Жан-Батіст Каррьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-Батіст Каррьє
Jean-Baptiste Carrier
Jean-Baptiste Carrier.jpg
Народився 16 березня 1756(1756-03-16)
Йоле, департамент Канталь
Помер 16 жовтня 1794(1794-10-16) (38 років)
Париж
Громадянство Франція
Діяльність діяч Великої французької революції
Батько Жан Каррьє
Матір Маргарит Пює
Дружина Франсуаза Лакері

Жан-Батіст Каррьє (фр. Jean-Baptiste Carrier) (16 березня 175616 листопада 1794) — участник Великої французької революції, один із комісарів Конвента.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в Йоле, селі неподалік від Оріяка у Верхній Оверні, в багатодітній сім'ї селянина середнього достатку. Відвідував Єзуїтську колегію. В 1779 р. поїхав в Париж вивчати право. Повернувшись в 1785 року, отримав місце прокурора бальї Оріяка. 4 жовтня 1785 р. одружився з Франсуазою Лакеррі, дочкою місцевого купця. 1789 року вступив у Национальну гвардію і місцеві відділи Якобинского клубу і клуба Кордельєрів.

1792 року був обраний в Конвент від департамента Канталь. Долучився до монтаньярів. Після повернення контролю над Фландрією їздив туди як комісар Конвенту. Голосував за страту короля. 9 березня 1793 року сприяв створенню Революційного трибуналу без права апеляції, підтримавши пропозицію депутації від Паризької комуни на чолі з П'єром Гаспаром Шометом. Одним з перших зажадав арешту колишнього герцога Орлеанського. Активно брав участь у вигнанні жирондистів, після чого влітку їздив до Нормандії для боротьби з бунтівниками-федералістами. 8 жовтня 1793 року прибув в Нант для придушення вандейського заколоту з найбільш широкими повноваженнями.

Комісар в Нанті[ред.ред. код]

У в'язницях Нанта до того часу перебували тисячі полонених вандейців, священиків і т.д. А місто відчувало сильні труднощі з продовольством. До того ж серед заарештованих почалися епідемії (дизентерії, тифу і т.д.), від яких заражалися тюремники і медики. На нараді Каррьє з міською революційною радою було вирішено винищити полонених. У розправах активно брав участь добровольчий загін, який назвав себе «ротою Марата». Крім уже традиційного гільйотинування та масових розстрілів у тюрмах, Каррьє придумав новий спосіб - «потоплення» (noyade): полонених саджали в плоскодонну барку, вивозили вночі на середину Луари і там, відкривши люки, топили судно. Він сам назвав такий спосіб «вертикальною депортацією». Перше «потоплення» відбулося в ніч з 16 на 17 листопада (26-27 Брюмера), і сам Каррьє доповів про нього Конвенту:

Потоплення в Нанті в 1793 році. Картина Жозефа Обера (1882). Музей мистецтва та історії Шоле.

Подія іншого роду зменшує число священиків: 82 з числа тих, кого ми називаємо непокірними, були замкнені в барці на Луарі; я тільки що дізнався, і звістка ця є абсолютно точною, що всі вони загинули в річці[1].

У донесенні від 25 Фрімера він повідомляв про 58 священиків, завершивши повідомлення словами:

Що за революційний потік ця Луара?![2].

Всього таких «потоплень» було близько шести, кількість їхніх жертв різні історики оцінюють від двох до дев'яти тисяч. Каррьє приписують також інші звірства: так звані «республіканські шлюби», коли двох засуджених різної статі пов'язували голими разом і кидали в річку, оргії з вимушеною участю «підозрілих» тощо, але документальні підтвердження цього не знайдено. Так чи інакше, з тринадцяти тисяч ув'язнених загинуло десять, у тому числі близько двох тисяч було гільйотиновано або розстріляно, а близько трьох тисяч померло від тифу та інших хвороб.

Стягувані Каррьє податки і реквізиції в місті підривали торгівлю. Він звинувачував колег в помірності і вимагав жорстокіших репресій; генералу Нікола Аксо він писав: «Вам наказано спалювати будинки всіх заколотників, вбивати всіх їх жителів і реквізувати всі припаси». Врешті агент Комітету громадського порятунку Жюльєн з Парижа, який побував в Нанті, викрив його діяльність в листі до Робесп'єра від 4 лютого 1794 року. 8 лютого 1794 (20 Плювіоза II року) Каррьє був відкликаний з Нанта.

Падіння Каррьє[ред.ред. код]

У Парижі Каррьє став секретарем Конвенту. Побоюючись за своє життя, він долучився до термідоріанців і підтримав Термідоріанский переворот (27-28 липня 1794). Але йому не пощастило з організованим ним процесом над нантськими нотаблями, відправленими до Парижа ще в листопаді для суду за досить надуманими звинуваченнями. Процес відбувся 22-28 фрюктидора II року (8-14 вересня 1794). Мало того, що в новій ситуації обвинувачені були виправдані, але вони перетворилися на обвинувачів і дали свідчення, що викривали Каррьє та революційний комітет Нанта (склад якого до того часу вже змінився). Каррьє, що з'явився на процес, захищався дуже незграбно і тим погіршив своє становище; незабаром він сам потрапив під суд. У своє виправдання він дуже яскраво описав численні звірства вандейців, а також заявив, що якщо він винен, то разом з усім Конвентом: «Тут все винне, все, аж до дзвіночка голови!» Проте 26 фрімера III року (16 грудня 1794 р.) його гільйотинували на Гревській площі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ревуненков В.Г. Нариси з історії Великої Французької революції 1789—1814 рр. СПб: вид-во СПб. ун-та, 1996. С. 361—362.
  2. Ревуненков В.Г. Нариси з історії Великої Французької революції 1789—1814 рр. СПб: вид-во СПб. ун-та, 1996. С. 362.

Посилання[ред.ред. код]

Гракх Бабёф. Жизнь и преступления Каррье, депутата департамента Канталь. Его процесс, процесс Нантского революционного комитета и разоблачение страшной системы уничтожения населения, изобретенной децемвиратом

Література[ред.ред. код]

  • Carrier. Procès d’un missionnaire de la Terreur et du Comité révolutionnaire de Nantes (16 octobre-16 décembre 1794). Textes recueillis, édités, annotés et commentés par Jacques Dupâquier. Pontoise: Ed. des Etannets, 1994. ISBN 2-910450-01-5
  • Carrier, Jean-Baptiste. Correspondence of Jean-Baptiste Carrier (People’s Representative To the Convention). London, New York: John Lane Company, 1920
  • Fleury, Maurice. Carrier à Nantes. 1793—1794. Paris: Plon-Nourrit, 1897
  • Lallié, Alfred. J. B. Carrier, représentant du Cantal à la Convention 1756—1794 d’après de nouveaux documents. Paris: Perrin, 1901
  • Ревуненков В. Г. Очерки по истории Великой Французской революции 1789—1814 гг. СПб: изд-во СПб. ун-та, 1996. ISBN 5-288-01584-8