Жан-Поль Сартр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-Поль Сартр
Західна філософія
Філософія XX століття
Jean-Paul Sartre FP.JPG
Народився 21 червня 1905(1905-06-21)
Париж, Франція
Помер 15 квітня 1980(1980-04-15) (74 роки)
Париж, Франція
Школа/Традиція екзистенціалізм, марксизм
Основні інтереси метафізика, епістемологія, етика, політика, феноменологія, онтологія
Значні ідеї свобода вибору, трансцендентність его, буття percipi
Вплинули на нього Гегель, Шопенгауер, Карл Маркс, Мао Цзедун, Достоєвський, К'єркегор, Ніцше, Гуссерль, Гайдеггер, Ясперс, Сімона де Бовуар, Альбер Камю, Александр Кожев, Гюстав Флобер, Селін, Мерло-Понті, Дос Пассос
Вплинув на Сімона де Бовуар, Мерло-Понті, Франц Фанон, Айріс Мердок, Андре Горз, Ален Бадью, Фредрік Джеймсон, Альбер Камю, Мішель Фуко, Кендзабуро Ое, Доріс Лессінг, Вільям Берроуз, Жіль Дельоз
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1964)
Nobel prize medal.svg

Жан-Поль Шарль Емар Сартр (фр. Jean-Paul Charles Aymard Sartre; 21 червня 1905, Париж15 квітня 1980) — французький філософ, драматург, письменник. Сартр був одним із найвідоміших і найвпливовіших мислителів сучасності. У творах Сартра поєднуються літературні і філософські погляди. У своїх ранніх філософських працях він зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості.

Біографічні примітки[ред.ред. код]

У 1929 році він закінчив Вищу нормальну школу й упродовж 19411945 років викладав у різних ліцеях (йому довелося зробити короткочасну перерву в зв’язку із службою в Збройних силах і перебуванням у військовому полоні).

Сартр сам оповідає про своє дитинство у написаних наприкінці життя спогадах («Слова»), вкрай критично й іронічно. Немає нічого сентиментального в споминах про матір і дідуся, хоча видно, що його, єдину дитину в непогано влаштованій буржуазній сім’ї, сирітку (батько рано помер), всі шалено любили. Малий Жан-Поль виріс хлопчиком вкрай пещеним, зіпсованим надміром піклування, але якийсь внутрішній опір зробив його змалку гіперкритичним до далеких і близьких, змушував гостро відчувати фальш навіть там, де вона була природним перебільшенням щирих почуттів. Сартр не виносить блазнювання майже так, як не терпить бруду. Втім, він по-справжньому любив своїх близьких (до речі, це була сім’я ельзасців Швейцерів, з якої вийшов і великий гуманіст, знаменитий місіонер Альберт Швейцер). Критичність означає відчуття нечистоти, а життя людське повне бруду; людина — не янгол, вона — і музика, і щедрість, і егоїзм, і грубість, і поезія, і фізіологічні відправлення. Коли любиш людину, любиш її разом з усіма її непривабливими інтимними деталями.

Великі прозові цикли Сартра переважно незакінчені, як і останній філософський задум — книга «Критика діалектичного розуму» (її виданий 1960 року перший том так і не мав продовження). Сартр увесь час прагнув створити щось грандіозне; його філософський трактат «Буття і ніщо» вражає не стільки своїм обсягом, скільки тим, що ця ґрунтовна праця написана в окупаційному 1943 році учасником руху Опору. Зрештою, важко назвати найкращий філософський твір Сартра: чи це його дослідження про буття, чи скромна лекція «Екзистенціалізм — це гуманізм», прочитана 1946 року. Саме після її публікації захоплення Сартровим «екзистенціалізмом» стало повальним.

В 1964 році Жан-Поль Сартр став лауреатом Нобелівської премії (література). Але він відмовився прийняти цю нагороду, заявивши про своє небажання бути чим-небуть зобов’язаним будь-якій соціальній інституції. В тому ж році Сартр заявив про свою відмову від літературної діяльності, назвав літературу сурогатом дійсного перетворення світу.

