Жан-Огюст-Домінік Енгр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-Огюст-Домінік Енгр
Kmska Jean Auguste Dominique Ingres (1780-1867) - Zelfportret (1864) - 28-02-2010 13-37-05.jpg
Автопортрет, 1864 року
Дата народження 29 серпня 1780(1780-08-29)
Місце народження Монтобан
Дата смерті 14 січня 1867(1867-01-14) (86 років)
Місце смерті Париж
Національність Франція Франція
Громадянство Франція Франція
Жанр Міфологічні, біблійні картини, портрети.
Навчання Париж
Напрямок академізм, класицизм
Роки творчості 1800 — 1866
Вплив Жак-Луї Давід
Твори Міфологічні, біблійні картини, портрети.
Підпис Жана Енгра

Жан-Огю́ст-Доміні́к Енгр (фр. Jean-Auguste-Dominique Ingres; * 29 серпня 1780 року, Монтобан, Франція — 14 січня 1867 року, Париж, там же) — французький художник, живописець, представник класицизму. Директор Французької академії у Римі (з 1834 року), професор, член п'яти академій, власник Великої римської премії за створення картини «Посли Агамемнона у Ахілла» (1801 рік).

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Жан Огюст народився у Монтобані. Батько його — Жозеф Енгр — був провінційним живописцем, скульптором, архитектором та музикою. Саме він сприяв розвитку таланту Жана Енгра як художника, так й музики. У 1791 році молодий Енгр доступає до Академії міста Тулуза, де його вчитилем стає живописець Рок. Водночас він грає у театральному оркестрі на скрипці.

У 1797 Енгр переїздить до Парижу, де поступає у майстерню Ж.-Л.Давіда. Під проводом Давіда склалися основи мистецтва Енгра.

Творчість та подальше життя[ред.ред. код]

У 1801 році, представивши на конкурс свою картину «Посли Агамемнона у Ахілла», Енгр виборов Велику римську премію. Вона повинна була забезпечити 4-річне перебування молодого художника в Італії. Внаслідок відомчих фінансових труднощей Енгр потрапив до Італії лише через декілька років. Весь цей час він відвідував майстерню Сюїсса. Багато часу проводив у Луврі та бібліотеках. Великий вплив на нього мали картини італійця Рафаеля.

Щоб заробити собі на життя Енгр почав малювати портрети — «Портрет Наполеона Бонапарт», 1804 рік, «Портрет гравера Демаре», 1805 рік. Вони були виставлені у Салоні в 1806 році, але отримали прохолодну оцінку критиків та глядачів.

Перебуваючи в Італії, Енгр створив багато малюнків та картин з краєвидами Рима, зокрема Ватикана, церкви Санта-Марія-Маджоре, віли Медічи, будинку Рафаеля. Крім того, Енгр багато пише картин з теми «ню», яка стає його найулюбленішою.

У 1813 році Енгр узяв шлюб з родичкою його римських знайомих — Мадлен Шапель. Попри те, що сватання було заочним, шлюб виявився щасливим.

Крах імперії Наполеона І у 1814 році примусив до віїзду багатьох французів, що залишили Рим, бо в Італії їх вважали завойовниками. Але Енгр залишився у місті, де багато малював портретів. В цей час він працює графітними олівцями, усю картину створював за один сеанс.

Обітниця Людовика XIII

У 1820 році Енгр переїздить до Флоренції. Тут він також багато працює над портретами. Але головним результатом цього періоду творчості художника стала вівтарна картина «Обітниця Людовика XIII» (1820–1822), виконана для собору міста Монтобан.

Після повернення до Франції у 1824 році Енгра нагородили орденом Почесного легіону та обрали академіком. В Парижі він відкрив власну майстерню. Найбільш значущою роботою цього часу стає алегорична композиція «Аофеоз Гомера», яка прикрасила плафон одного із зал Карла V у Луврі. Картина перенасичена історичними портретами, серед яких є й портрет Ніколя Пуссена.

Під час революції 1830 року Енгр разом з іншими митцями охороняв музей Лувр та його мистецькі скарби. Водночас працював на великою релігійною композицією «Мучеництво святого Симфоріона» для собора міста Оттен. Але у Салоні в 1834 році вони зустріла прохолодні відгуки й жорстку критику, хоча й справедливу. В цьому ж році Енгра призначили директором Французької академії у Римі. За роки свого керування (1834–1841) Енгр відреставрував та розширив навчальні приміщення, запровадив навчальний курс з вивчення археології, збільшив кількість класів з живою натурою, значно поповнив фонд бібліотеки й колекцію галереї зліпків. За цей час він написав лише три картини — «Одаліски й рабиня», 1839 рік, «Стратоніка», 1836–1840 роки, «Мадонна перед чашею з причастям», 1841 рік.

У 1849 році помирає дружина Енгра Мадлен. У 1852 році він одружується вдруге з Дельфіні Рамель.

Після поверння до Франції Енгр узяв участь у творчому протистоянні між прихильниками стилю класицизм, яких підтримував Енгр, та романтизму, на чолі котрих стояв Ежен Делакруа. Всі ж вони протистояли групі реалістів та їх лідеру Густаву Курбе. Під час Всесвітньої виставки 1855 року усі лаври дісталися одному Енгру. В остані роки він продовжує тему «ню», пише багато портретів сучасників, постійно малює.

