Жан-Батист Анрі Лакордер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-Батист Анрі Лакордер в Санта Сабіна, Рим, картину написано Теодором Шассеріо (1840) Лувр

Жан-Батіст Анрі Лакордер; також Лякордер (фр. Jean-Baptiste Henri Lacordaire, en religion le père Henri-Dominique Lacordaire 12 травня 1802(18020512) Ресе-сюр-Урс Кот-д'Ор, Бургундія , Франція — 21 листопада 1861 Сорез, Тарн Франція) — французький католицький проповідник, член Французької академії; відновник ордена Домініканців у Франції (1850).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї колишнього військово-морського лікаря і дочки юриста.

Спочатку був адвокатом, вважався вольтерьянцем.

У 1824 році зайнявся вивченням богослов'я, прийняв духовне звання і виступив гарячим захисником християнства взагалі, в якому знаходив єдино правильне вчення про норми суспільного побуту, і зокрема католицтва, в якому вбачав єдину форму християнства, здатну здійснити його ідеали. Згідно з Ламенне, з яким він зблизився, Лакордер думав, що можна бути щирим католиком і в той же час прихильником політичної волі. У журналі Ламенне «l'Avenir» він гаряче обстоював незалежність церкви від уряду і після липневої революції заснував разом з Монталамбера, без дозволу держави, вільну колегію; колегія була закрита за розпорядженням цивільної влади, а в 1832 році заборонений татом журнал «L'Avenir».

Підкоряючись рішенням папи, Лакордер вступив до складу причту Собору Паризької Богоматері і з церковної кафедри став захищати чисто ультрамонтанське (тобто орієнтоване на римський престол, а не на національні віяння у французькому католицтві) вчення в галузі богослов'я. Щоб переконати вище духовенство у своїй відмові від колишніх ідей, Лакордер написав проти Ламенне «Considerations sur le système philosophique de M. Lamennais» (1834). У 1839 р. він надрукував «Mémoire pour le rétablissement en France de l'erdre des frères prê cheurs», і незабаром вступив в орден домініканців. Написана ним «Vie de Saint-Dominique» (1840) легендарна і чужа всякої критики.

Чарльз Форбс Рене де Монталемберт

У 1841 р. Лакордер повернувся з Італії до Парижа і знову з блискучим успіхом проповідував перед масами слухачів.

У 1848 р. він знову став журналістом, видавав «Ere nouvelle» і був обраний в члени установчих зборів, але скоро склав з себе депутатські повноваження.

З 1853 р. віддався виключно турботам про засновану ним колегію Sorrèze і написав «Lettres à un jeune homme sur la vie chrétienne» (1858), «Liberté de l'Eglise et de l'Italie», 73 проповіді та багато надгробних слів.

Оригінальну риску в проповідях Лакордера становить постійне зусилля скомбінувати католицьку церковну доктрину, в її ультрамонтанському вигляді, з вченням про політичну свободу і права народу. Не менш властиво йому прагнення погодити віру зі свободою наукового дослідження. У деяких проповідях, однак, він доходить до повного заперечення науки, освіти і розуму.

Мова проповідей Лакордера, повний антитез, романтики й ліризму, його шанувальники називали «мовою апостола». Він діяв більше на уяву і почуття слухачів, ніж на їх розум. Сам Лакордер писав, що бажаючи вилікувати хворобу століття — скептицизм і душевну смуту. Він більш просить, чим загрожує і примушує, більш щадить, ніж бичує. Його мова — наполовину релігійна, наполовину філософська, так як він прийшов до переконання в істині християнства головним чином шляхом міркування.

Після смерті Лакордера його твори були видані в 1866 р., збори його проповідей в 18861988 рр.

Окремо були видані його листування з Свєчіної (1862), з граф. Тур де Пен (1864), «Lettres à des jeunes gens» (1864), «Lettres à Th. Foisset» (1886).

Література[ред.ред. код]

Lacordaire, ca.1855
  • Chocarne, «Lacordaire, sa vie intime et religieuse» (1866), де розповідається, що Лакордер вів життя аскета і щодня катував себе
  • Montalembert, «Le Père Lacordaire» (1862)
  • De Broglie (промова при вступі Л. під Франц. акад., 1863)
  • Mourey, «Maladie et Mort de Lacordaire» (1868)
  • Villard, «Correspondance in é dite de Lacordaire» (з біографією та критич. нарисом, 1870)
  • De Broglie. «Le Père Lacordaire» (1889)
  • L. Comte, «Etude homilétique sur la prédication contemporaine. Monodet Lacordaire» (1882)
  • Nicolas, «Etude historique et critique sur le Père Lacordaire» (1886)
  • d'Haussonville, «Lacordaire» (Париж 1895), в «Grands écrivains français».