Творчість Жана Поля Сартра відбиває тенденцію усього двадцятого століття й тим, що у ній він звертався безпосередньо до особистості кількох персонажів культури у своїх кількох біографіях: Флобера, Жане, Бодлера тощо. Увага до людини, її вчинків та її творів пов'язана із бажанням пояснити епоху, та навпаки, аби від епохи повернутися знову до пояснення людини. Так чи інакше, наша сучасність позначена особистістю Сартра. Але визначаючи ряд «гуманістично налаштованих шанувальників культури», поруч з ім'ям Сартра завжди з'являється ім'я Теодора Адорно.

Філософська концепція[ред.ред. код]

Свобода[ред.ред. код]

Одним із центральних понять для всієї філософії Сартра є поняття свободи.

Діалектика[ред.ред. код]

В розумінні Сартра діалектика можлива в двох формах — «критичній» і «догматичній». Першою є «негативна» діалектика, що тлумачиться з точки зору філософії екзистенціалізму (філософії існування), друга — «консервативна», «догматична», «недостатньо революційна» марксистська діалектика.

Основні положення і принципи «негативної діалектики» Жан-Поль Сартра:

  1. Діалектика взагалі, на думку цих філософів, може уявлятися і бути зрозумілою тільки як «негативна» діалектика. Вона втілюється в різноманітних формах заперечення — негації, відкиданні, критиці, анігіляції, знищенні тощо. Іншого бути не може. Діалектика ж, яка втілюється у ствердженні існуючого, є догматичною, консервативною, апологетичною і тому не може бути прийнятною. Отже, «негативній» діалектиці властиві насамперед однобічність, визнання лише одного боку діалектики — як сучасної теорії розвитку і методу пізнання.
  2. «Негативна» діалектика властива суб'єкту, має відношення тільки до свідомості; не має об'єктивного значення. Категорійний аналіз заперечувальності (негативності), як це виразно показано у Сартра, зводиться до емоційно-волюнтаристського трактування заперечення через такі поняття, як «неприязнь», «відсутність», «жаль», «стурбованість», «розгубленість», «жах», «тривога», «неуважність» і т. д. В цих емоційних станах і настроях людини знаходять відображення елементи заперечення. Однак заперечувальність (негативність) не зводиться тільки до цього, до суб'єктивності, до емоційно-антропологічного переживання. Сартр, таким чином, залишає осторонь іншу діалектику — об'єктивну, яка панує в усій природі.
  3. Суб'єктом, здійснювачем, «реалізатором» заперечення може бути тільки Я, свідомість. Поза цим нема, не було і не буде ніякого заперечення. «Я» — єдине джерело заперечення. Як стверджує Сартр, «людина є істота, завдяки якій у світ приходить заперечливість». Ця здатність заперечення всього сутнісного становить зміст людського існування, за висловом Сартра, «для-себе-буття». Таким чином, суб'єктивність заперечення в «негативній» діалектиці стає її принципом, висхідним поняттям.

«Негативна» діалектика за своєю сутністю є суб'єктивною діалектикою. Тут з'явлються два моменти:

  • У людському суспільстві суб'єктом заперечувальності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що і як заперечувати, вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони і т. п.;
  • В природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини, суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку всього того, що необхідно для подальшого становлення нового. Проте таке уявлення не знаходить розуміння в концепції «негативної» діалектики, що є недостатнім, а по суті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку.

Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона, згідно з догматизмом, правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку. Поділяючи знання на правильні і неправильні, догматизм намагається закріпити це назавжди і, таким чином, фактично веде до оманливості. Догматизм, перебільшуючи значення певних сторін істини, не визнає нових якісних моментів, що виникають у процесі пізнання, не враховує конкретності істини, абсолютизує її, і в цьому відношенні, змикаючись з метафізикою, є антиподом діалектики, однак, тільки в певному її значенні — як теорії пізнання.