Останні роки[ред.ред. код]

Ще у 1866 році Енгр склав заповіт, згідно з яким усі його картини та малюнки передавалися місту Монтобан. Він до останнього часу продовжував писати картини. 8 січня 1867 року під час роботи над новою картиною «Христос у гробниці» Енгр застудився та захворів на пневмонію і вже 14 січня помер. Похований на цвинтарі Пер-Лашез. У 1869 році у Монтобані було відкрито музей Енгра.

Енгр і Делакруа[ред.ред. код]

Академізм, його охоронні і реакційні позиції, відбилися і на поведінці Енгра. Той зневажливо відносився до художника Делакруа і його творів, як і до мистецтва стилю романтизм. Не схвалював він і творів Курбе, що представляв французький реалізм. Старий Енгр був сучасником появи картин Едуарда Мане, що віщувало невмирущість традицій Рубенса, Жеріко, Делакруа, які не сприймав і лаяв завзятий академіст Енгр.

Портрети Енгра[ред.ред. код]

На відміну від анемічних, занадто ніжних і спотворених неволею одалісок, гаремних жінок і міфічних Анжелік, реальні жінки на портретах Енгра дивували. Дивували освітою, самовпевненістю, елегантністю, хоча теж відчували і свою залежність (від грошей і чоловіків), і свою неволю. Згадаемо, що сучасницями Енгра були Жермена де Сталь, Поліна Віардо і Жорж Санд, розум, здібності, таланти яких не поступалися розуму і таланту багатьох чоловіків. Жінки опановували чоловічі сфери діяльності і ставали відомими художницями (Віже-Лебрен), співачками (Малібран, Поліна Віардо), письменницями (Мадам де Сталь, Жорж Санд). Набули міці процеси емансіпації. І зовсім скоро, ще за житті Енгра, жінки увійдуть на поля війни і в шпиталі, де рятуватимуть поранених войовничих чоловіків.

Надзвичайно чутливий художник, Енгр мимоволі відтворив перехідну епоху в своїх портретах, і жіночих, і чоловічих. Найбільш сміливим і далекоглядним сучасникам художника академічні картини Енгра були вже не потрібні. Мало кого міг схвилювати «Апофеоз Гомера» 1827 р., коли вулицями блукали каліки наполеонівських воен, коли всі пам'ятали роки окупації Франції, вимушену еміграцію супротивників Наполеона, шалений перебіг подій на верхівці влади без отримання стабільності.

Зате надзвичайно цінували його портрети, що якісно відбивали брутальну реальність, проблематику сучасності, її втрати, протиріччя і непорозуміння. В портретах Енгр мимоволі переставав бути завзятим академістом і ставав на позиції схвильованого красою людини реаліста. Енгр поетично і точно фіксував ускладнену психологію покоління наполеонівських авантюр, шалених змін урядів, повернення французьких емігрантів, запеклих суперечок наполеонівських ветеранів і ще живих прихильників королівської влади. Саме як прекрасний портретист Енгр і увійде в історію мистецтва 19 століття.

Академічні картини Енгра[ред.ред. код]

Найзначніші картини[ред.ред. код]

Жан Огюст Домінік Енгр у 1804 році, музей Конде, Шантійї, Франція.
  • Портрет художника Франсуа Маріуса Гране, 1807 рік.
  • Купальниця Вальпісон, 1808 рік.
  • Портрет Нікколо Паганіні, 1819 рік, малюнок.
  • Портрет мадам Детуш, 1816 рік.
  • Портрет родини Стаматі, 1818 рік.
  • Апофеоз Гомера, 1824 рік
  • Портрет Луї Франсуа Бертена Старшого, 1832 рік.
  • Венера Андіомена, 1848 рік.
  • Жанна д'Арк на коронації Карла VII у Реймському соборі у 1429 році, 1854 рік.
  • Портрет графині Луїзи Д'Оссонвіль, 1842–1845 роки.
  • Портрет мадам Гонз, 1852 рік.
  • Джерело, 1856 рік.
  • Турецька баня, 1862 рік.

Вибрані малюнки Енгра[ред.ред. код]

«Тереза Ногарола, віконтесса Аппоньї». 1823 р., Художній музей Фогг, Масачусетс, США.


Галерея портретів Енгра[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • «Энгр об искусстве», М., 1962
  • Березина В. «Энгр», М., 1977.
  • Karin H. Grimme: Jean-Auguste-Dominique Ingres. Taschen, Köln u.a. 2007, ISBN 978-3-8228-2709-3
  • Uwe Fleckner: Jean-Auguste-Dominique Ingres. Könemann, Köln 2000, ISBN 3-8290-1632-8
  • Götz Adriani/Ernst Goldschmidt(Hrg.): Ingres und Delacroix — Aquarelle und Zeichnungen, Dumont: Köln 1986, ISBN 3-7701-1850-2
  • Andrew Carrington Shelton: Ingres. Phaidon, London 2008, ISBN 978-0-7148-4868-6
  • Andrew Carrington Shelton: Ingres and his Critics. Cambridge University Press, Cambridge 2005, ISBN 0-521-84243-3
  • Gaëtan Picon, Ingres, Skira, 1980, ISBN 2-605-00003-6
  • Georges Vigne, Les dessins secrets de Monsieur Ingres, Toulouse, 1997, Le Pérégrinateur Éditeur.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3