту не збереглися, але все вказує на те, що теологи з Пуатьє схвалили її дії. Іншими словами, вона мала місію виконати чоловічу роботу, а тому їй слід було одягатися, як чоловіку[37]. Впродовж своєї військової кар'єри вона також коротко стриглася і не відмовилася від цієї звички у в'язниці. Її прихильники, такі як теолог Жар Герсон, захищають її звичку. Це ж робив інквізитор Бреаль під час реабілітаційного процесу[38]. Попри це, у 1431 суд виніс їй смертельний вирок.

Збереглися свідчення очевидців смерті Жанни на вогнищі 30 травня 1431. Її прив'язали до високого стовпа на Старому ринку в Руані. Вона попросила двох ченців, брата Мартена Ладвеню та брата Ізамбара де ла П'єра, тримати перед нею розп'яття. Один селянин зробив для неї невеликий хрест, який вона одягнула поверх сукні. Коли вона перестала дихати, англійці розгребли грань, щоб продемонструвати її обсмалене тіло з метою запобігти чуткам, що їй вдалося утекти живою. Потім вони ще двічі спалили тіло, доки воно не перетворилося в попіл, й заборонили збирати його як реліквію. Те, що від неї залишилося, викинули в Сену. Кат, Джеффрі Терадж, пізніше стверджував, що «… дуже боявся прокляття»[39]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • 127 Жанна — астероїд, названий на честь цієї жінки.

Кіноматограф та Анімація[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Condemnation trial, p. 37.[1] . Retrieved 23 March 2006.
  2. Pernoud and Clin, p. 221.
  3. Condemnation trial, pp. 58-59.[2] . Retrieved 23 March 2006.
  4. Свідчення Жана де Меца на повторному процесі. [3] . Отримано 12 лютого 2006.
  5. Oliphant, ch. 2.[4] . Retrieved 12 February 2006.
  6. а б Richey, p. 4.
  7. Richey, «Joan of Arc: A Military Appreciation».[5] . Retrieved 12 February 2006.
  8. а б Vale, M.G.A., 'Charles VII', 1974, p. 55.
  9. Vale, M.G.A., 'Charles VII', 1974, p. 56.
  10. Perroy, p. 283.
  11. Pernoud and Clin, p. 230.
  12. DeVries, pp. 74-83
  13. Ревні католики вважають це доказом її божої місії. У Шіноні й Пуатльє вона оголосила, що в Орлеані справою покаже свою правоту. Завдяки зняттю облоги вона здобула пітримку визначних церковних сановників, таких як архієпископ Ембрюнський та теолог Жан Герсон, які одразу ж після подій під Орлеаном написали відгуки в її підтримку.
  14. DeVries, pp. 96-97.
  15. Nullification trial testimony of Jean, Duke of Alençon.[6] . Retrieved 12 February 2006.
  16. DeVries, pp. 114—115.
  17. DeVries, pp. 122—126.
  18. Lucie-Smith, pp. 156—160.
  19. DeVries, p. 134.
  20. Діапазон думок широкий — від м'якого натяку на інтиги до звинувачень. Безпристрасний аналіз можна прочитати у Gower, ch. 4.[7] (Accessed 12 February 2006). Інші приклади Pernoud and Clin, pp. 78-80; DeVries, p. 135; and Oliphant, ch. 6.[8] . Retrieved 12 February 2006.
  21. а б Geiger,Barbara A Friend to Compiegne // Calliope Magazine, 18 (April 2008) (8) С. 32–34.
  22. DeVries, pp. 161—170.
  23. «Joan of Arc, Saint». Encyclopædia Britannica. 2007. Encyclopædia Britannica Online Library Edition. 12 September 2007 <http://www.library.eb.com.ezproxy.ae.talonline.ca/eb/article-27055>.
  24. Judges' investigations 9 January — 26 March, ordinary trial 26 March — 24 May, recantation 24 May, relapse trial 28-29 May.
  25. Вирок повторного процесу пізніше підтвердив, що Кошон не мав права проводити процес. Дивіться Joan of Arc: Her Story Режіни Перно та Марі-Веронік Клен, стр. 108. Віце-інквізитор Франції з самого початку заперечував проти процесу з огляду на відсутність юрисдикції.
  26. Свідчення отця Байї на повторному процесі: [9] . Отримано 12 February 2006.
  27. Taylor, Craig, Joan of Arc: La Pucelle p. 137.
  28. Condemnation trial, p. 52.[10] . Retrieved 12 February 2006.
  29. Pernoud and Clin, p. 112.
  30. Pernoud and Clin, p. 130.
  31. Condemnation trial, pp. 314—316.[11] . Retrieved 12 February 2006.
  32. Condemnation trial, pp. 342—343.[12] (Accessed 12 February 2006)
  33. Дивіться Pernoud, p. 220, де цитується апеляційне свідчення брата Мартена Ладвеню та брата Ізамбара де ла П'єра.
  34. Свідчення Жана Массьє на повторному процесі [13] . Отримано 12 February 2006.
  35. Свідчення на реабілітаційному процесі Ґійома де Маншона. [14] . Retrieved 12 February 2006.
  36. За словами фахівця з середньовічного одягу Адрієна Армана вона носила дві пари штанів, пристібнутих до жилета 20 застібками. Верхні штани були зроблені з швецької шкіри. «Jeanne d'Arc, son costume, son armure.»[15](фр.) . Retrieved 23 March 2006.
  37. Condemnation trial, p. 78.[16] (Accessed 12 February 2006). На повторному процесі професор теології із Пуатьє Сеген де Сеген не згадував питання чоловічого вбрання, але щиросердно свідчив про її набожність [17]. Retrieved 12 February 2006.
  38. Fraioli, «Joan of Arc: The Early Debate», p. 131.
  39. Pernoud, p. 233.

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми
  • DeVries, Kelly (1999). Joan of Arc: A Military Leader. Gloucestershire: Sutton Publishing. ISBN 0-7509-1805-5. OCLC 42957383. 
  • Gower, Ronald Sutherland. Joan of Arc. 
  • Pernoud, Régine (1955). The Retrial of Joan of Arc; The Evidence at the Trial For Her Rehabilitation 1450–1456. trans. J.M. Cohen. New York: Harcourt, Brace and Company. OCLC 1338471. 
  • Pernoud, Régine (1994). Joan of Arc By Herself and Her Witnesses. trans. E. Hymans. London: Scarborough House. ISBN 0-8128-1260-3. OCLC 31535658. 
  • Pernoud, Régine (1995). Jeanne d'Arc: La Reconquête de la France (French). Gallimard. ISBN 2-07-040230-4. OCLC 39883861. 
  • Pernoud, Régine; Clin, Marie-Véronique (1999). Joan of Arc: Her Story. trans. Jeremy Duquesnay Adams. New York: St. Martin's Griffin. ISBN 0-312-22730-2. OCLC 39890535. 
  • Quicherat, Jules-Étienne-Joseph, ред. (1965) [1841–1849]. Procès de condamnation et de réhabilitation de Jeanne d'Arc dite la Pucelle. Publiés pour la première fois d'après les manuscrits de la Bibliothèque nationale, suivis de tous les documents historiques qu'on a pu réunir et accompagnés de notes et d'éclaircissements. (French) 1–5. New York: Johnson. OCLC 728420. 
  • Richey, Stephen W. (2003). Joan of Arc: The Warrior Saint. Westport, CT: Praeger. ISBN 0-275-98103-7. OCLC 52030963.