Відчуження[ред.ред. код]

З поняттям свободи в Сартра пов'язане понятття «відчуження».

Основні роботи[ред.ред. код]

«Нудота»[ред.ред. код]

У своїх ранніх філософських працях Сартр зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості; ці ж проблеми він розглядає й у своєму першому романі «Нудота» («La Nausée», 1938) він зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості, показує свою глибинну відразу до буржуазного суспільства. Життя володіє по-сартрівськи принциповою «відкритістю» і потребує певної завершеності. Антуан Рокантен, герой роману , який нічого не писав, окрім історичних нарисів і щоденника у фіналі роману вирішив написати книжку, створити роман: «Так. Книжку. Спочатку, звісно буде нудна, втомлива праця, яка не увільнить мене ні від існування, ні од відчуття, що я існую. Але настане така мить, коли книжку буде завершено, все буде позаду, і тоді трохи ясного світла проллється на моє минуле. І, може, в цьому світлі я дивитимусь на своє життя без відрази й огиди… і в минулому — лише в минулому — я прийму себе як блудного сина».

«Критика діалектичного розуму»[ред.ред. код]

У своїй основній теоретичній праці з проблем політики «Критика діалектичного розуму» («Critique de la raison dialectique», 1960) він спробував поєднати екзистенціалізм з марксизмом. У «Критиці діалектичного розуму» Сартр зосереджується на одному рівні — рівні філософії історії. Він пропонує модель діалектичного розуму, в межах якого волю кожного індивіда слід розглядати як складник тотальної історії. Блиск Сартрової оцінки індивідів затьмарює цю вищу мету, повне виправдання якої було залишено для іншого тому (котрий, знову ж таки, так і не з’явився). Але другий рівень трактату ще раз демонструє справжнє лице Сартра як мораліста. Він різко протиставляє людських істот, що потрапляють до певних «категорій» і до «згуртованих груп».

Бібліографія[ред.ред. код]

  • «Нудота» («La Nausée», 1938)
  • «Мур» («Le Mur», 1939)
  • «Буття й ніщо» («L'Être et le Néant», 1943)
  • «Мухи» («Les Mouches», 1943)
  • «Дороги свободи (Незавершена тетралогія)» («Les chemins de la liberté, 3 vols», 19451949))
  • «Екзистенціалізм — це гуманізм» («L'existentialisme est un humanisme», 1945)
  • «Шаноблива повія» («La P… respectueuse», 1946)
  • «Що таке література?» («Qu'est ce que la littérature?», 1947)
  • «Брудними руками» («Le Mains sales», 1948)
  • «Критика діалектичного розуму» («Critique de la raison dialectique», 1960)
  • «Слова» («Les Mots», 1964)
  • «Родинний ідіот. Гюстав Флобер» («L'Idiot de la famille. Gustave Flaubert 1821-1857», 1971-1972)

Переклади українською[ред.ред. код]

  • Сартр Ж-П. Нудота.Мур.Слова. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 1993. – 464 с.
  • Сартр Ж-П. Буття і ніщо: нарис феноменологічної онтології. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. – 855 с.
  • Сартр Ж-П. Нудота: роман, п'єси. – Х. : Фоліо, 2006. – 351 с.
  • Сартр Ж-П. Шляхи свободи. Трилогія. – Ч. 1: Зрілий вік. – К. : Юніверс, 2006. – 384 с.
  • Сартр Ж-П. Шляхи свободи. Трилогія. – Ч. 2: Відстрочення. – К. : Юніверс, 2008. – 448 с

В Україні[ред.ред. код]

1964 року у складі офіційної делегації ЮНЕСКО відвідав Тарасову гору для вшанування 150-річного ювілею Тараса Шевченка. У Києві зустрічався з українським філософом, дослідником екзистенціалізму - І.В.Бичко

Див. також[ред.ред. код]

  • 11384 Сартр - астероїд, названий на честь письменника[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.